Радянське минуле Івано-Франківська ще до сьогодні дуже яскраво проявляється у багатьох сферах життя. Як не як – майже пів століття ідеологічної роботи. Тому ми ведемо на нашому сайті рубрику, у якій пишемо про деякі події з життя радянського Станіслава, а пізніше – Івано-Франківська. Дивовижно, але в багатьох речах минуле не так вже й разюче відрізняється від сьогодення. Та й загалом цікаво згадати – як же воно було. Бо, незважаючи на всі ідеологічні та трагічні моменти в історії, місто жило своїм життям, результат якого ми спостерігаємо дотепер.
1950 рік Архітектура Війна поступово відходила у минуле, наводились порядки і з’являлись нові плани. Тож у 1950 році за Станіслав серйозно взялись архітектори. У той час були складені проекти реконструкції будинку для стоматологічної поліклініки та часткової реконструкції приміщення обласного театру ім.І.Франка (сучасна філармонія). Крім того, на території парку ім.Т.Шевченка була збудована сільськогосподарська виставка. Не залишилась поза увагою й ратуша, яку нарешті мали відновлювати після війни. У 1950 році справа перебувала на стадії складання проекту. Передбачалося збереження висотної композиції будівлі, відбудова конструкцій, зруйнованих під час війни, і нове архітектурне оформлення.
У звичному репертуарі… На початку січня «Прикарпатська правда» з гордістю писала про те, що обласне управління конфіскації одержало 25 вузькоплівкових кіноапаратів, дуже зручних для пересувок. Таким чином, майже всі райони області охоплювались кінопоказами. Серед переваг вузької плівки було те, що вона не горить, має малу вагу і дає змогу на кінопересувці показувати повнометражні кінокартини. Здавалось би, що ціла область після цього мала поринути у перегляди захоплюючих фільмів, однак на місцях все часто виявлялось не так гарно. Зокрема, виникала плутанина з продажем квитків на сеанси, не забезпечувався необхідний сервіс. Словом, інтереси глядача грубо ігнорувались.
Популяризація польотів Зате пересуватись Радянським Союзом можна було з комфортом. Принаймні про це запевняв Станіславський аеропорт. Безпосередньо у Станіславі була можливість взяти прямий квиток туди і назад у всі кінці Радянського Союзу. Літак вилітав зі Станіслава о 11:00 і прибував до Києва о 13:00. З Києва того ж дня можна було вилетіти в будь-якому напрямку Радянського Союзу. Квитки на літак продавались у станіславській міській залізничній касі, в міському агентстві аеропорту і у відділі перевозок аеропорту.
Студентське дозвілля Під час зимових канікул студенти мали широкі можливості для розваг. Студентам вузів і учням технікумів надавалося право безоплатного користування стадіонами, катками, лижними базами та іншими спортивними спорудженнями. Також для студентів вузів і учнів технікумів, які потребували відпочинку й лікування, надавались путівки в будинки відпочинку й санаторії.
Пеніцилін – без рецепту В епоху різноманітних антибіотиків пеніциліном вже нікого не здивуєш. Але тільки у 1950 році в аптеках Станіславської області пеніцилін почали відпускати без рецептів лікарів. Крім того, в аптеках з’явились у продажу готові окуляри.
Вирощування кок-сагизу Дедалі ширшої популярності у Станіславській області набувало вирощування каучуконосної рослини роду кульбаб – кок-сагизу. Колгоспники насторожено ставились до нової, невідомої культури, однак й отримували за її вирощування свої дивіденди. Зокрема, їм продавали гумові чоботи, боти, велосипедні покришки, кондитерські вироби та цукор. Втім, у зв’язку з розвитком виробництва синтетичного каучуку, вирощування кок-сагизу невдовзі згорнули.
Заохочуване мисливство Щорічно «Прикарпатська правда» звітувала про кількість убитих на полюванні звірів. Так, на початку 1950 року загальне число впольованих за останні кілька місяців тварин становила: 82 лисиці, 3600 зайців, 10 рисей (!). Це вже значно пізніше рись була занесена у Червону книгу України. За вбивство вовків узагалі давали премії. Їх можна було вбивати упродовж цілого року, мотивуючи це тим, що вони хижаки. А ще мисливець-аматор Андрій Бендасюк з с.Скопівка, Отинянського району, вбив на полюванні рідкісну білу лисицю породи «альбінос». Чоловік помітив у скопівському лісі ще три екземпляри такого звіра. Цим фактом зацікавились працівники Зоологічного музею АН УРСР і наукові співробітники Головного управління у справах мисливства при Раді Міністрів УРСР. «Прикарпатська правда» писала, що востаннє така лисиця-альбінос була вбита за 45 років до того у лісах Солотвинського району. Шкода, що тоді ніхто не знав про чупакабру.
Солодке Прикарпаття 1950 рік був, певно, знаковим для любителів солодощів. Адже саме тоді значно розширився асортимент продукції Станіславської кондитерської фабрики. Планувався випуск нових високоякісних сортів цукерків «Південна ніч» і «Весна». Ось як описувались ласощі у «Прикарпатській правді»: «Ці цукерки вкриті шоколадною глазуррю, їх начинка складається з молочної помадки». Крім того, фабрика мала виготовляти з найкращого пшеничного борошна новий сорт бісквіту – «Українська суміш». А ще на той час станіславські кондитери вже освоїли випуск леденцевої карамелі «Дюшес».
Ольга Рега Рубрика виходить за підтримки Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.Франка. Окрема подяка відділу краєзнавчої літератури та директору бібліотеки Людмилі Бабій. | 
