Під такою назвою вийшла книжка відомого краєзнавця Михайла Паньківа у видавництві Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника в серії «Бібліотека журналу «Краєзнавець Прикарпаття». Це збірник топонімів, легенд, переказів і пісень про татарські напади на Прикарпаття з середини XV ст. до початку XVIII ст. Вони є народною пам’яттю, котра тривожно б’є на сполох і сьогодні, коли нахабні сусіди вирішили захопити багаті українські землі.
Наші предки вперто і небезуспішно протистояли татаро-монгольській навалі. Жорстокість нападників закарбували у народних піснях і переказах як засторогу для наступних поколінь і нагадування про готовність завжди бути на сторожі рідної землі.
Перший раз татаро-монгольська орда, пройшовши через Карпати у 40-х роках XIII ст., підкорила Малопольщу та Угорщину. Тоді було знищено Галич, Коломию, Снятин, Тисменицю, Тлумач, інші міста й багато сіл. 1450 року орда знову спустошила прикарпатські міста і села. Якщо південні кордони України починаючи з XV ст. охороняли запорізькі козаки, то Червона Русь (як у середньовіччі називали галицькі землі) була майже беззахисною. У книжці перераховано всі напади ординців на наші землі з переліком битв та спалених міст і сіл. Особливо потерпали від нападів Городенківщина, Снятинщина та Косівщина, де зберегли найбільше усних пам’яток про лихоліття тих часів.
Загарбники спалювали цілі села й міста, а людей забирали у рабство. Француз Шевільє д’Арвію, який у другій половині XVII ст. подорожував Близьким Сходом та Єгиптом, побачивши в місті Смирні полонених, яких вели до Каїра, записав у щоденнику: «Більшість цих невільників була з України або з козацької землі. Багато серед них жінок, молодих дівчат заздро бережуть євнухи, але я мав змогу розмовляти з деякими з них по-французьки(!). Вони благали мене викупити їх, бо хотіли зберегти віру, в якій родилися. Ця віра грецька. Серце моє розривалося, коли я бачив християн, яких вели на торговицю, як худобу».
Але чоловіки відплачували за рабство своїх жінок і доньок. Сміливці не лише з Січі, а й навіть з Галичини ходили на турецькі землі і, крім всякого добра, приводили додому турецьких дівчат. Приміром, дружина письменника Марка Черемшини Наталія Семенюк розповідала, що її прабабця була турецькою полонянкою, з якою одружився прадід.
Не переповісти всіх легенд, поданих у книжці. З неї ви дізнаєтесь, чому татари і турки перестали нападати на Нижній Вербіж Коломийського району, в яких місцях Прикарпаття з-під землі дзвонять церковні дзвони, і де запалися під землю монастир і церква, ховаючи людей від загарбників, де поселилися монахи Києво-Печерського монастиря та які населені пункти походять від татарських слів.
Книжку М. Паньківа можна знайти у краєзнавчому відділі Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка.

Любов ТУРЕЛИК