Є старий анекдот, де чоловік розповідає, що він ріс у настільки бідній родині, що якби народився дівчинкою, то йому нічим було би гратися. Сьогодні дітлахи розбалувані комп’ютерами, мобільниками, трансформерами та іншими цяцьками. А де було взяти іграшки станиславівській дітворі 100 років тому, та ще й під час війни? Але хто шукає, той знайде. Уродженець Станиславова Володимир Макар у спогадах згадує, що в часи його дитинства найкрутішим шиком було мати власну рогатку, яку тоді називали катапулькою. А найскладніше було найти гуму — у крамницях її не продавали, а якби й продавали, то грошей все одно не було. Йшла Перша світова війна, і місто почергово займали росіяни з австрійцями. Де війна, там і вбиті. Після одного запеклого бою царські солдати стягнули в одне місце своїх загиблих товаришів. Це було через паркан від захоронки (дитячого притулку) Володимира Макара, яка знаходилась на місці теперішньої школи № 23. Його старший брат Василь побачив на одному з мерців протигазну сумку. Не довго думаючи, хлопець стрибнув через паркан і прямо на трупі почав ножем зрізати кусок маски. Росіяни побачили це неподобство та кинулися ловити нахабу, а один із них навіть декілька разів вистрелив із рушниці. Але юний мародер не злякався, холоднокровно здер маску та втік до кущів, які буйно росли в районі теперішнього озера. Його катапульці чорно завидувала вся захоронка. ІВАН БОНДАРЕВ, "Репортер" |
