Однією із найяскравіших пам’яток літописання нашої історії є Галицько-Волинський літопис. Його знайшов у 1809 р. видатний російський учений М. Карамзін. Цей твір був написаний у другій половині XIII ст. Зберігся він у кількох списках, зокрема в Іпатіївському, де його вміщено зразу після Київського літопису. Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літопис Данила Галицького (оповідає про події 1205-1258 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.). Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького. Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля та прославляв руську зброю і Руську землю. Галицько-Волинський літопис видавався неодноразово: А.Петрушевичем (Львів, 1871), Т. Кострубою (Львів, 1936), у перекладі на англійську мову, Є. Перфецьким (Мюнхен, 1973). Найновіші й найбільш доступні сучасним дослідникам: Літопис Руський (за. ред. Л. Махновця, К. «Дніпро», – 1990 р.), Галицько-Волинський літопис (упорядник Р. Федорів – Львів, «Червона Калина», 1994 р.), Галицько-Волинський літопис (за ред. М. Котляра, К., «Наукова думка», 2002 р.). Літературну вартість пам’ятки відзначали у своїх наукових дослідженнях багато вчених: М. Шашкевич, М. Грушевській, В. Пашуто, А. Генсьорський І, Л. Черепкін, О. Орлов, Л. Махновець та ін. Медієвісти різних періодів були одностайні щодо високої естетичності та літературної цінності пам’ятки. Особливістю літопису є власне те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Укладачі літопису вміло передають риси тогочасної епохи, деталі такого неспокійного часу. Писався літопис кількома авторами. Стильовий аналіз вказує, що початок літопису творив один автор-книжник, який любив використовувати складну будову речень. Це прихильник князя Данила, мабуть, людина, яка знаходилася в його близькому оточенні і переживала за ситуацію у краї. За ним інші автори літопису викладають історію рідної землі з позицій високого патріотизму, засуджуючи незгоди між князями. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Слід зауважити, що його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Дослідження літопису показали, що він мав п’ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи. Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ті «премудрі хронографи» були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: «Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє – мудрий читач зрозуміє». Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження, також використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці часто користувалися народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також приказками і прислів’ями. Твір, як правило, складався у княжому дворі і його укладачі були виразниками інтересів, насамперед, княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Літопис, що починається з огляду подій від перших років об’єднання Галицького і Волинського князівств та смерті Романа Мстиславовича (1205 р.), був доведений до 1292 р. За своїм змістом Галицько-Волинський літопис відобразив події ХІІІ ст., які стосуються Галицької і Волинської земель з містами Галич, Теребовль, Перемишль, Холм, Володимир-Волинський, Луцьк, Пінськ, Берестя, Дорогичин та ін. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався, як було сказано, різними авторами, то літописці й відображали діяння різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильковича. Основна ідея літопису виражається в обґрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. Як бачимо, цей звід найбільше цікавився подіями старшої лінії Романовичів. Саме тому Галицький літопис відкривається поетичною похвалою Романа Мстиславича. Князь-богатир, який «спрямував бо ся бяше на погания, яко і лев, сердитий же бисть, яко і рись, і губяше, яко і крокоділ, і преходжаше землю їх, яко і орел, храбор бо бе, яко і тур». Можливо, порівняння руського князя з левом і крокодилом схоже до якихось порівнянь за візантійськими джерелами. Однак не можна повністю відкидати тут і латинську традицію сусідів-католиків (адже матір’ю Романа була дочка польського князя Болеслава Кривоустого). Після загибелі Романа нелегка доля чекала його малолітніх синів Данила і Василька, що вступили в тривалу боротьбу за володіння отчиною. Спочатку княжичі змушені були поневірятися разом з матір’ю містами Русі, Угорщини та Польщі. Вісімнадцятирічному Данилові довелося брати участь у трагічній битві на Калці (1223 р.). Тільки до кінця 30-х рр. XIII ст. зусилля братів увінчалися успіхом. Галицьким князівством став правити Данило, а Василько сів у Володимирі-Волинському. Цікаво, що Данило Романович був єдиним в історії Русі королем, який отримав корону від Папи Римського, котрий прагнув таким чином схилити нашого правителя до прийняття католицизму. Ось як визначав характер Данила Романовича М. Карамзін: «Славний військовими та державними достоїнствами, а ще більше відмінним милосердям, від якого не могли відвернути його ні зради, ні невдячність бунтівливих бояр». У Галицькому літописі історичний матеріал досить невимушено групується авторами таким чином, щоб якомога докладніше показати діяльність Данила. У традиційному оповіданні перерахування чеснот ставало своєрідним кордоном, знаменує природну зміну правителів та перенесення авторської уваги на вчинки іншої особи. Життєпису Данила чужа подібна локалізація характеристики. Вона поширюється до масштабів усього твору і ніби розосереджена в багатьох окремих описах. Також середньовічні автори переконливо описують приклад братніх відносин між братами Данилом і Васильком. Романовичі протягом всієї розповіді згадуються разом. Іноді вони діють навіть у різних землях, але літописець і в цьому випадку ставить їхні імена поруч. Неодмінно фіксуються і факти рідкісних розлучень Романовичів. Особливої уваги з другої частини джерела (Волинського літопису) заслуговує фрагмент, що оповідає про роки життя князя Володимира Васильковича. Бездітний князь, що заповів свої землі двоюрідному братові, довгий час покірно переносив жорстокі страждання від хвороба, що стала причиною його смерті. Лагідний страждалець уникав військових експедицій, вміло вів політику з татарами, відмовлявся брати участь у їх набігах проти сусідів. Похвала Володимиру Васильковичу відрізняється не тільки подробицею і обсягом, вона дозволяє достатньо повно судити про характер конкретної людини. Тут по-іншому розставлені акценти, змінено традиційний порядок перерахування властивостей особистості князя. Галицько-Волинський літопис закінчується звісткою про смерть князя степанського Івана (1292 р.). Останній редактор, який довів літопис до цього місця, був, очевидно, особою, близькою до князя Мстислава Даниловича, прославленню якого присвячені в основному останні листки. Проте цей редактор не був автором усього літопису. Він тільки продовжив працю своїх попередників і зробив деякі виправлення. Отже події, які висвітлюються у «Галицько-Волинському літописі», є цікавою розповіддю, що включає в себе своєрідні повісті про основні факти минулого нашого краю. У ХІІІ столітті Київ втратив свою колишню могутність і носіями української державності стали західні землі. У їх культурних осередках, де розвивалося письменство, і була створена ця визначна пам’ятка історіографії та літератури. Галичина та Волинь підтримували у ті часи тісні зв’язки із країнами Європи, проводячи певну межу між православним і католицьким світами. Висвітлення подій європейської історії наближає літопис до європейської літератури. Крім того, яскраві характеристики осіб, своєрідний поетичний стиль, що споріднює Галицько-Волинський літопис із «Словом про похід Ігоря», є свідченням того, що вже в князівську добу у Руській землі створилася літературна школа, твори якої не втратили свого значення і до сьогодні. Підготував Іван ДРАБЧУК |
