В останню неділю жовтня в Україні відзначали День автомобіліста. Хоч це свято професіоналів, але святкують його і автомобілісти-любителі. Зараз автомобіль не розкіш. Деякі власники володіють кількома авто. І їхня кількість невпинно зростає. А колись було зовсім інакше… – пише у друкованому номері від 29 жовтня 2020 року “Західний кур’єр“.
В Україні перший автомобіль з’явився в Одесі восени 1891 року. На вулицях Станіславова автомобілі з’явились у перші роки ХХ століття. Першими власниками авто були поміщик граф Дзедушицький, фабриканти Ліберман і Маргошес. Спочатку містяни сприймали машини як дороге диво техніки, але з кожним роком кількість авто у місті зростала. Якщо в середині 20-х років у Станіславівському воєводстві можна було нарахувати сотню різноманітних самоїдів, то п’ять років по тому лише мотоциклів було 116, а машин налічувалося більше півтисячі.
Зі збільшенням кількості самоїдів почастішали випадки каліцтва та загибелі людей на дорогах. Тому у червні 1903 року магістрат повторно доводив до міщан розпорядження від 1 липня 1898 року 1.12865, згідно із яким візники і циклісти у межах міста могли їздити з визначеною швидкістю лише тими дорогами, що призначалися для руху гужового транспорту. Особливу увагу водіїв зверталося на проїзди поворотів та перехресть. Тротуарами, парками, а також вузькими багатолюдними вуличками їздити заборонялося. Порушників карали штрафом до десяти злотих або арештом до двох днів.
Правила вуличного руху у Галичині запровадили з 1906 року. У них уже були виписані обмеження швидкості руху. Але в 1925 році магістрат Станіславова вирішив, що машини містом їздять зашвидко, і обмежив цю їзду вулицями Липовою (Шевченка) та Голуховського (Чорновола) до шести кілометрів на годину. Хто ж дозволяв собі й надалі тут ганяти «шаленою їздою», міг вибирати: або спорожнити свого пуляреса на 500 злотих або два місяці сидіти під арештом.
У правилах також були обумовлені певні вимоги до технічної справності екіпажів та підготовки водіїв. Між іншим, відомо, що єдині «курси самоходові» в Східній малопольщі були саме в Станіславові у будинку № 18 на вулиці Кілінського (Лепкого). За навчання теоретичному і практичному курсу водіння самоходів тоді платилося від дев’яноста до ста сімдесяти злотих. Після здачі іспитів видавали документи, що давали право керувати автомобілем. Органи влади ввели обов’язкову реєстрацію машин і мотоциклів, почали видавати на них номерні знаки.
У січні 1931 року в Станіславівському воєводстві були зареєстровані 442 водії, котрі пройшли навчання керуванню автомобілями. Це не могло не відобразитися на покращенні безпеки дорожнього руху. Але прикрі аварії на дорогах не були рідкістю. Наприклад, «Кур’єр Станіславівський» від 13 січня 1927 року пише: «В день Нового року на дорозі Солотвино-Станіславів автобус, яким їхало семеро пасажирів, доїжджаючи до Дзвиняча, заїхав у придорожній рів і перевернувся. Пасажири не постраждали, пошкодження машини незначні. Слідство показало, що шофер Михайло Вірт з оказії зміни року був напідпитку, чому автобус і збочив з дороги».
Тоді все обійшлося. А могло бути й гірше, бо, як писала та ж газета, «автобуси, що курсують між Станіславовом і Солотвином, постійно переповнені, їздять двічі на день в один і другий бік». У номері за 11 липня 1937 року «Кур’єр Станіславівський» повідомляє про ще одну «катастрофу самоходову». «Водій Василь Гудз, – пише газета, – керуючи автомобілем по вулиці Грюнвальдській, вчинив наїзд на візок №35, в результаті якого візник Азрієль Швагер зазнав тяжких травм, від яких помер. Водія було заарештовано».
…У 30-х роках кількість загиблих в аваріях у Станіславівському воєводстві загалом щорічно становила біля десяти чоловік. Щороку газети друкували десятки повідомлень про аварії на дорогах та їхні плачевні наслідки. Автомобіль ставав популярним видом транспорту… | 
