На пам’ятник "Руській трійці", який в Івано-Франківську планують збудувати методом народної будови, 85-річний Іван Вагилевич уже пожертвував тисячу гривень. Віднедавна в Івано-Франківську з’явився новий літературно-меморіальний музей, відкриття якого трохи загубилося серед багатьох інших заходів, приурочених до святкування 350-річчя міста. У морфологічному корпусі медичного університету, в якому давніше була розташована Станиславівська гімназія, облаштували кімнату з експозицією, присвяченою діячам "Руської трійці" - Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому. У музеї виставлено найбільше матеріалів, які стосуються вихідця із села Ясень Рожнятівського району Івана Вагилевича. Це не випадково, адже сім років Іван Вагилевич провів у Станиславові, навчаючись в тутешній гімназії. Експозиція музею по-своєму оригінальна, вона містить серед іншого цілком недавній документ - постанову Верховної Ради від 5 жовтня 2011 року про вшанування діячів "Руської трійці". Як пояснив журналістові "ГК" ініціатор створення музею, історик Богдан Гаврилів, цей експонат є німим докором місцевій владі, яка так і не виконала своєї обіцянки щодо встановлення в місті пам’ятника "Руській трійці" з нагоди 200-річного ювілею Вагилевича та Шашкевича, який відзначався минулого року. ...На відкритті згаданого музею був присутній 85-річний праправнук співзасновника "Руської трійці" Іван Вагилевич. Від 1946 року він живе в Станіславі (тепер - Івано-Франківськ), переїхавши до обласного центру з рідного села Ясеня в повоєнний час у пошуках кращої долі. До виходу на пенсію Вагилевич працював закрійником і приймав замовлення у приміщенні швейної фабрики на розі вулиць Чапаєва і Радянської (тепер - Січових Стрільців і Незалежності). "Я не можу сказати про себе, що є прямим нащадком співзасновника "Руської трійці", бо у нього, наскільки я знаю, був лише один син, який помер 16-річним юнаком, і донька, про яку небагато відомо, - зізнався журналістові "ГК" колишній франківський закрійник, а тепер пенсіонер Іван Вагилевич. - Але в Івана також були брати, по лінії одного з яких я й доводжуся йому родичем. Так мені розповідав мій батько, Дем’ян Вагилевич, який понад 60 років, до самої смерті був дяком у церкві села Ясень. Він дуже цікавився життям і діяльністю нашого знаменитого предка, а в 1937 році був серед ініціаторів встановлення пам’ятного знака діячам "Руської трійці" з нагоди 100-річного ювілею виходу в світ "Русалки Дністрової". Коли "совіти" сюди зайшли, то зруйнували той пам’ятник, відбили хрест на верхівці. Потім на цьому місці встановили пам’ятник Івану Вагилевичу, який після кількох реконструкцій стоїть дотепер". До речі, поруч із пам’ятником Івану Вагилевичу в Ясені розташований також місцевий музей, присвячений знаменитому землякові. Приміщенням музею служить хата Дем’яна Вагилевича, з якої світом розійшлося восьмеро його дітей. "Тато хотів, щоб у хаті після його смерті зробили такий музей, і ми з братом виконали батькову волю, - розповідав франківський пенсіонер. - Шкода, що не вдалося зберегти усі матеріали, які він роками збирав і які в нього часто випрошували приїжджі науковці для досліджень. За хату, яку ми віддали під музей, нам дали тисячу ще радянських рублів на двох, але мою частку поклали на рахунок у банку. Я їх звідти не брав, аж поки не розпався Радянський Союз, а на той час ті гроші вже нічого не коштували. Отак я навіть пива за ті гроші не випив (сміється). Але я за тим не жалію. І за Радянським Союзом не жалію. Тільки боюся, щоб старе не повернулося, бо будемо знову мати те, що колись..." Праправнук Вагилевича тепер радіє, що в Івано-Франківську також з’явився музей "Руської трійці". Каже, що українська мова в державі знову потребує захисту, тому зовсім не зайвим буде нагадувати про зачинателів нової української літератури на Галичині й оборонців народної мови в умовах жорсткої цензури та переслідувань. Він сподівається, що перший в Україні пам’ятник "Руській трійці" невдовзі також вдасться встановити в Івано-Франківську. Бодай методом народної будови. "Я вже пожертвував на будівництво тисячу гривень, - зізнався він. - Якщо вдасться отримати обіцяне відшкодування за вклади в радянському "Ощадбанку", то також пожертвую, як не все, то половину. Маємо ще сподівання, що й влада хоч чимось допоможе. Колись мені говорили, що хто стукає, тому відчиняють". Як з’ясувалося, франківський пенсіонер Іван Вагилевич має великий досвід наполегливого спілкування з владою щодо вшанування пам’яті співзасновника "Руської трійці". Саме з його ініціативи ще в радянський час одну з вулиць міста було перейменовано на честь Івана Вагилевича (тепер - вулиця Млинарська). Він каже, що на таку ідею його наштовхнув один із відвідувачів ательє, який замовляв у нього пальто. Дізнавшись прізвище закрійника, він здивовано подивився на нього і несподівано спитав: "У нас у Львові є вулиця Вагилевича. А чому у вас немає?" Звернення до органів місцевої влади, збір підписів - все це зайняло понад півроку. "Коли вулиці Млинарській повернули її стару назву, іменем Вагилевича назвали вулицю Фурманова, яка йде зигзагом в центральній частині міста, - розповідав праправнук. - Таке рішення, я вважаю, справедливе, бо тепер вулиця Вагилевича в нашому місті така сама крива і ламана, як і його непросте життя". Серед діячів "Руської трійці" Іван Вагилевич насправді був людиною найскладнішої долі. Син ясенівського пароха, який 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю», через свою громадську діяльність був висвячений на священика лише через сім років після того, як закінчив семінарію. На душпастирській ниві Іван Вагилевич прослужив тільки два роки. Під час революційних подій 1848 року він покинув парафію, переїхав у Львів, де став редактором газети, яку видавало угруповання української шляхти. На шпальтах цього часопису, який друкувався "народною" мовою, але латинським алфавітом, Вагилевич опублікував тези історичної концепції, що лягла в основу модерного українського націоналізму. Після поразки революції Вагилевича позбавили духовного сану, натомість він перейшов у лютеранство. Щоб прогодувати сім’ю, Вагилевич в останні роки життя брався за всяку роботу, пов’язану з письменництвом, - працював перекладачем, дописував до газет, був "спічрайтером" депутатів Галицького сейму. За чотири роки до смерті отримав посаду міського архіваріуса. Іван Вагилевич помер у віці 55 років і похований в лютеранській частині Личаківського цвинтаря. Точного місця його поховання досі не встановлено. Богдан СКАВРОН |
