Хоч Тарас Шевченко ніколи не був на Прикарпатті, але його твори проникали сюди з Наддніпрянської України, а відтак масово друком виходили у Львові, Станиславові, Коломиї, Рогатині, Косові. На території теперішньої Івано-Франківщини вперше в Україні були споруджені пам’ятники Кобзареві в с. Тюдові (1894—1901 роки), Вовчинцях (1911), Надієві (1912), м. Станиславові, Косові, с. Балинцях, Микулинцях, Сільці (1914). З 1869 року в містах і селах краю щороку почали відзначати шевченківські річниці. На основі архівних джерел та літератури ознайомимо читачів «Галичини» з історією вшанування пам’яті Кобзаря на Прикарпатті. У 1893 р. у Станиславові було проведено чотири шевченківські концерти, один із яких відбувся в «Руській Бесіді» (українське культурно-освітнє товариство), його влаштувала 25 березня 1893 р. Станиславівська філія «Просвіти» за участю селян із навколишніх сіл. Професор І. Кокорудз прочитав лекцію про Шевченка, хор із Княгинина співав шевченківські та патріотичні пісні, Л. Гузар декламував «Наймичку» та інші твори Кобзаря. Це свято, як писав місячник «Правда» (Львів, 1893. — С. 297), «зробило на селян великий моральний вплив і вельми піднесло їх свідомість національну». 15 травня 1893 р. «Просвіта» спільно з «Руською Бесідою», товариством «Руських Женщин» та «Шкільною поміччю» знову влаштували урочисте шевченківське свято. Патріотичну промову «Про значіння поезій Шевченка» виголосив голова «Руської Бесіди» Теофіл Окуневський, а відтак поміж співами чоловічих хорів декламували твори Кобзаря «До Основ’яненка», «Заповіт», «Розрита могила» та вірш поета К. Климковича «На пам’ять Тарасові». Свято закінчилося загальним співанням гимну «Ще не вмерла Україна». У святкуванні не взяли участі лише священики-москвофіли. 6 квітня 1894 р. організували шевченківські вечорниці учні вищої гімназії в Станиславові. Було виголошено доповідь «Дитячий вік Т. Шевченка». Хор виконав твори — «Плинь, кораблю, плинь», «Крилець, крилець» Матюка, «Рідна мова» Лисенка; було два сольні виступи — «На городі коло броду», «Тече вода в сине море» та декламували вірші «Кавказ» і «Посланіє». У 1895 р. прогресивна частина українського населення міста хотіла назвати одну з вулиць іменем Шевченка, але проти цього були польські шовіністи. Згодом дозвіл надали. Зате в Коломиї, де переважало українське населення, вже в 90-х роках XIX ст. появилася вулиця Тараса Шевченка, яка, на диво, перебула всі окупаційні влади і досі так називається. Збережені у Державному музеї Т. Шевченка в Києві програми засвідчують: «В XXXVII роковини смерти незабутого Кобзаря Руси-України Тараса Грушівського-Шевченка устроює молодіж гімназіяльна в Коломиї в п’ятницю 25 марта 1898 вечорниці з такою програмою: «1. Столітє нашої літератури і значінє в ній Тараса Шевченка», — відчит, — тов. І. С. Грабович. 2. Д. Січинський «Коби я була пташков» — хор мужеский. 3. Оркестра. 4. К. Устиянович: «По силоамскім озері», — декламация, тов. О. Ф. 5. Т. Шевченко — М. Лисенко «Ой Дніпре мій, Дніпре» — сольо баритонове в супроводі фортепіану тов. Ю. О. 6. Я. Головацький, і. Лавровський «Чом, річенько», — хор мішаний. 8. Т. Шевченко «Кавказ» — декламація, тов. К. Б. 9. П. Бажанський «До бою» — хор мужеский в супроводі фортепіано, тов. Р. П. Початок точно о год. 5. Друк Білоуса». У четвер 25 травня 1899 р. українська молодь учительської семінарії взяла участь у «шевченківському поранку». Вступне слово про поета виголосив професор гімназії, голова філії «Просвіти» у Станиславові Михайло Коцюба. Доповідь «Шевченко і його значення в літературі» прочитав Ю. Шлемко. Хор виконав «Гамалію» Шевченка-Біликовського, «Гуляли» Ю. Федьковича-Нижанківського, декламації: вірша Шевченка «Думи мої» — Іванчук, «На Сибірі» Кониського — В. Кульчицький. 15 червня 1899 р. станиславівські товариства організували шевченківський концерт за участю о.-катехита і. Порайка, О. Тучапського, Р. Зарицького, д-ра М. Коцюби. 4 березня 1900 року молодь української гімназії в Коломиї вперше святкувала роковини Т. Шевченка самостійно, без допомоги учнів-українців польської гімназії. З того часу збереглася фотографія, на якій бачимо сімох викладачів та 18 перших випускників української гімназії в Коломиї, які брали участь у шевченківських урочистостях і сфотографувалися біля бюста поета. 3 квітня 1900 р. у залі Товариства музичного ім. Монюшка українські товариства: станиславівський «Боян», «Руських Женщин», філія «Просвіти», «Руська Бесіда», «Шкільна поміч», філія Українського педагогічного товариства — влаштували на 39-ту роковину смерті «незабутнього Кобзаря Руси-України Т. Шевченка концерт. Відчит про Шевченка виголосив професор Ф. Колесса. Вірш «Чернець» декламував поет і художник К. Устиянович. У концерті брали участь співак К. Білинський, який виконав баритонове соло «Тарасова ніч», та чоловічий хор, який відспівав твори Ф. Колесси та М. Лисенка на слова Т. Шевченка. Вступне слово про Шевченка виголосив викладач гімназії М. Коцюба. Чоловічий хор під орудою 3. Урбаніого виконав «Три шляхи» Шевченка — Топольницького та інші. 6 квітня 1900 р. учні гімназії організували у Станиславові шевченківське свято з участю мішаного хору та декламаціями творів поета. 15 березня 1902 р. молодь учительської семінарії в залі «Сокола» (тепер — вул. Грушевського, 18) влаштувала вечір на честь Кобзаря. 22 березня 1902 р. у залі Товариства музичного ім. Монюшка заходами гімназійної молоді відбулися вечорниці на честь Тараса Шевченка. Чоловічий хор виконував пісні на слова Т. Шевченка композиторів С. Воробкевича («Думи мої»), Н. Нижанківського та ін., декламували поезії «Розрита могила», «Кавказ»... На вечорі збирали добровільні пожертвування на бурсу філії Педагогічного товариства. 11 червня 1902 р. «на 41 роковини смерти незабутнього генія Руси-України Тараса Шевченка влаштував інститут дівочий товариства «Руських Женщин» в Станиславові в своїх кімнатах на вул. Казимирівській, 46 (тепер — Гетьмана Мазепи) торжественні вечорниці». 17 червня 1902 р. з цієї ж нагоди станиславівські українські товариства організували урочистий концерт у залі товариства ім. Монюшка з участю артистки Львівської опери Ф. Лопатинської, п. Гузаревої і військової оркестри 24-го полку піхоти». (Далі буде.) Петро Арсенич | 
