Сучасний Івано-Франківськ буквально потопає у вуличній торгівлі. За старої доброї Австрії вона також була серйозною проблемою для міста.
Депутати міської ради Станиславова не раз обговорювали це питання під час засідань. Вони зауважували, що вуличні торговки гучними криками закликали клієнтів і це порушувало тишу, але найгіршим було те, що їхній товар не відповідав санітарним нормам.
Нерідко такі торговки продавали свій товар "з доставкою додому". В листопаді 1906 р. газета "Кур’єр станиславівський висловила занепокоєння, що продавці випічки, які розносили свою продукцію по хатах, могли сприяти поширенню епідемій. "Перекупки з випічкою заходять у будинки, де часто немає належної чистоти чи лежить хвора людина, – зазначала газета. – Разом з випічкою вони можуть переносити й шкідливі бактерії на хлібах і булках, які до того брудними руками обмацували слуги, коли вибирали собі буханець".
В 1914 р. преса повідомила про "яєчну аферу". Одна з місцевих торговок продавала по хатах курячі яйця, одягнувшись так, щоб бути схожою на селянку. Насправді ця жінка жила в Станиславові по вул. Зосина Воля, 85. Вона забирала зі складів несвіжі, списані яйця і продавала їх під виглядом свіжих і домашніх.
Кожного серпня на вулицях Станиславова можна було почути вигуки "Гаряча кукурудза!". Це діти, в основному єврейські, намагалися заробити пару копійчин і пропонували перехожим варену кукурудзу в кошиках. Однак газетярі радили триматися від малих торговців подалі, бо ні вони самі, ні їхні кошики особливою чистотою не відрізнялися.
Нерідко на вулицях міста розташовувалися й продавці квітів. До них не було б жодних нарікань, якби не один нюанс: часто ці квіти були краденими. Міська влада вкладала багато зусиль і коштів в озеленення міста й облаштування міського парку. Однак недобросовісні громадяни зривали квіти, посаджені муніципальними садівниками, щоб потім їх продати. Такі небажані гості навідувалися й до приватних садків.
Ринкова торгівля в Станиславові початку ХХ ст. велася в основному на Тринітарській площі (нині на цьому місці територія речового ринку "п’ятачок") і на площі Ринок у певні встановлені дні. Періодично виникали скандали через махінації продавців – деякі з них намагалися, наприклад, видати яловичину за дорогу телятину або "хімічили" зі сметаною – додавали в неї муку, крохмаль, поташ і трохи молока. Така сметана мала вигляд густої й була приємно солодкуватою на смак.
В 1902 р. в місті з’явився так званий торговий комісар, в чиї обов’язки входило слідкувати за базарною торгівлею й вилучати явно непридатний товар. Як зазначала преса, "торговий комісар пан Банах практично щодня конфіскує шкідливі для здоров’я молоко, масло, сметану, несвіжі яйця і т. д.". Також міри і ваги були предметом пильної уваги комісара і нерідко забиралися до магістрату як фальшиві.
Періодично місцева преса повідомляла й про боротьбу з незаконно встановленими малими архітектурними формами – кіосками, літниками, ятками тощо. Цікаво, коли ж мешканці нашого міста вперше зіткнулися з такою проблемою?
Достеменно відомо, що в червні 1903 р. незаконні МАФи в місті були й навіть завдавали великих незручностей мешканцям Станиславова. "Кур’єр станиславівський" від 28 червня 1903 р. повідомляв, що на перетині вулиць Ґославського і Сапєжинської (нині вул. Вітовського і Незалежності) біля популярного магазину сувенірів та іграшок "Лувр" якась торговка фруктами своєю яткою та ящиками з товаром зайняла половину дороги. В цьому місці був дуже жвавий рух екіпажів і перехожих, тож через розкладені ящики фіакри не могли розминутися. Одного недільного дня, коли в центрі міста було особливо людно, два екіпажі навіть зіштовхнулися один з одним, бо через торговку фруктами не могли проїхати. На щастя, ніхто не постраждав.
Поліцейські регулярно ловили й штрафували торговок, які продавали свій товар у непризначених місцях, але штрафи були невеликими, тому це не давало помітних результатів. Спритні гендлярки легко покривали збитки від штрафів і не особливо зважали на заборону. Залишається тільки з сумом констатувати, що навіть через сто років у сучасному Івано-Франківську ця проблема так і залишається невирішеною.
Олена БУЧИК | 
