Понад 100 років дотримуються традиційних весільних обрядів у селі Гвізд Надвірнянського району, що на Івано-Франківщині. Свідченням цього є давні світлини, що дотепер зберігаються в місцевому будинку культури. Одним з основних напередодні весілля є автентичний обряд — збирання молодої на село.

Як відбувається це дійство та якими звичаями супроводжується, Суспільному розповіла художня керівниця Гвіздського будинку культури Уляна Боднарук.

Запросини на весілля

Зі слів Уляни Боднарук, обряд збирання молодої у Гвізді є дуже давнім. Проте й нині, проїжджаючи цим селом, можна зустріти на дорозі молоду з дружками у барвистому українському вбранні.

"Цей обряд відбувається у п'ятницю перед весіллям. Ранок у молодої розпочинається так: мама нареченої йде до близьких чи сусідів просити, щоб допомогли збирати молоду і її дружок на село для того, аби запрошувати гостей на весілля", — розповідає Уляна Боднарук.

Молодій на голову кладуть вінок зі стрічками, прикрашений аспарагусом — головним атрибутом весільного вбрання.

"Молоді мають іти на село в українському національному одязі, який притаманний нашому регіону і селу. А вінки зі стрічками та зеленню молодій і дружкам на голови якраз мають одягати молодиці-ґаздині, яких запрошують на це дійство. І весь цей обряд супроводжується латканням", — говорить Уляна Боднарук.

Перед виходом з дому молода вклоняється своїм батькам. Для цього на підлогу стелять білий вишитий рушник, на якому на колінах стоїть дівчина. Мати й батько нареченої тримають обрядовий весільний хліб, яким й благословляють доньку. Першим молоду благословляє батько, як голова сім’ї, а потім — мати, й так тричі.

Перший запрошений гість — священник

Після батьківського благословення наречена з дружками виходять з дому і йдуть селом — від хати до хати, кличучи гостей за списком. У Гвізді дівчатам дають гілочки барвінку, аспарагуса і василька.

"Пахучий васильок для того, щоб, коли молоді йдуть селом, за ними пахло зіллям. Аспарагус і барвінок — коли господарів не застануть вдома, гілочку однієї з рослин вставити в замок на знак того, що молоді були в них і запрошували на весілля", — говорить Уляна Боднарук.

З її слів, дружкам також дають цукерки, щоб дорогою вони пригощали діток і всіх, хто йде їм назустріч. А молодій у руки — моток ниток, який вона має "тягнути" всім селом, щоб "витягувати" й інших дівчат заміж.

"Молода має братися за початок нитки, кидати позад себе шпульку і котити селом стільки, скільки буде ходити. А це означає те, що всі дівчата, подружки зі села швидко вийдуть заміж. Це — такий звичай у нас", — говорить Уляна.

Передусім наречена з дружками прямують до священника, щоб він благословив їх, а потім рушають до ґаздів, які "жиють" у добрі та достатку.

"Якщо домовлено, що священник чекає їх у церкві, то благословення відбувається саме там. Якщо такої домовленості немає — дівчата йдуть до нього додому і просять: "Ми прийшли, отче, до вас, поблагословіть нас". Коли священник благословить молодих, його запрошують на весілля", — розповідає Уляна Боднарук.

Запросини по селу можуть тривати до пізнього вечора — доки у молодої не розмотається вся шпулька з ниткою й дівчата не обійдуть усіх, кого планують запросити на весілля.

З калачем — до свекрухи

Коли молода з дружками запросили всіх гостей на весілля, дівчата повертаються додому.

"Молоду й дружок обсипають на щастя житом, цукром, копійками й цукерками. Жито — це символ життя, цукор — солодкого життя, ну а гроші й цукерки — достатку", — говорить Уляна Боднарук.

Після цього молода бере калач і калину та йде до молодого запрошувати його родину на весілля.

"Коли наречена приходить до хати майбутнього чоловіка, то передусім звертається до його матері й каже: "Дарую вам хлібину, прийміть мене, мамо, за рідну дитину". А мати відповідає: "Щастя тобі", — розповідає Уляна Боднарук.

Отримавши від свекрухи благословення та побажання щастя й злагоди в родині, починають готуватися до наступного дня весілля.

"Це — особливе дійство, що дає відчуття безпеки й краси"

Виконувачка обов'язків начальника управління культури і туризму Надвірнянської міської ради Богдана Ковалюк каже: збирання молодої на село — це особливі традиції, які треба берегти.

"Колись і я пережила такий прекрасний день і теж мала за честь вдягати на голову заквітчаний вінок зі стрічками, сорочку, завушниці. І стояли всі біля мене, як молодої, і латкали. Це — дуже зворушливо насамперед тому, що дійство — красиве, яскраве, багате українське. Воно має зберегтися і передаватися з покоління у покоління", — говорить Богдана Ковалюк.