У 1171 році в столиці Галицького князівства сталася подія, яка більше не знає собі подібних у всій давньоруській історії. Розповідаючи про трагедію в Галичі, київський літописець акцентував увагу читачів на заколоті городян проти «Чагрових людей». «А ось твій ворог - Настаська, - пише автор літопису. – І галичани, розіклавши вогонь, спалили її, а сина її Олега в заслання вигнали, а князя Ярослава Осмомисла водили до хреста, що буде він по правді жити з княгинею. І так вони уладнилися». З цього та кількох інших розповідей у вітчизняних літописах стає зрозумілим, що Настуся Чагр була позашлюбною, коханою жінкою князя Ярослава Осмомисла (1157-1187).
Галицький володар у 1150 р. одружився з дочкою володимиро-суздальського князя, засновника Москви Юрія Довгорукого Ольгою. Оскільки шлюб був укладений з політично-династичних міркувань, то він не міг принести сімейного щастя в дім Осмомисла. Український історик Михайло Грушевський дослідив, що Ярослав був нещасним у родинному житті з княгинею Ольгою. Але факт залишається фактом: володарка з суворої півночі Русі подарувала йому чотирьох дітей, кожен з яких уславив своїми діяннями батьківську господу Осмомисла. Академік Леонід Махновець і письменник Степан Пушик створили самостійні наукові гіпотези, згідно яких Осмомислів син Володимир міг бути автором геніальної давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім». Дочка Ярослава Володимировича, дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича Ярославна – Євфросинія вважається першою поетесою України. Його друга дочка – Вишеслава – була одружена з польським королем Одоном, сином Мешка Старого.
Визначний археолог Ярослав Пастернак, розкопуючи в 1936-1937 роках у княжому Галичі фундаменти Успенського кафедральному собору, відкрив біля кам’яного саркофагу з тлінними рештками Ярослава Осмомисла поховання двадцятирічної дівчини в дубовій домовині. Вчений висловив думку, що може це  була його донька, про яку не дійшло до нас ніякої літописної звістки». Відомий поет-шестидесятник Ігор Калинець так духовно глибоко описав це археологічне відкриття:
     «У румовищах поміж череп’ям дзбанків,
     мечами і пряслами, що знаходимо щоденно,
     напіткали невідомої діви останки 
     з начільником – золотою діядемою.
     Мовчить про її наймення віко саркофагу,
     Літопис задвідками обійшов її дівоцтво. 
     Замість весільної шати нап’яв фатум –
     чорну намітку на ясні очі».
Сучасний антрополог Сергій Горбенко довів, що поховання, справді, належало третій дочці Осмомисла, яку галицький двір планував віддати замуж за угорського короля Стефана ІІІ.
А тим часом напруга чварів і ненависті, яка наростала в княжому теремі, поволі пригашувала світло і тепло родинного вогнища. Княгиня Ольга декілька разів демонстративно покидала Галич, аж поки не поселилась у Володимирі на Клязьмі, де постриглась в монахині під іменем Єфросинії. Трагічна розв’язка в сімейній драмі стала наслідком того, що в серці одного з наймогутніших державних діячів Русі ХІІ ст. Ярослава Володимировича навічно оселилась таємнича жінка – Настя Чагр. Хто ж вона була така? Зусиллями істориків і письменників, поетів і драматургів образу літописної героїні присвячено цілу історичну бібліотеку. Її етнічне походження ідентифікують з русичами, тюрками, половцями і навіть з болгарами. Соціальні ж її коріння вбачають в новій парослі успішного боярського роду Чагрів, який став небезпечним для старої земельної олігархії Галича. Інші дослідники кажуть, що Чагри могли походити з найбідніших суспільних верств, можливо, й з середовища смердів. Письменник Роман Федорів обстоював ремісничу природу Настусиної рідні.
Ми ніколи не дізнаємось, як народилася любов Осмомисла, бо надто вже скупі слова літопису. «Може, вони з Настею знались ще з дитинства, - роздумував у своїй книзі галицький історик Роман Пащин, - і навіть шлюб не міг погасити вогонь любові першої. Або відбувалось це, як уявляють, на лісовій галявині, біля джерела чи коло річки. Дівчина напоїла коня князеві, не знаючи, можливо, що це князь. Скільки пісень про це співають в народі нашім. Чи не зберегли оці пісні й легенди тепло їхніх відносин щирих? І зразу почалась між ними така розмова сердець й душ, якої не забути. Ніхто на світі цього не описав. Ніхто це не передбачив, не відвернув і не зрозумів, чому таке буває. Це як вогонь, як повінь, як хмари грозові. Може це бути і біля вогнища в купальську ніч. І тоді ними оволоділа забута, здавалося б, богиня предків Лада».
Очевидно, що спалення Настусі Чагр відбулося через інкримінацію їй зв’язків із відьомством. Це був зручний і не раз апробований засіб знищення політичних, економічних чи релігійних противників в епоху Середньовіччя. Разом з тим, вважає археолог Богдан Томенчук, Настю могли спочатку просто вбити. А потім її було спалено за дохристиянським обрядом предків. Знаний на Прикарпатті поет Степан Пушик сумним словом осмислював цю драму:
     «Із-за Галича сивого місяць встає,
     У траві, на валах, свої стріли купає,
     У діброві зеленій зозуля кує,
     В Перевізному Броді Настася співає.
     Гей, співає вона, мов русалка якась!
     Розступились світи! І віки розступились!
     Йде неначе побитий й порубаний князь:
     Його Настю Чагрівну бояри спалили!»
Істинну ціну почуттів Осмомисла видно ще з його заповіту, коли перед смертю він велів призначити правонаступником у стольному Галичі позашлюбного сина Олега Чагровича, в Володимирові – надав занепадаючий, периферійний Перемишль.
Дослідників галицької княжої історії завжди цікавило питання: «Де ж саме відбувалася страта Насті Чагр?» Більшість з них зупиняли свої погляди на площадці Золотого Току, де знаходилася резиденція Ярослава Осмомисла. Але декілька років тому група археологів-любителів виявили на Залуківській височині, неподалік фундаментів Спаської церкви і храму, відомо в науці під назвою «Полігон», золотий перстень. На п’яти фігурних щитках, червоними виїмчастими емалями виконано напис: «ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБЕ СВОЕЇ НАСТАСИЇ».
У західних хроніках зустрічаються повідомлення, що галицькі князі, повертаючись з військових походів з католицьких країн, приводили до столиці, як військову здобич, жінок з дворів тамтешніх вельмож. На нашу думку, Настя Чагр опинилася в Галичі внаслід проведення такої військової операції. В красиву дівчину закохався володар князівства. Він наказав спорудити для неї великий двір поблизу княжого терему свого батька. Виявляючи релігійну толерантність до вірувань своєї коханої жінки, князь повелів спорудити посеред двору храм в дусі класичної католицької ротонди. Роботи зі спорудженням квадрифолію завершила артіль зодчих, яка перед тим спорудила на Крилоській горі Успенський собор.
Коли розлючений натовп у 1171 р. кинувся у садибу Насті, щоби вчинити над нею розправу, то всі найкоштовніші реліквії (золотий перстень, срібні сережки і мідний хрестик з жовтою емаллю), подаровані їй князем, вона заховала в кам’яній печі. Їх і знайшли археологи в 2011 році на Залуківській височині. Зовсім близько від місця знахідок, професор Львівського університету Ісидор Шараневич у своїх публікаціях, поміщених в львівських газетах за 80-і роки ХІХ ст., розміщував могилу, відому в народній традиції під назвою «Чагрова».
Таким чином, різні види історичних джерел дали змогу науковцям дописати скупі рядки літопису і воскресити таємниці життя та смерті Настусі Чагр.
     

Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства, теології і культурології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
     
Наталія Коваль-Духович, методист Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді