Четвер, 23.05.2024, 09:22:15

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Березень » 28 » У пошуку правди
13:37:46
У пошуку правди

Михайло Вітушинський ще з 2010 року намагається відшукати всі можливі відомості про маминих братів — учасників визвольної боротьби. Розказує, що 2000 року прийшов до івано-Франківського обласного управління СБУ, щоб знайти інформацію про свою родину. Спитали його документи. Ага, громадянин Польщі... Ну то звертайтеся в Польщі до свого уряду, аби він зробив запит до нас, відповіли. 
"Я зрозумів, що з огляду на польський антиукраїнський дух на той час є теми, котрі краще не чіпати. І почав шукати сам. Перед тим, як зайнятися пошуком тут, удома, я ознайомився з тим, як то робиться в Польщі. А в Польщі вже давно відкрили архіви, бо маса лідерів «Солідарності» подавали в суд за наклепи на себе і судилися за правду. А наклепи, як нині вже доведено, робили правоохоронні органи. Пізніше в обласному архіві пан, колишній полковник органів, скаже авторитетно: «На жаль, ця тема наразі закрита». А я хотів знати, як був убитий кожен з моїх вуйків. Я хотів почитати ті доноси, мене не цікавило, хто доносив, про що, бо Бог їм суддя», — каже пан Михайло. 
і додає згодом, що він нікого не засуджує, бо то ж невідомо, за яких обставин доносили люди. Часто працівники спецслужб, аби не зіпсувати собі кар’єру, коли не могли когось завербувати, самі фабрикували доноси від їх імені, встановлювали підслушку і так мали хоч якусь інформацію. Це відомо.
«Я хотів, аби відкрили архіви, хотів довідатися про долю усіх п’яти вуйків. Цікава доля другого вуйка, який був районним УСБ в Галичі, «іскра» на псевдо. Він загинув  у жовтні 1950 року в Боднарові. 
Скупі архівні дані СБУ підтверджують: ЯСЬКіВ Василь Григорович, 1924, с. Блюдники Галицького району, керівник СБ Галицького райпроводу ОУН, «іскра», † жовтень 1950, с. Боднарів Калуського р-ну». 
1942 року Василь Яськів за завданням ОУН вступив на службу в Українську допоміжну поліцію, але довго там не прослужив, гестапо виявляло всіх прихильників і членів ОУН у поліції. Василь змушений був тікати у блюдницькі ліси та приєднатись до загонів самооборони. Незабаром він очолив спецбоївку СБ, про що є дані в НКВС-звітах. Ворог про нього розпускав різні провокаційні чутки. Наклепи дожили до часів незалежної України. 
1946 року «іскра» прийшов до своєї рідної хати у село Блюдники, у хаті вже ніхто не жив, мама померла, хлопці — у лісі, а сестра — в Станіславові. Йому, який поневірявся роками по лісах, здебільшого впроголодь, промерзлому до кісток, хотілося домашнього тепла, відігріти душу в рідних стінах. Та не встиг він поринути у родинні спогади, як надворі зробилося галасливо. Вирішувати щось потрібно було миттєво. Василь вискочив з хати, кидаючи гранату у ворога і посилаючи автоматні черги. Йому вдалося втекти легко пораненому. Та згоріла батьківська хата — це найбільше, що його боліло. 
А далі було багато неправди. Михайло Вітушинський каже:
— Розповідав мені Мирон Василь Васильович, уродженець села Блюдників про те, що у селі Дорогові 1949 року в білий день біля сільського магазину «іскра» застрелив ні в чому невинного свого колишнього товариша, односельця, вчителя Дорогівської школи. Я його запитав, звідки він це знає. Пан Василь сказав, що йому це розповів його добрий знайомий. Вирушили ми з Ростиславом Гандзюком у с. Дорогів, віднайшли старожилів, питаємо про події тих нещасних днів. Майже усі вони стверджують, що такого випадку в їхньому селі не було, але для перевірки радять звернутись до вчительки, яка в ті часи працювала в Дорогівській школі і повинна такі події добре пам’ятати. Вчителька — уродженка села Блюдників, дочка блюдниківського священика о. Володимира Самотулки. Віднайшли її в селі Глибівці Богородчанського району. Вона розповіла, що згаданий вчитель — її ровесник і товариш з їхнього села. Того хлопця призвали у 1945 році в радянську армію. Частина його розташовувалась у Німеччині, через шість місяців його звільнили з армії через те, що він був учителем — нібито з огляду на те, що в Західній Україні не вистачало вчителів. Його направили викладати фізкультуру і ручну працю в с. Дорогів. Це викликало підозру в СБ. Районний провід провів розслідування і виявили підозру, арештували, утримували вчителя в криївці в дорогівському лісі. Вчитель написав записку до своєї мами, щоб та передала через зв’язкового одяг і продукти. Цю записку до його мами читала пані Самотулка (дівоче прізвище), бо та була неграмотною. Також від імені мами писала йому відповіді. Про ці події розповіла нам також секретар-машиністка Галицького райпроводу СБ, яка після звільнення з таборів жила в Калуші. Правдоподібно, тому вчителеві винесли смертний вирок. Такі схеми для впровадження агентури в підпілля застосовувала радянська каральна система, і прикладів цьому більш ніж достатньо.  Галичан, призваних у радянську армію, в ті часи старалися тримати якнайдовше. А вчителів ручної праці і фізкультури совєти могли привезти зі сходу України — тисячі... Це одна із тих «правдивих» історій про воїнів Української Повстанської Армії. 
...Також недобрі люди казали, наче бачили Василя Яськіва і в Трускавці, мовляв, відпочивав у 60-х роках. Але архівні документи свідчать, що він загинув ще в 50-му. Михайло Вітушинський роками їздив по селах і збирав усі відомості. Як «іскра» врятувався? Коли була облава, то сказав: давайте мені жіноче вбрання, хустину. Далі намастився сажею, взяв палицю в руку і відро, обчепився гранатами і пішов. Тоді всі ті брати носили підв’язану гранату, щоб навіть зубами змогти її зняти і не датися в руки ворогу живим. Так пішов він просто на кадебістів, згорбився — і прорвався. 
«Невідомо мені більше про його долю. Є тільки офіційна інформація, що він вбитий в Боднарові, а де похований, ніхто не знає, — каже пан Вітушинський. — На жаль, повторюся, про вуйка мого розказували різні нісенітниці: що його бачили, наче він пішов на співпрацю з НКВДѕ Казали, що їхній сестрі дали хату в івано-Франківську і вона так пануєѕ Про маму такого наслухався, і ніхто не брав до уваги, що їй довелося за братів своїх і Україну заслання відбути. Тому я і «копав» роками. і от знаходжу такий документ цікавий — це довідка з грифом «совєршенно сєкрєтно». Там пише: «ѕАгент Слон. Звіт про результати роботи «ѕуправлєнія МГБ Станіславской області по борьбє с подпольєм ОУН—УПА с 1 октября по 30 ноября 1946 рода». 
А далі найважливіше: компрометація учасників підпілля: «В результатє провєдьонних Кутскім агєнтурно-опєратівних мєропріятій чєрєз арєстованного учасника такого-то бил скомпромєнтірован господарчій піщєвого провода ОУН по клічкє Ястрєб, которий расстрєлян». і далі: «В настоящєє врємя аналогічниє мєропріятія проводятся по компромєнтациї пєрєд СБ члєнамі краєвого провода ОУН нині являющіміся руководітєлямі Тєрнопольского окружного провода ОУН Нєчая і руководітєля Буковінского — Сталь. А также руководітєля бойовки СБ Галіцкого районного провода ОУН «Морозенка» і єго двух братьєв». 
Без коментарів зрозуміло, що спецслужби не гребували нічим, а бухгалтерія терору включала і найчорніші методи планової компрометації.
«Також я знайшов ще такі документи, донесення, де йдеться про те, що вже два роки ганяються за бандою «Морозенка» (Микола Яськів. — Ред.) та його братів і не можуть «ліквідіровать». Оці звіти плюс компрометація як метод оперативної роботи шкодили дуже сильно. Я їздив навіть на Львівщину, знаходив людей, котрі начебто писали ті звіти і підписували, але вони кажуть, що не писали того і не бачили. І клянуться. 
Одна галицька газета якось опублікувала лист про те, що «іскра» (Василь Яськів) співпрацює з НКВД і всіх здає. Про це начебто один чоловік пише іншому. Я знайшов автора, щоправда, я не називав свого імені, не казав, що я родич. Та чоловік мені божився, що він такого листа не писав. Розумію, що це нормальна оперативна робота: писати такого листа від імені чоловіка, контакти котрого треба відстежити. У Польщі такий був Юрчик, лідер більш радикального крила «Солідарності», на нього такого нафабрикували всілякого в такий спосібѕ Він три роки ходив по судах... То дуже прикро людям від того відмиватисяѕ» — з гіркотою каже пан Михайло.
... І це ще не всі «оперативні» методи. 
«Наприклад, на цього дрогобицького діяча підпілля «Нечая» навіть у 90-х роках ще поширювали фото, де він стоїть поруч з енкаведистамиѕ Та я художник і видавець, тому добре знаю, як це робиться. На жаль, мені ще в 90-х приносили ці фото. Так, зроблено добре. Та це ж однозначно — монтаж. Видно за тінями, звідки сонце, на пальцях і лиці. Видно мені, що це випадково вклеєна особа, — розказує пан Михайло, демонструючи це на своїх численних матеріалах, котрі збирав роками. і все це навіть не прецедент: настільки підло працювала система — навіть проти вже неживих. Аби компрометувати національно-визвольний рух, саму ідею української незалежності, розумієте. Бо ж вуйків уже нема», — каже М. Вітушинський. 
Чому більш як десять років Михайло Вітушинський по крихті збирав архівні документи, купував матеріали про те, як працювали з агентурою, записував усні свідчення реальних людей, свідків тих непростих літ? Лише заради правди.
«Бо проти всіх діячів ОУН—УПА вели оперативні справи, я маю фото, на яких вони пронумеровані, а ззаду до кожного з номерів записано: «ліквідірован», «ліквідірован», «ліквідірован»ѕ «В разработкє». Така чітка була бухгалтерія».
Їхня батьківська хата на вулиці Дністровській була в районі сучасного продуктового ринку. Михайло Вітушинський пригадує, що в 60-х там були лавочки і «крутили» кіно. Потім хату знесли, а під хатою були закопані слоїки з документами і фотографіями «упівців», котрі приносив вуйко. Пан Михайло шукав їх, та нічого не вдалося віднайти. Влада радянська обіцяла повернути майно, але родина отримала іншу «компенсацію» — була позбавлена права 24 години перебувати у рідному місті.
«Оскільки на тата справи не було, то в 70-х роках він пише листа до Верховного суду СРСР з проханням реабілітації, оскільки немає доказів його вини. і йому прийшов лист, що його реабілітують, бо «відсутня доказова база його вини». Це така довідка —  і на тім кінець. 1972 року батьки змогли повернутися до свого міста, там жила ще сестра одного із них. Мама і тато були старенькі, після довгих прохань і звернень їм дозволили прописатися», — каже син. 
...Батьки Михайла Вітушинського дожили до незалежності. і коли Україна стала незалежною, мамі сказали, що реабілітують. Та Марія Яськів-Вітушинська відповіла: «Мені від України реабілітації не треба, бо проти України я нічого не зробила. А від ворога я нічого не прийму. Добре, що є незалежна Україна, і я тішуся з того». 
...Батькам у 1993 році компенсували грошима конфісковане майно. То була смішна сума — 300 гривень в перерахунку на нинішні гроші. Мама пенсії не отримувала, тато отримував. і тільки 1989 року світлої пам’яті Лідія Дмитрів поклала Марію Яськів на лікування і посприяла, аби зробити їй групу інвалідності. і тоді мама Михайла Вітушинського почала отримувати пенсію.
* * *
«При перевірці правдивості оповідань свідків тих подій проводив перехресне звіряння розповіді, шукав підтвердження в архівних матеріалах, користувався виданням «Реабілітовані історією» за редакцією Лук’яна Вардзарука, а також виданим у США «Альманахом Станіславської землі», — каже Михайло Вітушинський. Він сердечно вдячний людям, які допомогли зібрати документи з історії його родини і країни. Особлива подяка: іванові Павликівському, Зіновієві Бойчуку (за надані документи і деякі фотографії), Ростиславові Гандзюку, Петрові Зіньковському, Ярославові Сализі, Василеві Рудковському, Володимирові Ткачу, уродженцю с. Крихівців, за працю в архівах, за спільні виїзди у пошуках свідків і документальних підтверджень подій, за збір матеріалів у селах Галицького, Калуського, Надвірнянського і Богородчанського районів.

Леся Тугай


Переглядів: 638 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024