Загадковий човен та поховальний саркофаг Ярослава Осмомисла
Галич цілком заслужено вважають одним із історичних і духовних центрів України. Сюди часто навідуються українські паломники й туристи, які прагнуть дізнатись, хто ми і звідки походимо. Нині на території Прикарпаття відомо понад 200 курганів та археологічних культур, один із них має назву «Галичина могила». Саме біля неї, на Крилоській горі пізніше й утворився Княжий Галич.
БОЙОВІ СОКИРИ ЗАГАДКОВОГО ЧОВНА
Дослідження Галича почались ще у XIX столітті. Тоді парох села Залуква, що біля Галича, отець Лев Лаврецький виявив фундамент кількох церков Княжого періоду.
«Науковці почали активно вивчати літописні джерела до історії Галицького князівства, в яких, зокрема, згадується «Галичина могила». У давніх текстах літописець обіцяє розповісти і про початок Галича, і його засновника, який міг бути похованим у тій могилі, але своєї обіцянки не дотримав. Жодної детальної інформації там не було», – розповідає краєзнавиця, завідувачка відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Марія Вуянко.
За її словами, це спонукало дослідників до активних пошуків Галичиної могили серед багатьох курганів в околиці Галича. Так вони дійшли висновку, що «Галичина могила» – це одинокий високий насип у селі Крилос, в урочищі Качків, яке досі залишається незабудованим.
Першим Галицьку могилу досліджував Теодор Земенецький у 1883 році. Він заклав там дві перехресні траншеї, але його розкопки були безуспішними. Проте дослідник був певен, що Галичина могила, яка таїть відповіді на багато питань, саме тут. Безрезультатними виявились і дослідження Йосипа Пеленського, який розкопав курган у 1911 році. У 1934-му Галичину могилу досліджував український археолог Ярослав Пастернак, та поховання тут теж не виявив.
«Удача усміхнулась лише Галицькій слов’яно-руській експедиції інституту археології НАН України під керівництвом Володимира Барана в 1991 році. Давньоруський загін тоді очолював завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Богдан Томенчук. Коли археологи дійшли до підошви кургану, то виявили обриси ґрунту, що відрізнялись від поверхні землі. Дослідивши цей шар ґрунту, дослідники натрапили на обвуглені залишки дерев’яного човна», – зазначає Марія Вуянко.
Звичайно, з часом дерево, з якого був зроблений човен, зогнило, але вченим вдалось його ідентифікувати. Довжина човна сягала 3,5 м, ширина – 2,4 м. Його передня частина була звуженою, але найцікавішим виявилось те, що наповнювало давнє судно.
«У носовій частині човна знайшли три бойові сокири, вістря дротика, наконечники стріл, бойовий ніж і залишки золотої фольги. Вона була надто тонкою і майже злилася з землею. Науковці дослідили, що це рештки бойового щита діаметром 42,6 см. Очевидно, він був дерев’яним і покритим золотою фольгою. Учені переконані, що цей щит належав не рядовому воїну, а знатному воєначальнику», – говорить Марія Вуянко.
Вона показує в експозиції Краєзнавчого музею ще тесло та кріплення до рульового весла, яке теж удалося знайти науковцям у загадковому човні. Втім, жодного поховання в ньому, як і під ним, не було.
«На думку науковців, знайдені у човні речі датуються серединою Х століття. Дослідники дійшли висновку, що це був кенотаф (символічна могила без людських залишків – авт.) знатного воєначальника, князя. Найбільш імовірно, що князь загинув у бою, а на місці, де він проживав чи князював, насипали символічну могилу. Таке явище було непоодиноким у той час.
Яку функцію виконували такі кургани? Найперше, символічну, бо це була могила для вшанування пам’яті. Але на них відбувалися й різні ритуали, тут збирали віче. У дохристиянські часи князь виконував роль жерця, воєначальника й політика, а отже, зосереджував усю владу в своїх руках», – говорить краєзнавиця.
ХОРВАТСЬКИЙ КНЯЗЬ
Дослідження Галичиної могили стали величезним науковим успіхом. Вони допомогли ученим знайти відповіді на низку проблемних питань.
«Ми завжди шукаємо, звідки походимо, яка наша історія, звідки все починалось. Назва міста «Київ» походить від імені князя Кия, «Львів» – від Лева, «Краків» – від Крака. Очевидно, що назва «Галичина могила» походить від імені засновника міста Галич. Поховальний обряд у Галичиній могилі має характерні ознаки варязького дружинного поховального обряду, а не східнослов’янського. Про це вказує наявність човна та набору зброї. Науковці провели паралелі й з’ясували, що назви «Галич», «Галичина могила» співзвучні зі словами «гайв», «галга», «гал», «гаілз», що перекладаються як «могила», «хрест», «гора», «скеля», «воїн», «герой». Тому, найбільш імовірно, що засновником цих земель був хорватський князь скандинавського походження», – пояснює Марія Вуянко.
Вона зауважила, що вченим пощастило ще й знайти тканину, якою був покритий човен. Саме так, каже дослідниця, тоді покривали загиблих воїнів, а потім і полеглих козаків.
«Ще Михайло Грушевський припускав, що саме в Галичиній могилі міг би бути похований князь, який заснував Галич. Його ім’я мало би бути Галич, Гал, або Галиця», – говорить заввідділу Краєзнавчого музею.
Ще одна версія, додає вона, пов’язує назву «Галич» із покладами солі, бо «гальс» із грецької означає «сіль». А ці землі здавна славились соляними джерелами.
Хоч як би там було, але після дослідження Галичиної могили – курган біля Галича знову насипали з дотриманням обрисів його історичної версії. Нині там діє музей, де туристи можуть побачити відтворений у натуральну величину човен і ритуальну зброю. Щоправда, усі знайдені артефакти, стверджує Марія Вуянко, зберігаються у Краєзнавчому музеї Івано-Франківська.
«Сьогодні активних розкопок там не відбувається. Галич локалізований і достатньо добре вивчений, а на території області є багато пам’яток, які потребують археологічного дослідження. Адже археологія – це безкінечна тема, яка щоразу дарує нові відкриття», – зазначає Марія Вуянко.
САРКОФАГ ЯРОСЛАВА ОСМОМИСЛА
Саме такий дарунок у 1937 році презентував світові археолог Ярослав Пастернак, який після пошуків Галичиної могили не зупинився і через три роки продовжив свої дослідження. Тоді археологам ще було важко сказати, де був центр Княжого Галича. Учені знаходили пам’ятки періоду Галицького князівства, але точного місцезнаходження фундаментів його головного собору ще ніхто не знав. Ярославу Пастернаку вдалося знайти не лише фундаменти Успенського собору, а й поховання Ярослава Осмомисла (князь із династії Рюриковичів – авт.)
«Одним із перших і відомих Галицьких князів був Володимирко Володарович. Після його смерті княжий стіл посів його син Ярослав Осмомисл. Саме він звів могутній Успенський собор. Коли князь помирає, його ховають у цьому соборі у саркофазі. Знаємо, що саме Ярослава Осмомисла вважають наймогутнішим Галицьким князем, який чи не найбільше розбудував своє князівство. Він заснував власну бібліотеку і за свою мудрість та відвагу здобув велику повагу в світі. З ним рахувалися так, як із Київським князем, на рівних», – розповідає Марія Вуянко і додає, що саркофаг, який є ще одним цінним артефактом Краєзнавчого музею, відносять до ХІІ століття.
Вона зауважує, що у саркофазі, в якому був похований Ярослав Осмомисл, бракує невеличкого фрагмента віка.
«У такому пошкодженому вигляді Ярослав Пастернак і знайшов цей саркофаг, який, очевидно, було раніше пограбовано. Там залишився кістяк, але жодних атрибутів князівської чи військової влади у саркофазі не було. Знайдені останки Пастернак забрав на дослідження у Львів. Відтоді їх вважали зниклими. Лише на початку 1990-х років, коли проводили реконструкцію у крипті Собору Святого Юра, там знайшли дерев’яну скриньку з людськими кістками. Біля них був лист Ярослава Пастернака, в якому археолог стверджував, що ці останки були знайдені у саркофазі Успенського собору і належать Ярославу Осмомислу», – говорить краєзнавиця.
Усі свої твердження Пастернак ґрунтував на власній дослідницькій роботі. Вже пізніше наш сучасник і дослідник Сергій Горбенко повернувся до знахідок Пастернака і знову взявся за вивчення кістяка із саркофага. Учений підтвердив, що вони справді належать Ярославу Осмомислу. За знайденим у саркофазі черепом науковець навіть відтворив образ Осмомисла.
«Київських князів того часу ховали в мармурових саркофагах, з орнаментами та інкрустацією. Ярослав Осмомисл був похований у саркофазі, витесаному зі звичайного білого каменю. Очевидно, в цьому була закладена князівська мудрість», – припускає Марія Вуянко і додає, що наші предки так могли демонструвати, що заслуги треба не вмуровувати у саркофаги, а здобувати їх для держави і своєї землі за життя. Так, як це робили у Княжому Галичі, який з початку ХІІ століття і впродовж багатьох років вважали столицею однієї з наймогутніших держав світу.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ |
