У давні часи вирушити в далекі мандри могли собі дозволити лише заможні й витривалі люди. Недосконале транспортне сполучення, дорожнеча, часто небезпечні умови поїздок – все це не сприяло втіленню мрій про мандри у реальність. Однак затятих мандрівників це не зупиняло, і їхня жага до нових вражень пересилювала всі труднощі – пише “Західний кур’єр“,
Все своє беру з собою
На початку ХІХ століття подорожування було доволі небезпечною і некомфортною справою. Поїздку намагалися запланувати на період від середини весни до початку осені, коли багнюка на дорогах підсихала, і по них легше було проїхати. Взимку, коли все було засипане снігом, легко було збитися зі шляху, адже дорожніх вказівників було мало, а населені пункти знаходились далеко один від одного, тому не було в кого спитати дорогу. Великою небезпекою були «єгипетські темності», бо дороги не освітлювалися. Ночували галицькі подорожні зазвичай у незатишних єврейських заїжджих дворах, де спати доводилось просто у сіні або в постелях, рясно населених блощицями. Щоб якось покращити умови під час подорожі, мандрівники мусили везти з собою багато речей. Інколи вони брали у поїздку не лише подушки, матраци й постільну білизну, а навіть килими та столові сервізи. Не дивно, що тодішні валізи більше нагадували шафи. Радше це були ящики для речей, які називалися куфрами і виготовлялися найчастіше з лози і дерев’яного каркасу.
Значно комфортнішими і простішими мандри стали лише з розвитком залізничного сполучення. У 1905 році газета «Кур’єр станиславівський» писала: «Сто років тому людину вважали би божевільною, якби вона повідомила знайомим, що через кілька днів планує бути у місті, віддаленому у сотні миль. Зараз це річ цілком звична завдяки залізниці, яка отримує все більше гілок і розгалужень». На зламі ХІХ і ХХ століть залізниця стала основним транспортом у Галичині. Невпинно зростав потік вантажів і пасажирів, мережа колій активно розширювалася, але на галицьких залізницях часто використовувався застарілий рухомий склад та засоби зв’язку. Сигналізація була дуже примітивною – для зв’язку використовували телеграфні апарати, а телефонний зв’язок ще був рідкістю. Зростання обсягів перевезень без помітного підвищення технічного рівня залізниць викликало зростання рівня аварійності. В 1918 році залізничний інженер Міхал Свобода в журналі «Czasopismo Techniczne» опублікував статтю з аналізом залізничних аварій в Галичині та Буковині. Він встановив, що у 1912-1917 роках в аварію потрапляв кожен 9000-й потяг, який проходив галицькими та буковинськими коліями.
Чари далеких мандрів
На початку ХХ ст. галичани нечасто мандрували у далекі краї. Ті щасливчики, яким вдавалося побачити екзотичні країни, відразу опинялися у центрі уваги. Як правило, на прохання громадськості вони організовували лекції з показом світлин, під час яких детально розповідали про свої враження. Час від часу розповіді місцевих мандрівників друкувалися і в пресі. Так, у березні 1903 року один з мешканців Станиславова розмістив у газеті «Кур’єр станиславівський» свої нотатки про подорож у Єгипет: «Пливу Нілом, і пейзаж змінюється щохвилини. Ось чудовий ліс фінікових пальм, а далі чотирикутні арабські хатки без даху, які стоять, тісно притулені одна до одної. В цьому «селищі» немає ні вулиць, ні коминів. Далі йде порожня рівнина, і лише біля самої води видно насадження бобів та кущі акації…»
Деякі відомі галицькі мандрівники їздили зі своїми лекціями «на гастролі» й читали їх у різних містах. Вхід на лекції був платним, тому це було непоганим способом хоча б частково «відбити» кошти за поїздку. Таким «гастролером» зокрема був пан Дуніковський, професор Львівського університету і затятий мандрівник. У 1908 році він розповів мешканцям Станиславова про свою подорож до Мексики, а у квітні 1911 професор ділився зі станиславівською громадськістю враженнями від поїздки до Японії.
Мало кому відомо, що Микола Сабат, перший директор української гімназії в Станиславові, був не лише відомим педагогом та видатним знавцем грецької та латинської мов, а й затятим мандрівником. Свої подорожі вчений здійснював не для розваги, а з пізнавальною метою. В 1900 році він отримав державну стипендію для наукових досліджень і цілий рік мандрував Італією, зокрема побував у Римі і Помпеях. Сабат відвідав також Грецію, Малу Азію, Єгипет і Північну Африку. В 1905 році він організував екскурсію до Риму для гімназійної молоді. Крім самого Сабата, молодь до Риму супроводжували ще два педагоги.
У 1911 році Ева Дідушицька, дружина графа Владислава Дідушицького з Єзуполя, прочитала мешканцям Станиславова лекцію про подорож до Індії, яку вона здійснила разом з чоловіком. Свою розповідь графиня проілюструвала гарними фото, зробленими під час поїздки.
У 1912 році житель Станиславова Володимир Свьонткевич здійснив поїздку пароплавом до Америки й детально описав у газеті свої враження. «Я виїхав з Трієста пароплавом «Марта Вашингтон», названим у честь дружини першого президента США, – зазначав він. – Цей пароплав належить до лінії «Австро-Американа», має 140 м довжини, 17 м ширини й близько восьми метрів висоти. Сирени пароплава час від часу видають голосні гудки, а корабельний оркестр на палубі першого класу грає веселі мелодії. В каюті нас четверо – якийсь єврей, німець, американський адвокат і я. Погода чудова, над палубою дує легкий теплий вітерець…» Виїхав мандрівник з Трієста 28 липня 1912 року , а до Нью-Йорка прибув аж 14 серпня.
Для організації далеких поїздок мешканці Станиславова зазвичай користувалися послугами львівських чи віденських туристичних агенцій. Газета «Кур’єр станиславівський» від 16 червня 1912 року розмістила рекламу львівської агенції «Лінія Кунард», яка запрошувала жителів Станиславова за океан. Спочатку потрібно було доїхати до Трієста (тоді належав Австро-Угорщині) чи Ліверпуля (Великобританія), а звідти вже вирушати до Америки чи Канади. Подорож до Нью-Йорка в каюті третього класу вартувала 220 корон для дорослого і 120 корон для дитини до 12 років. Середня зарплата в Станиславові на початку ХХ ст. складала 100-120 корон у місяць, тому таку поїздку міг собі дозволити далеко не кожен.
Екскурсії з оркестром
Значно частіше мешканці Станиславова вибиралися на екскурсії у ближні околиці чи у міста, розташовані недалеко. Тодішні екскурсії суттєво відрізнялися від нинішніх. Вони були більш масовими, і екскурсантів нерідко супроводжували музиканти, які розважали їх під час поїздки. Поширеними були й благодійні екскурсії, весь дохід від яких спрямовувався на потреби доброчинних товариств. У червні 1906 року близько трьохсот учнів шкіл та гімназій Станиславова під наглядом своїх наставників вирушили на екскурсію до Кракова. Ось як описувала цю екскурсію преса: «О восьмій годині велика хода рушила вулицями Кракова, а перед нею йшли музиканти оркестру. Екскурсанти підійшли до пам’ятника Міцкевичу, де професор Срочинський виголосив коротку промову. Далі хода рушила до пам’ятної таблиці Тадеушу Костюшку…»
Організацією екскурсій займалися різноманітні туристичні товариства. Для своїх учасників поїздки на природу влаштовували також станиславівське Товариство залізничників та Міщанське казино. Так, у травні 1908 року за ініціативи казино відбулася екскурсія човнами по Дністру. Кожен учасник мусив сплатити по дві корони, а також взяти з собою продукти, щоб поїсти під час поїздки.
У 1911 році за ініціативою пана Іґнація Врубеля, заступника директора залізниці, в Станиславові заснували філію Крайового туристичного товариства. Раніше вже робилися спроби заснувати таку філію в місті, але її діяльність не мала помітних результатів.
У Галичині діяв також Академічний туристичний клуб, який влаштовував різноманітні поїздки для «академіків», тобто студентів університетів. У жовтні 1912 році цей клуб влаштував екскурсію осіннім Дністром. В екскурсії могли брати участь не лише члени клубу, але для «сторонніх» туристів оплата за екскурсію була значно вищою.
Улюбленим екскурсійним напрямком для мешканців Станиславова було Яремче. Одна з наймасовіших екскурсій до цього гірського містечка відбулася в липні 1901 року за ініціативи Товариства залізничників. В ній взяли участь 1200 осіб. Популярними були й поїздки до Галича та його околиць – у червні 1901 року туди вирушили близько шестисот містян. Під час екскурсії було заплановано відвідування замкової гори, а також різні забави та ігри на свіжому повітрі.
У 1876 році запрацювало Станиславівське відділення польського Татранського товариства – громадської організації, яка займалася розвитком туризму у Східних Карпатах.
В місті також діяв туристичний відділ при польському спортивно -руханковому товаристві «Сокіл», заснований 28 лютого 1908 року. Він займався в основному лижними екскурсіями в гори, пішими та велосипедними подорожами у ближні околиці міста з метою покращення фізичної форми. Головою цього відділу став відомий фотограф і громадський діяч Тадеуш Артиховський.
У 1920 році у Львові було засноване Польське бюро подорожей «Орбіс». Вже до 1925 року бюро відкрило 28 філій, а у 1928 році воно отримало статус національного. Згодом головний офіс компанії перенесли до Варшави. Станиславівська філія «Орбісу» знаходилась у колишній будівлі Міщанського банку (тепер вул. Незалежності, 15). У 1930-х роках «Орбіс» фактично монополізував туристичний ринок тодішньої Польщі – лише в 1930 році його послугами скористалося 5 млн осіб.
У 1920-х роках у Станиславові працювали й філії закордонних туристичних агенцій. Зокрема на вул. Третього Мая, 5 (тепер вул. Грушевського) розміщалася філія британського корабельного товариства «Royal Mail Line». Це товариство організовувало подорожі пароплавами до США, Канади, Куби, Аргентини, Бразилії та Уругваю, допомагало оформити візи для еміграції в ці країни. Тож мрія про далекі й незвідані краї поволі ставала для мешканців Станиславова все більш реальною.
Олена БУЧИК |
