На терені історії України є багато людей, чиї імена були незаслужено забуті. Наш обов’язок повернути їм їхню славу і честь. Серед них і Іванна Омелянівна Блажкевич – вчителька, громадська діячка, письменниця. Вона безмірно любила дітей, бо завжди вбачали в них краще майбутнє України, виховувала українську гомінку дітвору в дитячих садках, школах, писала для них твори. Народилася Іванна Блажкевич 9 жовтня 1886 року в селі Денисів на Тернопільщині в сім’ї народного вчителя. Раннє дитинство Іванни проходило в рідному селі, де батьки мали гарний сад, квітники, велику пасіку, своє поле, коней, корів і птицю. Коли Іванні минуло чотири роки, померла мама Марія Сильвестрівна, осиротивши четверо малих дітей. Іванну та однорічного брата Євгена взяли родичі до Збаража, де дід Сильвестр був лісничим у графа Нементовського. На лісничівці, де завжди любила гратися дівчинка, навчалася від діда української мови, лічби, вивчила польський буквар. Коли прийшла до Денисівської школи, то її одразу ж зарахували до другого класу. У десять літ закінчує тут початкову школу. На відмінно здає екзамени до Тернопільської виділової школи, яку закінчує у 1900 році. Займається самоосвітою і вже у зрілому віці складає екстерном екзамени до Львівської учительської семінарії. У рідному селі вона організувала культурно-освітній гурток та читальню, а в 1904 році заснувала товариство "Кружок руських дівчат” і очолила його. У 1911 році Іванна завершує роботу над етнографічною книгою «Одяг денисівців», яка була відправлена в музей Олександра ІІІ (нині Етнографічний музей). Цього ж року Іванна одружилася з народним учителем Іваном Блажкевичем. Разом з ним переїхала в село Суботів Галицького району. Тут у них народився син Богдан, пізніше доктор фізико-математичних наук, професор, член Інтеркосмосу, український вчений в галузі електротехніки. У 1914 році її чоловіка Івана Блажкевича переводять на роботу директором Залуквянської школи. Тут молоде подружжя захопила Перша світова війна, яка розлучила їх на сім років. Чоловік Іванни Блажкевич був австрійським військовополоненним. І тільки в жовтні 1920 року повернувся з далекого Туркестану, щоб стати до праці на рідній, але знову поневоленій землі. Про страхіття Першої світової війни, події, які розгорталися в селі Залуква, м. Галичі та його околицях, розповідає Іванна Блажкевич у своєму романі "Жінка на бойовій лінії”, уривки якого надруковано в часописі "Дзвін”. З нього дізнаємося, як Блажкевич допомагала місцевому населенню, яке потерпіло у війні, військовополоненим, засновувала сирітські притулки для дітей, збирала харчі для хворих у лікарнях. 19 серпня 1917 року в селі Залуква на зборах з ініціативи І.Блажкевич було вирішено відкрити читальню і крамницю. При гуртку «Сільський господар» створила рятунковий комітет для тих, хто повернувся з місць вислання, їздила по селах в справі організації допомоги людям. Була організатором кооперативу "Власна поміч” у Залукві. Невтомно підтримувала і обороняла жінок перед війтом, виступала проти визиску населення, особливо жінок. Тому війти вважали її особистим ворогом і погрожували арештувати за бунт проти влади. Про воєнний період в Залукві Блажкевич пише багато. Коли Прикарпаття захопила Польща, репресії проти Блажкевич посилились. За 12 днів серпня 1919 року у неї було проведено 17 ревізій, вісім разів її було арештовано. П’ять місяців вона переховувалася у лісах біля Крилоса, а потім – у Рожнятові. Лише в 1920 році змогла переїхати в Станіслав до сестри Меланії, яка була дружиною відомого лікаря-окуліста Ярослава Грушкевича, котрий разом із В.Стефаником у складі Галицької делегації їздив у 1903 році в Полтаву на відкриття пам’ятника І.Котляревському. У ці воєнні роки створилася Українська Галицька Армія. Два рідні брати Іванни Омелянівни були сотниками УГА. У 1920-1921 роках Блажкевич працювала в Станіславі в Рідній школі ім. Шашкевича та в Товаристві охорони дітей і опіки над молоддю. Заснувала дитячий будинок на околиці Станіслава. З 1922 і до кінця свого життя проживала у рідному Денисові, для якого зробила багато добрих справ. Вчителювала тут до 1950 року. Іванна Блажкевич, крім педагогічної праці, займалася організаційно-пропагандистською роботою в споживчій кооперації, була керівником жіночого товариства. Вона засновувала дитсадки, читальні, споживчі кооперації, жіночі товариства, різні курси для жінок та дівчат. Нею було проведено більше 700 віч, зборів, мітингів. Лише в 1917 році вона побувала на виступах у 38 селах (Викторові, Залукві, Крилосі, Кремидові, Кінчаках, Медусі, Межигірцях, Пукасівцях, Поплавниках та інших). За пропаганду демократичних ідей її постійно переслідували представники польського уряду. Підступно звели зі світу двох донечок. Незнайомий пригостив дітей шоколадкою. На очах батьків діти її з’їли. В середу хоронили Любку, а на другий тиждень – Зосю. 15 листопада 1938 року польські жандарми покарали Блажкевич 130 буками, зробивши її інвалідом. У радянський час твори Іванни Блажкевич були заборонені. Аж в 1963 році, коли Іванні Ближкевич виповнилось 77 років, її було прийнято в Спілку письменників України. Померла Іванна Блажкевич 2 березня 1977 року в рідному Денисові, де й похована. З ініціативи Галицької філії Союзу українок у селі Залуква відкрито меморіальну дошку Іванні Блажкевич на фасаді загальнососвітньої школи. Життя і творчість Іванни Блажкевич – героїчна дорога і бойова лінія. Прожила вона майже століття, але жодній владі до вподоби не була. Ця сильна і мужня жінка не здавалася, своє обдарування віддала самовідданій державницькій ідеї. Україна, державність, незалежність рідного краю – основа її життя, творчості, громадської діяльності. Іванна Блажкевич залишиться серед нас як патріотка, яка вболіває за розвій рідної мови. У своєму вірші-молитві вона просить: "О Мати Божа! О райський цвіте! Тебе благають маленькі діти: Не дай в неволі нам пропадати, Вкраїну вільну верни нам, Мати”. Лідія Майструк, учитель української мови та літератури, голова "Молодої просвіти” Залуквянської ЗОШ | 
