Старовинні балкони – це не просто архітектурні деталі, а справжні «театральні ложі» міського життя  старого Станиславова. Сьогодні ці ковані мережива, ініціали власників і декоративні деталі є мовчазними свідками давно зниклого міського ритму.

Придивляючись до них, ми можемо не лише милуватися їхньою красою, а й прочитати захопливу історію міста, вписану в метал, камінь і пам’ять фасадів, пише Західний кур’єр.

Мати балкон – престижно!

На зламі ХІХ і ХХ століть наявність у помешканні балкона вважалася великою перевагою. Автори фейлетонів у давній пресі іронічно зазначали, що балкони є кокетливим елементом у будівництві, і що архітектори створили їх переважно для жінок. Адже саме жінки проводили на балконі найбільше часу, рано-вранці милуючись квітами в горщиках свого підвісного саду. Вони також спостерігали з балкону за тим, що діялося на вулиці, адже там постійно відбувалося щось нове. На думку фейлетоністів, власниця балкону лише наполовину належала до родинного кола, бо ж друга половина її єства була цілком захоплена життям зовнішнього світу – вулиці. Якщо у неї виникало бажання продемонструвати всім свої дорогі меблі, вона ставила на балконі маленький столик і стілець, і всі охочі могли переконатися у пишноті, що була прихована всередині помешкання. Якщо пані прагнула, щоб її вважали начитаною, вона читала на балконі французькі романи чи гортала ілюстровані видання. Іноді зацікавлена публіка слідкувала, як вона щось пише і мучилася здогадками. Господиня не могла навіть з’їсти морозиво чи інший десерт у своєму покої, адже звикла бігати з будь-чим на балкон, щоб усі бачили, що вона їсть.

Балкони інколи ставали сценами для романтичних пригод, адже завжди знаходився якийсь лицар, готовий пожертвувати кількома парами туфель, щоб відполірувати тротуар під балконом гарної пані. Так балкон ставав початком інтриги, яка суттєво впливала на стосунки господаря та господині. Особливо якщо господар вставав раніше за господиню і любив зраночку подихати на балконі свіжим повітрям. Саме під час такої вранішньої вилазки на балкон він одного прекрасного дня знаходив любовну записку, яку залишив уночі невідомий залицяльник. А оскільки даму в записці називали «моя найдорожча» чи «моя кохана», чоловікові свіжого повітря бракувало ще сильніше. І це ставало кінцем правління «королеви балкону». Навіть квіти переносилися до кімнати, і балкон перетворювався на сховище різних предметів – щіток для підлоги, банок з фарбою та відер.

Ще балкони відігравали велику роль під час різних святкувань, адже їх тоді ефектно декорували. Так, у вересні 1910 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомляла про декорування міста з нагоди святкування річниці Грюнвальдської битви. Зокрема часопис зазначав, що особливо гарно були прикрашені балкони помешкання купця Іґнація Гонека та бургомістра Артура Німгіна, а також балкони помешкання аптекаря Арматиса на вул. Сапєжинській.

У квітні 1913 року в приміщенні міського казино (тепер вул. Незалежності, 12) відбулася лекція на тему «Декорування міста Станиславова». Цю лекцію прочитав пан Владислав Кубік – добре знаний спеціаліст із озеленення міст, який мав величезний досвід, набутий у різних країнах. У своїй лекції пан Кубік наголошував, що кожен мешканець може і повинен брати участь в озелененні міста, прикрасивши квітами свій балкон чи вікно. І мода на заквітчані балкони справді все більше поширювалася серед містян, що дуже оживило місто. Проте з балконів на капелюшки й модні сукні дам та елегантні сюртуки їхніх кавалерів нерідко сипалась земля й лилася брудна вода з вазонів. Перехожі бурхливо висловлювали своє обурення й скаржилися в різні інстанції.

Де побачити цікаві балкони

Нині покійний краєзнавець Михайло Головатий зазначав, що в нашому місті є «іменні» балкони, які прикрашені ініціалами власників будинків. Так, на балконі по вул. Незалежності, 5 ми бачимо ковані літери «D. K. L.». Цей будинок у 1870-х роках збудував заможний швець Францішек Худерський, проте у 1880 році будинком уже володів лікар Кароль Ліппи, який і прикрасив балкон своїми ініціалами. Наступні власники будинку ініціали не чіпали, тож вони щасливо збереглися до наших днів.

Гарний балкон з ініціалами «S.W.». є на другому поверсі будинку на площі Ринок, 12. Будинок зведений у 1880-х роках, і довший час ним володів шинкар Самуель Вайзінгер, який замешкав у Станиславові десь у 1900-1901 роках. Проте сам власник у цій кам’яниці не жив, а лише здавав приміщення у найм. Дізнатися про те, де саме жив пан Вайзінгер нам допомогла кримінальна хроніка. Зокрема у лютому 1911 року преса повідомила, що до помешкання пана Вайзінгера по вул. Собеського, 56 (нині вул. Січових Стрільців) проник злодій і вкрав дорогу чоловічу шубу вартістю 400 корон і два нові костюми вартістю 100 корон. До помешкання шинкаря злодій дістався, вийнявши з вікна шибу.

Цікавий балкончик з ініціалами «M.R.». бачимо по вул. Вірменській, 3. У 1890-х роках тут придбав земельну ділянку пан Мешулім Рат, якому й належать ініціали на балконі. Про особу з таким іменем у давній пресі згадок украй мало. Так, у віденській газеті «Новий час» за липень 1895 року знаходимо повідомлення про те, що пан Мешулім Рат з Коломиї, який був кандидатом до рабинату, заручився з панною Сесилією Штайнгольц, донькою релігійного служителя Симона Штайнгольца. Газета «Кур’єр станиславівський» за серпень 1908 року в рубриці «Будівельний рух» повідомляє про початок будівництва кам’яниці пана Рата по вул. Антоневича (нині вул. Вірменська).

Своєю витонченістю та красою вражає балкон по вул. Низовій, 2. Проте коване мереживо – це не єдина його оздоба. Посередині ми бачимо букви «B. Z.» у кованому обрамленні. Це перші букви від «Bank Zaliczkowy» , і цю абревіатуру сміливо можна назвати найстарішою рекламою нашого міста. Історія цього будинку починається ще у 1840-х роках, коли ним володів міщанин Василь Свенціцький. Коли у 1895 році він помер, його родина продала будинок за 27,5 тис. злотих ринських Залічковому банку. Залічковий банк був заснований ще в 1871 році. В 1910 році він переїхав до пасажу Єґера (нині вул. Січових Стрільців, 16) і проіснував аж до 1914 року.

Кам’яниця по вул. Мазепи, 1 теж може похвалитися цікавим балконом з ініціалами «S.G.». Вони належали шевцю Станіславу Ґалінському, який збудував цю кам’яницю в 1830 році. Втім, вона широко відома тим, що колись мала оригінальний декор на мезоніні. Там було зображене Всевидяче Око, що символізувало погляд Бога, який завжди спостерігає за вчинками людей. Зараз від зображення залишився тільки трикутний силует. Є й інші версії, чому власник обрав саме таку прикрасу для свого будинку. Висловлювалися припущення, що око – це масонський знак, а сам пан Ґалінський проводив у будинку зібрання цього таємного товариства. Кажуть також, що у нього не було одного ока, тож саме його він і увічнив зображенням на фасаді.

Гарним балконом відома ошатна та вдало відреставрована кам’яниця по вул. Шевченка, 30. Про початок її будівництва газета «Кур’єр станиславівський» повідомила у лютому 1902 року. Однак будівництво завершили лише у наступному 1903 році, і саме цю дату ми бачимо під балконом. Власником кам’яниці був колійовий інженер Ізраель Саул Штернгель. Його прізвище писалося як «Sternhell», тому й балкон прикрашають ковані літери «I. S.». У липні 1906 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що пан Ізраель Штернгель призначений колійовим комісаром будівництва. Що ж, не дивно, що він зміг побудувати собі таку розкішну кам’яницю, адже залізничники у ті часи заробляли дуже добре.

Варто також звернути увагу на кований балкон кам’яниці Хованців (вул. Незалежності, 4). Він був відреставрований у 2022 році, зокрема відтворено втрачені та відреставровано пошкоджені елементи кованої огорожі, яка після очищення та проведення антикорозійного захисту, знову зайняла своє місце. Роботу виконав майстер-коваль Михайло Зарицький. Були також проведені опоряджувальні роботи залізобетонної плити, влаштовано гідроізоляцію та підлогове мозаїчне покриття з елегантною лінією крапельника, виконаного з міді, та відновлення деталей нижньої поверхні і торців. Роботу виконав майстер Ігор Кузьмин. Приємно помилуватися й балконом по вул. Січових Стрільців, 7, який відреставрували в 2021 році за ініціативою мешканців будинку.

Виробники балконів

Звісно, хотілося би більше дізнатися про тих давніх майстрів, які створили ці ошатні балкони, якими ми милуємося досі. З давньої преси довідуємося, що виробництвом балконів у Станиславові займався майстер Петро Ярошевський. Його майстерня була заснована в 1902 році й початково спеціалізувалася на виготовленні кованих брам, балконів, огорож, підвісних ліхтарів та інших подібних виробів. Вона успішно працювала й у міжвоєнний період, значно розширивши асортимент своєї продукції. Тоді підприємство виготовляло також мостові й дахові конструкції і навіть ліфти. В 1929 році Ярошевський отримав за свою продукцію бронзову медаль на промисловій виставці в Познані, а наступного року на міжнародній виставці у Ніцці його продукція удостоїлася найвищої нагороди – золотої медалі.

Сам Ярошевський був не лише відомим підприємцем, а й громадським діячем, одним із засновників «Товариства польських міщан». Початково майстерня Ярошевського знаходилась по вулиці Зосина Воля, 23, пізніше розмістилася по вулиці Ґославського (тепер вул. Чорновола). В 1912 році пан Ярошевський збудував власний будинок на Ґрюнвальдській, де й запрацювало його підприємство. Складається враження, що виробництво Ярошевського динамічно розвивалося, адже він часто розміщав у пресі оголошення про найм нових працівників та залучення учнів.

Ковані балкони виготовляла також майстерня Юліана Мажевського. Пан Мажевський був відомим у місті слюсарем та ковалем, а його майстерня була заснована ще у 1839 році і знаходилась по вул. Сапєжинській, 44 (тепер вул. Незалежності). Асортимент виробів, які виготовляла його майстерня, був дуже широким – балкони, брами, сходи, балюстради, квіткові клумби, ковані елементи до дверей та вікон.

Як бачимо, колись балкони слугували водночас вітальнею, квітником, спостережним пунктом і сценою для маленьких побутових драм та романтичних інтриг. Саме з балконів мешканці Станиславова дивилися на місто, демонстрували свій смак, достаток і навіть характер, а місто у відповідь уважно спостерігало за ними. Нам же залишається тільки милуватися цими пам’ятками старовини та берегти їхню красу для наступних поколінь.

Олена БУЧИК