Наші сучасники звертаються до страхових компаній здебільшого за нагальної необхідності. А от у давні часи страховий бізнес був досить прибутковим, хоч і ризикованим. Несумлінні клієнти всіляко намагалися обдурити страховиків, однак і серед самих страхових товариств було немало шахрайських контор. Тож не дивно, що історія страхування у Галичині й зокрема у нашому місті була буремною і насиченою.

Страхування від вогню і…помилки

На зламі ХІХ і ХХ століть найбільшою популярністю користувалися послуги страхування життя і майна від пожежі. Крім того, можна було застрахувати урожай від граду, транспорт від аварій і майно від крадіжки.  В 1886 році загальна сума страхових премій, виплачених страховими компаніями своїм клієнтам у Галичині, становила близько 2 млн. злотих ринських, і п’ята частина цих коштів була виплачена за страхування нерухомості. Премія страхового агента тоді складала від 8 до 15 відсотків від страхової суми.

В 1887 році Галицький сейм прийняв рішення щодо обов’язкового страхування всіх будників від вогню. Згідно з цим рішенням, всі приватні будинки Галичини підпадали під обов’язкове страхування від пожежі. Це правило не стосувалося державних будівель, колійових споруд і тих будівель, де ніхто не жив і які не перебували в користуванні.

Страхування життя не було обов’язковим, але ця послуга користувалася попитом. Станом на 1912 рік при страхуванні життя клієнт мусив сплачувати 24 корони і 31 галер у місяць за страховим полісом. В разі його передчасної смерті сім’ї власника полісу виплачували 5 тис. корон, що було цілком досить для безбідного життя і надання дітям належної освіти. Страховики вимагали від клієнта вичерпну інформацію про стан здоров’я і наявність шкідливих звичок. В 1886 році деякі страхові товариства не видавали поліси особам, які фарбували волосся на голові, вуса чи бороду. Тоді багато хто вважав, що фарби для волосся є токсичними і негативно впливають на здоров’я.

В 1889 році для приваблення клієнтів страхові товариства запровадили незвичну послугу – страхування від помилки. Цією послугою могли користуватися касири, працівники банків чи бухгалтери. Якщо хтось із них припускався помилки, яка призводила до фінансових втрат роботодавця, страхове товариство покривало цю втрату.

В Галичині, і зокрема у Станиславові, можна було скористатися послугами навіть американських страхових товариств, адже їхні агенти працювали і на галицьких теренах. Однак газета «Кур’єр станиславівський» не радила містянам до них звертатися. Більшість цих агентів представляла сумнівні страхові товариства, які часто обдурювали своїх клієнтів.

Преса не рекомендувала мешканцям Станиславова звертатися до американських страхових товариств.

Не завжди порядними були й віденські страховики. Так, діяльність віденського страхового товариства «Дунай» ставала приводом для численних скарг і судових процесів. Страхуючи будинки, агенти оцінювали їх дуже високо, а у випадку пожежі виплачували дуже низькі компенсації. У 1902 році жертвою нечесної політики цього страхового товариства став мешканець Станиславова пан Шлік. Його будинок був застрахований на 4 тис. злотих ринських, а після пожежі йому виплатили тільки 1800. Господар будинку звернувся до суду, і цей судовий процес обговорювали у всьому місті. Багато мешканців Станиславова відмовилися від послуг товариства «Дунай» і застрахували своє майно в інших товариствах.

«Дністер» і «Флоріанка»

Однак репутація принаймні двох страховиків була бездоганною, а саме товариства взаємних убезпечень «Дністер» та «Флоріанки». Страхове товариство «Дністер» було засноване у Львові в 1892 році і вважається першою українською страховою компанією в Галичині. За перший рік свого існування товариство уклало 14 337 полісів на суму більше 20 млн. корон. Послугами цього товариства охоче користувалися й українці Станиславова. В 1902 році товариство «Дністер» гучно відзначило десятиріччя своєї діяльності. Святкові заходи з цієї нагоди проходили також у Станиславові з ініціативи місцевої української громади та патріотичних товариств.

Однак у квітні 1904 року в головному офісі товариства «Дністер» у Львові стався прикрий випадок чи то через недбалість, чи то через чийсь злий намір. Хтось повідкривав уночі всі вікна у будівлі, а тієї ночі у Львові якраз бушував страшний вітер. Всі страхові поліси зі столів здуло, і ціла площа перед будинком, неначе снігом, була засіяна полісами та іншими документами. Їх почали розбирати торговці для загортання масла та інших товарів, а вітер і далі розносив їх по всіх усюдах. Насилу їх потім позбирали. За цим випадком було відкрите кримінальне провадження, бо виникла підозра, що він був наслідком чиєїсь помсти.

Краківське товариство взаємних убезпечень «Флоріанка» відкрило своє представництво у Станиславові 15 травня 1900 року в будинку Ґольдфельда по вул. Ґолуховського, 1 (тепер вул. Чорновола). Спочатку в представництві працювало 28 урядників, які прибули зі Львова. З нагоди відкриття свого представництва у Станиславові товариство пожертвувало 200 корон на користь убогих мешканців міста. Діяли також значні знижки на страхові послуги – до 30%. Для популяризації своїх послуг товариство використовувало й небанальні методи. Так, у грудні 1911 року воно стало одним з організаторів балу, на який запросили всю світську публіку міста. У «Флоріанці» довший час працював відомий станиславівський історик і публіцист Юстин Сокульський.

Директором станиславівського представництва «Флоріанки» був Матеуш Пілецький. Він став дуже шанованою особою в Станиславові й користувався у місті повагою. В 1904 році Пілецький став депутатом міської ради Станиславова. «Він обдарований енергією, жвавим темпераментом і великою ретельністю до виконання своїх службових обов’язків, – писав «Кур’єр станиславівський» – Тому можна не сумніватися, що його діяльність у якості радного буде успішною». Справи «Флоріанки» у Станиславові йшли так добре, що у 1903 році товариство почало будівництво власної резиденції згідно з проєктом архітектора Яна Кудельського (тепер вул. Грушевського, 7). Кошти будівництва складали 115 тис. корон без вартості ґрунту. Будівництво було завершене у 1904 році.

Небанальні страхові випадки

Одним з найзначніших страхових випадків в історії нашого міста була Мармулядова пожежа 28 вересня 1868 року. Страхові товариства виплатили погорільцями близько 300 тисяч злотих ринських. Ця цифра могла бути значно більшою, але застрахованих будинків у місті тоді було небагато.

В березні 1905 року весь Станиславів охопила паніка. Почали поширюватися чутки, що п’ятнадцятого березня до Станиславова прийдуть цигани і підпалять місто з чотирьох боків. Ці чутки так сполошили місто, що деякі мешканці пакували валізи, аби перечекати фатальний день десь у іншому місці. Звісно, жодної пожежі не сталося, і ніхто не міг точно сказати, що ж послужило поштовхом до панічних настроїв. Однак страхові агенти і товариства залишилися у великому виграші – попит на страхування нерухомості та майна від вогню в Станиславові став просто ажіотажним.

Мармулядова пожежа була одним з найбільших страхових випадків в історії міста.

В березні 1906 року велика пожежа сталася в селі Драгомирчани під Станиславовом. Гасити її було нікому, бо все село у той день було на ярмарку в Лисці. В результаті згоріло 22 господарства, і було завдано шкоди більш ніж на 55 тис. корон. На місце пожежі одразу ж прибули староста Юліуш Прокопчиць і пан Пілецький, директор «Флоріанки». Саме в цьому товаристві були застраховані згорілі садиби.

У вересні 1910 року селянин Федір Федишин, що мешкав під Станиславовом, звернувся до «Флоріанки» за виплатою, бо в нього згоріла хата. Хоч клієнт ще не вніс усієї належної суми, страхове товариство все ж виплатило йому відшкодування. Однак виникла підозра, що підпал був навмисним, тож цією справою зайнялася жандармерія. Виявилося, що винуватцем підпалу був уже немолодий місцевий житель Василь Андрусяк. Він підпалив хату сусіда, щоб помститися за програний заклад і втрату десяти корон. Вина підступного сусіда була доведена, і він мусив вирушити до тюрми на п’ять років.

Страхові зловживання

На початку ХХ ст. у Галичині вибухнув гучний скандал, пов’язаний зі страховим товариством «Unio catholica». Воно довший час мало бездоганну репутацію, навіть спеціалізувалося на страхуванні церковного майна, однак згодом виявилося «мильною бульбашкою». В січні 1901 року до Станиславова прибув такий собі пан Кацнель, який називав себе представником цього товариства і пропонував його послуги. Власника книгарні Айзенштейна він «нагрів» на кілька сотень злотих ринських, одного місцевого ресторатора – на 300 корон. Звертався «агент» і до власника друкарні Данкевича, але той не дав себе обдурити.

Реклама товариства взаємних убезпечень Дністер. Міжвоєнний період.В 1910 році до станиславівської тюрми на Тринітарській площі потрапила банда підпалювачів. Вони підпалювали будинки, щоб їхні власники могли потім отримати страхові виплати. У змові з власниками банда підпалила близько 30 будинків, в основному у Делятині.

В січні 1912 року з тюрми у Станиславові втік Петро Винник, засуджений на п’ять місяців за підробку документів і отримання страхової виплати замість іншої особи. Під Станиславовом утікача спіймали, а також його спільника, у якого знайшли 600 корон. Ці гроші конфіскували, а шахраїв повернули до в’язниці. Вони виправдовувалися тим, що хотіли повернути кошти, отримані обманом.

В 1925 році купець пан Шехтер підпалив власний магазин по вул. Трибунальській (тепер вул. Шеремети), щоб отримати за нього страхову виплату. Хитрого купця вивели на чисту воду і засудили до двох років ув’язнення за шахрайство. Варто зазначити, що випадки навмисного підпалу застрахованого майна були в міжвоєнному Станиславові рідкістю. Може, клієнти стали свідомішими?

Олена БУЧИК