Церква Святого Миколая, що в мікрорайоні Хотінь, — один із найстаріших храмів Калуша. Збудований 1888 року як головна сільська церква. Серед цінних образів — ікони «Усікновення глави Іоанна Предтечі» та «Господь Вседержитель», датовані XVIII ст.
Церква в Хотіні збудована 1888 року. Окрасою середини храму є іконостас та кивот, виготовлений невідомими майстрами
Реліквії храму — мощі святих Миколая і Йосафата. А ще тут був призначений парохом видатна особистість Галичини, просвітянин Гнат Рожанський, якому так і не судилося стати священнослужителем в цьому храмі.
Деталями минулого і сьогодення церкви поділився з «Вікнами» настоятель УГКЦ Святого Миколая о. Дмитро Кишенюк.
Головному храму Хотіня цього року виповнилося 132 роки. Свого часу його збудувала бригада майстрів з Перегінська, які через 10 років збудували церкву в Підгірках. Сам храм хрестоподібної форми і символізує розп'яття і смерть Ісуса в ім'я порятунку людства. Одночасно з церквою була збудована дзвіниця, що збереглася донині. У ній зберігаються два малі дзвони, вилиті ще до Другої світової війни, і великий дзвін — «Дмитрій», подарований нащадком відомих дзвоноливарів Янушем Фельчинським у 1991 році. Давні 5 дзвонів (діаметром 65, 52, 47 32, 28 см, вагою 138, 57, 40, 17, 10 кг, виготовлені відповідно 1889, 1770, 1677, 1782 року) були конфісковані австрійською армією в серпні 1916 року.
До 1946 року церква була греко-католицькою і відносилася до Львівської єпархії. 1961 року за часів Микити Хрущова храм закрили до 1970 року. З 1971 по до 1989 рік у стінах храму діяв музей атеїзму з відповідною експозицією і символікою. З початком національного відродження, а саме — з 18 грудня 1989 року, напередодні святого Миколая, хотінська парафія разом із сусідньою церквою Підгірок повернулася в лоно УГКЦ.
Велике значення і мали ті, хто перші брали активну участь у духовному житті церкви. Серед них — греко-католицький священик, галицький громадський діяч на Калущині Гнат Рожанський, який відомий своїми листуваннями з Іваном Франком і Юрієм Федьковичем, перекладом творів Тараса Шевченка на українську мову. Проте Гнат Рожанський не дожив до відкриття церкви, так і не відправивши тут жодної служби. Настоятелями церкви були о. Ілярій Янович та о. Мар’ян Юркевич.
Гнат Рожанський не дожив до відкриття церкви, так і не відправивши тут жодної служби
З 1989 року і до сьогодні головним священнослужителем хотинського храму є о. Дмитро Кишенюк.
Біля церкви знаходяться скульптура «Голова Спасителя», Місійний хрест, могила о. Ілярія Яновича, ймовірна могила Гната Рожанського та скульптура святого Миколая.
За словами настоятеля, цікаво те, що «Голова Спасителя» була представлена на симпозіумі скульпторів в 1990-х роках. З часом вона занепала, але її відреставрували і принесли до храму святого Миколая.
Окрасою середини храму є іконостас та кивот, виготовлений невідомими майстрами. Зокрема, оригінальна ікона «Таємна Вечеря» на іконостасі. Її особливість у тому, що стіл зображений під кутом, а не традиційно по горизонталі. Настінні розписи виконані у 1930 році місцевими майстрами.
Серед цінних образів — ікони «Усікновення глави Іоанна Предтечі», «Господь Вседержитель», датовані XVIII століттям, каже о. Дмитро Кишенюк:
"Фахівці із дослідного інституту краєзнавчого музею з Києва, які повідомили про історичну цінність ікон, хотіли викупити оригінали, натомість, замінивши їх копіями. Проте я не погодився, адже це надбання громади".
Тут також зберігаються мощі святого Миколая, які 1938 року подарував митрополит Андрей Шептицький, який відвідав храм. Мощі виставляють на літнього і зимового Миколая — 19 грудня і 22 травня.
Зовнішній вигляд храму з часом дещо змінився, адже його перекривали булатною бляхою, оббивали фальшбрусом. Але всередині максимально збережено первісний вигляд, зокрема інтер’єр, іконостас, престіл, фрески, зазначив о. Дмитро Кишенюк. До прикладу, в церквах Загір’я і Підгірок такі речі робили заново, бо реліквії не збереглися.
Зовнішній вигляд храму змінився, адже його перекривали булатною бляхою, оббивали фальшбрусом
Також церква може похвалитися давніми церковнослов’янськими, українськими і болгарськими Євангеліями.
Зараз храм живе активним і насиченим життям, розповідає о. Дмитро Кишенюк. З 1990 року і до сьогодні відродили традицію ходіння на Йорданське Водосвяття. Щороку молодіжна християнська спільнота «Дар» організовує театралізовані хресні ходи. А місцевий оркестр бере активну участь як у житті церкви, так і в усіх масових святкових дійствах.
Настоятель зауважує, що життя церкви змінилося з початком карантину:
"Найбільше карантин було відчутно під час Пасхи. Ми старалися дотримуватися порад від Блаженнішого Святослава. Наголошували на носінні захисних масок, рукавичок. Але ми з отцем Андрієм старалися оперативно освячувати кошики, щоб не затримувати людей. Зараз в основному всі парафіяни повернулися до нашої церкви. Хіба що є такі, що не можуть або їм не дозволяють відвідувати храм молодші члени родини. Але ми дотримуємося всіх вимог і зараз. Люди мають можливість соціальної дистанції, можуть навіть стояти на подвір’ї, адже на вулиці встановлене озвучення. Звісно, проводимо і дезінфекцію задля здоров’я і безпеки парафіян. Окрім того, наші дії суворо контролює Івано-Франківська Архиєпархія УГКЦ".
Ірина КМІТЬ, журналістка | 
