Крушельницькі - український галицький шляхетський рід гербу Сас. Згідно з легендою, він бере початок від 1395 р., коли король Владислав II Ягайло надав братам Івану і Дем'яну та їхнім нащадкам у володіння село Крушельницю: «Володислав з Божої милості Король Польський, Литовський і Руський, а також багатьох інших земель господар повідомляємо даним Листом про те, що даємо нашим вірним слугам Івану і Дем’яну, а також їхнім синам, що нам служать, бажаючи від них кращої служби, село в Тустанській волості Крушельницю...»
Відомим представником цього роду був Антін Володиславович (1878–1937) – письменник, педагог, громадський і політичний діяч. Українській культурі прислужилися також його дружина – акторка та письменниця Марія Степанівна (у дівоцтві – Слобода, 1876–1935), та їхні діти і онуки: сини – письменник, художник і мистецтвознавець Іван (1905–1934), економіст і педагог Богдан (1906–1937), письменник, музикант і політичний діяч Тарас (1909–1934), донька – лікар-дерматолог, публіцист, громадська і культурна діячка Володимира (1903–1937), онуки – археолог, письменниця та культурна діячка Лариса, дочка Івана (1928 р.н.), піаністка та педагог Марія, дочка Тараса (1934 р.н.) Крушельницькі.
Антін Крушельницький – український письменник, літературознавець і літературний критик, педагог, публіцист, редактор шкільних хрестоматій з української літератури, видавець і дописувач до різних журналів. Народився 4 серпня 1878 в місті Ланьцут, що в Галичині, (нині Польща).Навчався у Львівському університеті. Понад 30 років працював на педагогічній ниві. Викладав у гімназіях Львова, Бережан, Коломиї, Рогатина, Городенка і Відня. Близький приятель В. Стефаника, О. Кобилянської, Н. Кобринської. Міністр освіти в уряді Симона Петлюри. Після падіння УНР емігрував з родиною до Відня, де заснував видавництво «Чайка». У 1925 році повернув з Відня до Львова і активно включається у політично-громадську працю. Між іншими очолив журнал «Нові Шляхи». Переслідуваний польською владою, зваблений совєтською пропагандою і за намовою найстаршої дочки Володимири, (яка в тому часі вже жила в Харкові і була захоплена розвитком Радянської України), у травні 1934 року з цілою родиною переїжджає до Радянської України і поселяється у Харкові.
Недовго родина Крушельницьких прожила на волі в радянському «раю», бо вже 6 листопада 1934 року органами НКВС УРСР у Харкові були заарештовані Антін Крушельницький і двоє його синів: Іван та Тарас, а в половині грудня цього ж року ті самі органи арештують наступних двох синів, Богдана і Остапа та дочку Володимиру. На виїздній сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР, що відбулась 13-15 грудня 1934 р. у Києві Антін Крушельницький був засуджений на 10 років позбавлення волі і засланий у Соловецьку тюрму. Фальшиве обвинувачення звучало так, «Один із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить за мету повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду». У жовтні 1937 р. «трійкою» УНКВС засуджений до розстрілу. Розстріляний 23 жовтня 1937 року в урочищі Сандормох.
Його дружина Марія народилася 8 грудня 1876 р. у селі Ульгівці Рава-Руського повіту на Львівщині, увійшла в історію української культури як драматична актриса, публіцист, мемуарист, редактор та прозаїк. Дівчинка прийшла в світ у багатодітній сім'ї поштового службовця Степана Слободи, де росло п’ятеро дітей - дві дочки та троє синів.
Далі коротко розповімо про батьків Антона Крушельницького. Його дід та прадід носили ім’я Антон. Дід був родом із Мишкова, де народився у 1809 році, а помер 6 грудня 1885 року у Галичі. Був одружений із Розалією Кречковською (1816-1898). Вона померла у Станиславові. Їхній син Володислав народився теж у Мишкові у 1845 році. Одружився із Марією Монастирською (1858-1907). У подружжя зростало семеро дітей: сини Броніслав-Михайло, Володимир, Святослав, Осип, Антон та дочки Іванна і Людмила. Іванна вийшла заміж за митника Омеляна Дороша (їхній син відомий художник і кінематограф Юліан-Юрій Дорош). Людмила стала учителькою. Володислав Крушельницький як емеритований старший офіціал суду та властитель реальності у Станиславовові помер 14 січня 1910 року. Разом із дружиною похований на станиславівському кладовищі (могили збереглися).
Друга гілка цього роду заснована Амвросієм Васильовичем Крушельницьким (1841–1903), священиком та хоровим диригентом. Він був сином священника у с. Сороки Бучацького Василя Крушельницького (1806-1889), що походив із селянського роду та його дружини Олександри Маринович (померла у 1883 році). Він мав брата Осипа Крушельницького, сином якого був Іван (1830-1902), парох села Ягільниця Стара Чортківського деканату, одружений із Францішкою Ясінською (1831-1895). Крім Амвросія Василь Крушельницький мав ще сина Діонизія, який був директором школи у Зарваниці, і у якого було три дочки.
Нащадок давнього шляхетного роду, о. Амвросій був високоосвіченою людиною, беззаперечним авторитетом для своїх дітей, їхнім першим вчителем і просвітителем. В перші роки свого душпастирського служіння о. Амвросій часто переїздив з родиною з села в село: Білявинці, Петликівці, Тисів, Осівці, аж нарешті в 1878 р. отримав парафію в с Біла поблизу Тернополя. Тут організував читальню «Просвіти», хор, очолював духовне і культурне життя села. Свого часу Амвросій Васильович Крушельницький пошлюбив Теодору, дочку галицького поета і фольклориста Григорія Онуфрійовича Савчинського (1804-1888). Вона мала твердий характер та нежіночу наполегливість, а ще грала на фортепіано, гарно співала, зналася на поезії, пам’ятала силу-силенну народних пісень, але особливо охоче виконувала своїм вісьмом дітям колискові. Можливо через це всі вони були музично обдарованими. Із спогадів Олени Крушельницької-Охримович: «Як нині пам’ятаю день, коли до нас в Білявинці приїхав дідуньо Василь Крушельницький, щоб охрестити й дати ім’я моїй на три роки молодшій сестричці (дідуньо сам давав імена усім своїм онукам). Соломією нарік новонароджену, бо так звалася його мати». У свідоцтві хрещення Соломії у графі про батьків та їхній суспільний стан записано: “Всч. Амвросій де Крушельницький і Теодора, дочка всч. Григорія Савчинського і Анни з роду Готтеровських – nobiles (титуловані, знатні – І. Д.)
Найбільш відома серед них - Соломія Крушельницька (1872–1952), оперна співачка. Як оперна та камерна співачка уславилася також її молодша сестра – Ганна (1887–1965), випускниця Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові та Міланської консерваторії, виконавиця партій сопрано на театральних сценах Варшави, Львова, Мілана, Риму (обидва в Італії) та ін. Диригентом Львівського «Бояна» та одним з організаторів видавництва «Бібліотека музикальна» у Львові був брат співачок – Антін Крушельницький (1868-1895), а їхня сестра – Емілія (1875-1965), заміжня за Іваном Стернюком, була співачкою, фольклористкою, диригентом Львівського і Тернопільського «Боянів».
Розвитку професійного та аматорського музичного мистецтва в Галичині сприяли також інші доньки і син Амвросія Васильовича – Осипа (1867-1958), заміжня за Карлом Бандрівським, Олена (1870-1961), заміжня за Володимиром Охримовичем, Марія (1880-1971), заміжня за Юліаном Дроздовським та Володимир (1882-1938). Брат Соломії Крушельницької – Степан (1867-1938) став священником і працював на Коломийщині (у Товмачику, Назірній, Кулачківцях, де і помер). Він був одружений із Олександрою Кисілевською (1870-1944), з якою виростив п’ятеро дітей: синів Ярослава, Володимира, Миколу-Максиміліана та дочок Ольгу і Любу. Крушельницький Максиміліан (1836-1899) народився у Бучачі, після закінчення богословського факультету у Львові працював парохом у с. Заболотові Коломийського деканату. Його син Володимир (1865-1896) був сотрудником при батькові, але помер на 31 році життя. Він був одружений із Броніславою Мяновською (1868-1896), яка померла на 26 році життя.
Третя гілка Крушельницьких походила від священника Мар’яна (1870-1915), який працював на Тернопільщині у с.Ягольниці Старій. Він, син згаданого вище Івана Крушельницького, був одружений із Ольгою Лушпинською. Отець Мар’ян (Маріан) Крушельницький заснував у селі касу-«Райффайзенку», провадив курси неграмотних, опікувався молоддю, організував театральний гурток при читальні «Просвіта». Після смерті батька, його старша дочка. Анна або Нуся, як її популярно звали, була в родині опікункою молодшим братам: Іванові, Леонтієві, Павлові. Осипові та сестрі Стефанії. Родина Крушельницьких з часом перебралася теж до Станиславова і замешкала в будинку недалеко української чоловічої гімназії при вулиці Липовій, що був в певному часі неначе співочим центром тодішньої української гімназійної молоді. Перехожі часто могли почути з вікон будинку оксамитний баритон «Пуся» чи м'який ліричний тенор брата «Юзя» музу і мистецьку душу родини. «Льоня» Крушельницьких.
Одружилася Нуся з професором д-ром Савою Никифоряком, який навчав в українській чоловічій та дівочій гімназіях в Станиславові, де був опікуном пластової молоді. Спільно з чолові ком вона брала активну участь в громадському і культурному житті українського Станиславова. Переносила з справжнім стоїцизмом удари долі в своєму житті, що приходили одні за другими. Найстарший брат Іван Крушельницький був учителем гімназії Українського педагогічного товариства у Львові. Помер у розквіті життя у 1934 році. За тим прийшли бурхливі роки Другої світової війни. Нуся зі старенькою матір'ю, чоловіком, донькою Любою (по чоловікові Ціховляс) і сестрою перед навалою червоних визволителів подалися на захід. Вона перенесла всі еміграційні гаразди переселенчих таборів. а згодом виїхала з родиною до США. де поселилася у Нью-Йорку.
Туди приходили болючі вістки з рідних земель: брат Павло, доброволець Української Дивізії «Галичина» загинув під Бродами (за іншою версією помер трагічно у Сибірі); другого брата Осипа (Юзя) большевицька влада заарештувала у 1939 році і засудила на кару смерти, а згодом запроторила його на десять років у північні концтабори. Він 1911 року народження проживав у Станиславові і був секретарем відділу народної освіти. Інші члени залишеної родини зазнали подібної долі. Нуся Никифоряк. як любляча сестра, шо опікувалася завжди та дорожила своєю ріднею дуже болюче переживала ті скорботні вістки Вона розвідувала, розшукувала, нав'язувала зв'язки та знайшла дороги, щоб прийти з допомогою.
Анна Крушельиицька-Никифоряк померла у 1984 році і похована на цвинтарі св. Андрія у Бавнд Бруку біля свого мужа д-ра Сави Никифоряка та брата Леонтія Крушельницького (1905-1982). Він був одружений із Лідією Каратницькою, з якою мав сина Любомира.
Як бачимо, Крушельницькі – унікальна родина українських інтелігентів. Всі представники сімейства здобули пошану і визнання, причому в різних галузях – від красного письменства до медицини, від живопису до економіки, від музики до педагогіки й громадсько-політичної діяльності. Зрозуміло, що гілок роду було набагато більше, але ми ставили собі за мету зупинитися на найбільших розгалуженнях цього роду і найвідоміших її представниках.
Іван ДРАБЧУК |
