Середа, 22.05.2024, 04:57:12

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 12 » З історії моєї родини
22:53:19
З історії моєї родини
За даними родового дерева, відомого на цей час, парохом в с. Завалеві (біля Підгайців) в 1747 році  був о. Іван Глібовицький. До шостого покоління його роду серед нащадків були такі відомі постаті в Україні та за її межами: письменник, публіцист Б. Лепкий, кардинал Любомир Гузар, директор гімназії Сабат, журналісти, лікарі…
До шостого покоління відноситься і мій батько – Теофіль Глібовицький, народжений в 1902 році в м. Заліщиках, де катехитом української гімназії був мій дід Софрон Глібовицький.
У 1921 році батько закінчив українську гімназію в м. Львові, а в 1926 році – духовну семінарію, після цього митрополит А. Шептицький рукоположив його в сан греко-католицького священика. В період з 1927 по 1933 рік був парохом в с. Вістовій, Угринові, Єзуполі та Миловані, а з 1933 року по 1947 рік – священиком в с. Підпечари.
Батько моєї мами, о. Василь Медвідський, був довгий час парохом в с. Дубівці, а останнім часом — в м. Галичі, де в 1951 році помер і похований на кладовищі.
Село Підпечари, де дванадцять років на парафії був мій батько, в той час було одним із повністю сформованих сіл під суспільно-культурним, економічним, національно-політичним оглядом.
Осередком духовного життя була старовинна церква Вознесіння ГНІХ з парафіяльним урядом під проводом о. декана Клима Кульчицького, який впродовж 32-х років аж до своєї смерті (1933 рік) був ревним пастирем, щирим і відданим опікуном, дорадником, організатором і провідником села. Був постійним головою товариства «Просвіта», катехитом в школі.
На празник Вознесіння ГНІХ відправляли панахиди на кладовищі, з’їжджались священики з деканату. В церкві служили Святу Літургію такі славні духівники: о. Менцінський – брат оперного співака світового рівня, о. Іван Фіголь – відомий на всю Галичину проповідник та інші.
Після смерті о. Кульчицького в 1932 році, парохом села став мій батько о. Теофіль Глібовицький, який перебував тут аж до «визволення» Галичини більшовиками і до насильної ліквідації Греко-Католилицької Церкви. Протягом свого перебування на парафії старався продовжувати всі ті благородні справи, які започаткували попередні священики.
Мрією мого батька була побудова нової величної церкви. У 1938-39 роках заложили під неї фундамент. Однак воєнні та післявоєнні лихоліття не дали змоги втілити цей задум в життя. Тільки тепер, завдяки старанням пароха села о. Петра Скрипника та численної громади, закінчують будівництво храму.
В час німецької окупації часто можна було бачити колони жидів, яких гнали в гетто і які накидалися на опалі грушки. До речі, в нас у пивниці переховувався лікар-єврей, про що стало відомо німцям і його прийшли арештувати. Батько мав великі неприємності і тільки завдяки знайомству з німецьким капітаном, який був у нас на квартирі, батько уникнув більших репресій.
В нас на подвір’ї були склади з німецькою амуніцією, і коли були налети літаків, ми мусіли тікати з дому за горби, тому що в разі попадання бомби в такий склад, було б знесено все навкруги. Оскільки напади проходили вночі, то було дуже страшно. Після «визволення», у 1945 році, вночі приїздили грабіжники, щоб поживитися – думали, що в нас були великі статки. Хоч ми жили, як і всі люди, – бідно. Білі булочки були тільки на Різдво і Великдень. На вікна робили збиті з дерева заслони, щоб бандити не могли розбити їх і дістатися до хати. Ось такі невеселі спогади з дитинства. Хоч були і приємні, радісні хвилини. Особливо вони були пов’язані зі святами, коли на Різдво ангелик «приносив» ялинку, святвечір, коляди і урочисті церковні відправи, а в час Великого Посту особливо запам’яталися реколекції, які проводив декілька днів о. Шепітка з монастиря в Погоні. Його розмови і навчання є незабутніми. Літом 1944 року приїхала до нас знайома пані зі Львова і запитала батьків, коли ми будемо виїжджати на захід, а батько відповів, що він не збирається нікуди їхати. «У вас двоє неповнолітніх дітей і ви хочете залишитися з більшовиками?», – запитала вона. Батько сказав, що своїх людей він не залишить і мусить бути разом з ними…
Наша родина пережила страшні часи комуністичного терору. У 1947 році батькові заборонили відправляти в церкві, оскільки він не підписав перехід на православ’я, точніше, на підпорядкування  московському патріархату, і був зобов’язаний виїхати з села. Ми переїхали до Станіслава, до родичів – Михайла Мацьківа, який тоді був директором школи. Але спокійно ми жили недовго. Вже вкінці 1947 року батька заарештували і після декількох місяців допитів так звана «трійка» засудила його до восьми років ув’язнення за статтею  54 КК – антирадянська пропаганда. Основними доказами «провини» були: послання Митрополита Сліпого, релігійний календар, газети «Українське слово» та жовто-блакитна стрічка…
На засланні батько був до 1955 року, після звільнення перебував у Галичі, а в травні 1956 р. – помер. Серце не витримало. Його похоронили на кладовищі в Станіславі (тепер меморіальний сквер), після ліквідації якого перепохований в м. Галичі. У 1992 році – реабілітований.
Мій брат Роман вступив до Станіславського медичного інституту у 1947 році, а в 1948 – його викликали в НКВС і запропонували організувати в інституті з числа студентів націоналістичну організацію – боївку… Дали йому вибір: або погодитися на таку пропозицію з усіма відомими наслідками, або написати заяву про звільнення з інституту, і тоді він поїде за батьком. Звичайно, брат написав заяву на звільнення і до 1953 року працював медреєстром в поліклініці м. Галича.
У 1953 році, після смерті Сталіна, брат через міністерство добився поновлення в медінститут, до закінчення якого до нього ставилися, особливо викладачі та всякі «прикріплені», як до націоналіста, сина уніата. Все це не могло не вплинути на його моральний та фізичний стан, він помер передчасно у 1994 році, на 65-му році життя.
Я вступив до Львівського політехнічного інституту у 1951 році, але не був в комсомолі (мене майже щодня «обробляли» в школі у м. Галичі на предмет вступу). Довго тоді я вагався, як писати автобіографію при вступі. Писати, що батько засуджений, що він є греко-католицьким священиком, я не міг, бо не прийняли б. А якщо не написати, то могли бути не менші проблеми у подальшому, коли б виявилася правда. Один з викладачів інституту, який брав таємно шлюб в мого діда в Галичі, порекомендував написати «покаяльну заяву»…
Але так сталося, що через такі моральні та фізичні проблеми (змушений був жити на одну стипендію) я тяжко захворів, залишив інститут і тільки після довгих перипетій закінчив його у 1961 році.
Страшні часи воєнного і післявоєнного лихоліття гонінь на віру батьків, які пережила наша родина і які торкнулися кожної родини греко-католицьких священиків та й кожної родини Галичини.
Хочеться наголосити та подякувати громаді села Підпечари, особливо старшим людям, які знали мого батька, які в тяжкі часи переслідування нашої родини надавали нам матеріальну, а особливо моральну допомогу. Навіть були зібрали декілька сот підписів, як звернення, щоб відкрили церкву і повернули батька в село. Думали, що громада може щось вирішити!
Слава Богу, у селі добудовують величний храм на міцному фундаменті, який залишив мій батько. Його коротке життя є для нас, його нащадків, всіх добрих людей, які його знали, прикладом служіння своїй Церкві, своєму народові.
Софрон ГЛІБОВИЦЬКИЙ

Переглядів: 949 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024