27 листопада на Верховинщині відбудеться перший районний фестиваль – конкурс гуцульської співанки імені Марії Кречунєк (Чукутихи), - каже його ініціатор заслужений працівник культури України Роман Кумлик. –«Може би навернулася молодь до гуцульської співанки». Оскільки талановита гуцулка Чукутиха тривалий час жила і похована в селі Верхній Ясенів, пропонується провести співанковий фестиваль у Будинку культури цього села і, «тим самим, вшанувати яскравий співочий талант цієї найвідомішої виконавиці автентичних гуцульських співанок». «Хочемо провести фестиваль з метою популяризації гуцульської співанки, особливо серед молоді. У Верховинському районі стільки співаків, що, мабуть, за три дні всі свої співанки би не переспівали. Тому звертаємось до усіх бажаючих взяти участь у фестивалі. Бажано, щоб співанки були різнотематичні й різножанрові. Є багато людей, котрі вміють співати, але вони це не афішують. Є багато талановитих дітей, але вони встидаються по - гуцульськи співати. Не треба встидатися. Треба брати співанки співанки і гумористичні, жартівливі, весільні, колідницькі, співанки на косовиці, в малинах, у гриибах. Будемо оцінювати як людина починає співати, як вона чує музику, як поводить себе на сцені. Кожен музика у селі повинен уміти заграти кожному співакові його мелодію, за якою йому буде найлегше співати»,- Роман Кумлик.
Довідково. Історично склалося так, що саме гуцулка Марія Кречунєк (Чукутиха) стала своєрідною «пісенною Берегинею Гуцульщини». Жива пам’ять про неї збереглася серед багатьох верховинців завдяки усним переказам місцевих старожилів, а також одній історичній фотографії, яку в народі називають «Чукутиха з люлькою». За Польщі у Жаб’йому жив і працював видатний український фотограф із Полтавщини Микола Сеньковський. 1926 р. він сфотографував цю 90-річну гуцулку у святковому вбранні із люлькою і назвав свою етнографічну фотороботу «Стара гуцулка». Пізніше, 1931 р., ця художня фотографія експонувалася на Міжнародній європейській фотовиставці у столиці Франції Парижі й одержала найвищу нагороду – Гран-прі. Відомо тільки три світлини гуцулки Чукутихи, котрі ввійшли до унікальної етнографічної збірки фотографій М.Сеньковського під назвою «Гуцульські типи». У різних книгах, журналах і газетах та на поштових листівках про Гуцульщину найчастіше зустрічається тільки фотографія «Чукутихи з люлькою», рідше – «Чукутихи в перемітці» і «Чукутихи з палицею». У багатьох селах Верховинського району літню гуцулку Чукутиху пам’ятають як дуже вродливу й талановиту жінку, яка знала і чудово співала багато народних співанок на весіллях та храмах. Розповідають, що вона могла протягом триденного гуцульського весілля виконувати різні обрядові співанки і не повторюватися («одну й ту саму співанку неспівала два рази»).Улюблений приспів Чукутихи звучав так: «А я собі заспіваю, выт типер до рано, Єк си будем розходити, шо би нам ни банно». Крім того, Марію Кречунєк (Чукутиху) старожили запам’ятали ще й тим, що вона вбиралася найкраще за всіх жінок у святкове гуцульське вбрання, любила крутити кучері та прикрашати голову різними квітами. Ще й зараз серед верховинців побутує вислів: «А шо ти так вивбираласи єк Чукутиха?». Багатьох дослідників Гуцульщини та просто допитливих людей цікавило, з якого роду ця талановита гуцулка. Але, на жаль, крім місцевої назви – «Чукутиха» – не було ніякої додаткової інформації про народну співачку. Протягом десяти років були намагання щось додатково довідатися про мистецький феномен цієї унікальної жінки. Спочатку опублікували її фотографію у районній газеті «Верховинські вісті» під рубрикою «Світло і тіні незабутніх предків». Під час численних українознавчих експедицій населеними пунктами Верховинщини перевіряли всі усні перекази, але пошуки слідів родини Чукутихи були безуспішними. Хоча й знаходили сучасні сім’ї верховинців із місцевою назвою «Чукути» у с. Красноїлля та с. Голови, але ніхто з них не підтверджував приналежність цієї талановитої гуцулки-довгожительки до своєї родини. |
