Кілька років тому в розмові з науковим співробітником Національного заповідника «Давній Галич» Андрієм Чемеринським зійшлися на думці, що дуже мало є відомостей про священників м. Галича із ХІХ століття. Саме тому я зі свого боку старався ці відомості зібрати. А пан Андрій теж продовжував пошуки і наслідком його роботи став стенд, встановлений на фасаді церкви Різдва Христового, який розповідає про історію церкви і священників, котрі у ній правили. Проте ця інформація є дуже короткою, бо вміщує тільки список душ пастирів міста. Саме тому, як мені видається, настав час його відомості розширити.
Перший священник, про якого маємо згадки із ХІХ століття, є Корнелій Левицький. Він народився у 1787 р. в с. Ланчин на Надвірнянщині. Рукоположений у 1818 р. Парох у м. Галичі. У 1825 – 26 рр. за його ініціативою та підтримкою брата – львівського митрополита Михайла Левицького – було здійснено реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Різдва Христового. В 1831 р. «пожертвами парафіян і стараннями місцевого пароха К.Левицького» закладено каплицю Святого Дмитрія на Заріці. Пізніше він – віце-декан Галицького деканату (1840 р.), адміністратор деканату, інспектор шкіл (1843 р.), жертводавець для допомоги постраждалим від повеней в Галичині (1845 р.), на будівництво лікарні для військовиків у Карлсбаді (1852 р.), на створення корпусу галицьких військових добровольців (1859 р.). Помер у 1864 року.
У квітні 2017 р. експедиційним загоном «Галицькі некрополі» Національного заповідника «Давній Галич» (кер. А. Чемеринський) на території давнього знищеного кладовища поруч Замкової гори було віднайдено могилу пароха церкви Різдва Христового о. Корнелія Левицького. Про важливу знахідку було повідомлено в засобах масової інформації та поінформовано Галицький деканат УГКЦ. За словами о. Ігоря Броновського, парафія церкви Різдва Христового планує відновити надгробок о. Корнелія Левицького. Хоча, як на мене, його останки потрібно забрати із запущеного місця і перезахоронити біля церкви Святого Дмитра, щоб його теперішня «могила» не була cимволічною.
Сотрудником о. Корнелія Левицького у Галичі був о. Іван (Ян) Нарольський. Він 1825 року народження. Після Галича працював у м. Пустомити на Львівщині. Там отець Іван Нарольський був на парафії багато років і, як твердили місцеві жителі, «був добрий i ревнивий душпастир, але мало дбав за освiту народу».
Наступний галицький священник Петро Васенко був адміністратором парафії. Він народився у Галичі у 1831 році у родині Теодора Васенка. Після закінчення богословського факультету у Львові висвятився на священника. До висвячення одружився з Христиною Білецькою. З 1859 року почав свою душпастирську працю. Працював у м. Галичі та селах Дем’янові та Тустані. Як діяльний руський патріот (очевидно, що був москвофільського спрямування) він віддав духовній праці на наших теренах п’ятнадцять років.
У 1874 році, не сприймаючи політики австрійського намісника Галичини А. Голуховського, він втратив своє приходство, переселився на Холмщину. Отримав парафію у с. Крилові, де працював до 1909 року. Там (два роки перед тим) померла його дружина, а 29 липня 1909 року й о. П. Васенко відійшов у кращі світи як протоієрей та настоятель парафії.
Сотрудником при о. П. Васенку був Владислав Дорожинський (1834-1914), висвячений у 1864 р. Крім Галича, служив у Зборі, Угерську, Надітичах. З 1884 р. і до кінця життя – парох с. Старий Мізунь. У 1885р.був ініціатором будівництва у цьому селі нової церкви, яку на кошти громади збудували за півтора року. Восени 1887 р. церкву освятив Митрополит С. Сембратович. Похований на церковному подвір'ї у с. Старий Мізунь. Після нього на цій парафії працював його син – отець-богослов Діонісій Дорожинський (1914-1930), який народився у Галичі тоді, коли батько тут працював.
Після о. Васенка на парафію в Галич прийшов Матвій (Матіяш) Сабатович (1820 -1876), який працював тут із 1866 по 1871 рік. Про нього, на жаль, не збереглося ніяких відомосте, окрім того, що у Галичі він помер і тут був захоронений. Із посмертної звістки про смерть його дружини Наталії з Литвиновичів Сабатович (1830-1900) дізнаємося, що її чоловік був парохом і деканом у Галичі («Діло», № 237 за 19 жовтня 1900 року).
Його помічниками були отці Григорій Грицей, Леонтій Шефер та Іван Маркович. Про першого, о. Г. Грицея, 1836 р.н., відомо, що працював у селі Дем’янові, де і помер у 1891 році. У цьому селі він заснував «Братство тверезості» (1874 р.), а його дружина Наталія –«Товариство руських женщин» (1884 р.). Другий – о. Л. Шефер (1843-1910) був парохом у Бовшеві, а також виконував обов’язки настоятеля Галицького деканату. Про о. І.Марковича відомостей не знайдено.
Далі обов’язки адміністратора у Галичі виконував о. Теодор Молчковський. Він народився 23 лютого 1822 року, висвячений 16 березня 1851 року. Після цього він працював у Маняві (від 24.04.1851 до 06.05 1852 р.), Лесівці (від 07.05.1852 р. до 23.01.1856 р.), Красній (від 29.01.1856 до 13.03.1858 р.), Нивочині (від 29.03.1858 до 17.04.1858 р.), Пневі (з 26.04.1856 до 03.03 1859 р.), у Богородчанах (від 04.03 до 03.05 1859 р.), Старих Богородчанах (від 20.05. 1859 до 26.06.1866 р.) у Кричці (від 27.06.1866. до 31.03.1873). Звідси його було переведено до м. Галича, але й тут він довго не затримався, бо через деякий час (з 01.04 1876 року) став парохом сусіднього с. Тустань, де він довший час працював, зберігши за собою посаду Галицького декана. Нагадаємо, що у 1869 році він уже виконував обов’язки декана Богородчанського. Помер о. Т. Молчковський 7 липня 1910 року. Похований у гробниці родини Дольницьких у Тустані.
У 1877 році на парафіюу Галич прийшов Юліан Копистянський, 1843 р.н. Він був сином Олександра Копистянського (пароха с. Ізби) і Олександри Обушкевич. Одружився із Антоніною Сембратович, дочкою Михайла, 18.11.1867р., у с. Нова Весь (йому було 24, а їй 27літ). Того ж року він був рукоположений.
Місця праці Ю.Копистянського: 1868 р. – адміністратор у с.Долина, 1869 р. - завідувач с. Рихвальд,1870 р. - адміністратор у цьому селі, 1871 – 1872рр. – адміністратор с.Нова Весь, далі 1873-1877 рр.- сотрудник в Любачові (у свого тестя пароха М.Сембратовича).
Із 1878 по1899 роки Юліан Копистянський – парох Галича, у 1888-1892рр. - віце-декан Галицький, з 1890 - радник митрополичої консисторії, згодом у 1893-1894 рр. - завідувач деканату Галицького, титулярний радник митрополичої консисторії з відзнакою крилошанина, у 1895-1899 рр. - декан Галицький. Із дружиною виховали дітей: Ізидору, Теофіла, Марію, Романа-Бориса, Ольгу, Гелену. Помер 13.06.1899р. в м.Галичі.
Сотрудниками о. Ю. Копистянського були отці Теодор Косевич, Григорій Концевич (Кончевич), Михайло Єднакий, Іван Левицький, Олександр Мардарович, Микола Винницький.
Отець Теодор Косевич народився 4 травня 1852 р. Освіту отець здобув у Львівській духовній семінарії. Під час навчання у семінарії, 11 березня 1877 р., він був висвячений на священника. Коли отець одружився, нам невідомо. Знаємо тільки, що його дружиною була п. Іванна і в подружжя народилося 9 дітей: Володимира, Стефанія, Ярослав, Софія, Наталія, Євгенія, Олена, Роман, Антін. Одна з дочок вийшла заміж за богослова Антона Аксентія. Незабаром, 27 березня 1877 р., отець Теодор був призначений асистентом пароха у Галич. Перебував отець у Галичі до 30 жовтня 1882 р., бо з наступного дня був переведений на посаду адміністратора до села Дубівці Галицького деканату.
2 лютого 1884 р. о. Т. Косевич був призначений адміністратором села Опришівці біля Станиславова. З 15 квітня 1885 р. отець Теодор був затверджений парохом Опришівців. Також отець Теодор був завідателем Станиславівського деканату, тобто виконував обов’язки декана. Цю інформацію ми знаходимо в архівному документі, який датований 27 лютого 1900 р. Коли він отримав цей сан, нам невідомо. Знаємо тільки, що з 1 липня 1901 р. отець Теодор був призначений радником духовним єпископської Консисторії. Помер отець Теодор 3 жовтня 1903 р. у віці п’ятдесяти одного року. Похований на опришівецькому цвинтарі.
О. Георгій Концевич (Кончевич) (1832 -1900) був уродженцем Холмщини, пізніше працював парохом у селах Олесино Козівського деканату та Кукизові і Ценеві Куликівського деканату, де і помер. Його син Богдан (1881-1907) – студент філософії, голова товариства «Селянська Рада» Бережанського повіту – помер на 26 році життя.
Михайло Єднакий, 1861 р.н. Після Галича якийсь час працював парохом у с. Хриплині коло Станиславова (у 1892 р.), а пізніше, з 1896 року, був парохом с. Нагуєвичі на Львівщині. Там працював цілих шістдесят років – до 1956 року. У 1914 році був заарештований і з сім’єю відправлений у табір Талергоф. О. Михайло Єднакий був одружений із сестрою єпископа Юліана Пелеша. Його син Юліан (названий на честь Владики) трудився на народній ниві, але передчасно помер у Нагуєвичах 5 вересня 1923 року. За переконаннями батько і син були москвофілами, але і були шанованими серед селян.
Два наступні сотрудники о. Ю. Копистянського прожили недовго.Отець Іван Левицький (1841 -1887) пізніше був парохом у с. Пітричі і помер на 46 році життя, а Олександр Мардарович (1864 -1904) – парох Радчі Станіславського деканату - помер на 39 році життя.
Ще один сотрудник, о. Микола Винницький(1869–1929) одружився з найстаршою дочкою о. Юліана Копистянського - Ізидорою (1875 -1950). У 1895 р. він прийшов до Галича, а за 7 років став парохом Галицької парафії. Саме його «заслугою» стало те, що галичани замість національно-патріотичних устремлінь тривалий час сповідували москвофільські ідеї. У подружжя Винницьких було шестеро дітей і всі вони, очевидно, народилися у Галичі. Це Олександр (1896-1964), Микола (1898 р.н.), Марія-Гелена (1899 р.н.), Стефанія (1903-1919, вона похована на галицькому цвинтарі), Юрій (1906-1942), Ліда (1920-2008).
Ось такими є короткі відомості про священників, які працювали у Галичі в ХІХ столітті. Зрозуміло, що тут ми запропонували тільки їх короткі біографії. А про їхню працю можуть сказати якісь інші джерела, зокрема архівні справи, які ще не введені у науковий обіг, історії сіл, спогади тощо. Зрештою, про кожного з цих душпастирів можна писати окремі статті, але це, сподіваємося, зроблять уже наступні дослідники.
Іван ДРАБЧУК |
