Найціннішою річчю для військових є бойовий прапор частини. Його урочисто вручали при формуванні частини та берегли, як зіницю ока. Біля прапора завжди стояв озброєний чатовий, і це був «пост №1». Якщо за будь-яких обставин прапор втрачали, то командир автоматично йшов під трибунал, а частина підлягала розформуванню. За перших совітів у Станіславі стояв 21 кінний полк НКВС. Розташовувався він у казармах на теперішній вулиці Національної гвардії. Коли почалася війна, полку наказали відходити на схід. Але той відступ відбувався настільки стрімко, що у спішці браві чекісти забули бойовий прапор. Разом із охороною. Командир полку добре знав, що його за це чекає, тому вислав до міста декількох солдат на вантажівці. Їм пощастило – німці, а точніше їхні союзники угорці, тоді ще не увійшли до Станіслава. У місті панував хаос, натовп громив крамниці, лунали постріли. Проте чекістів ніхто не чіпав, і вони спокійно дісталися штабу полку. Прапор був на місті, вони його забрали та повернулися до своїх. Щоправда, частину це таки не врятувало. Під Запоріжжям полк потрапив в оточення. І хоча більшість особового складу звідти вийшла, прапор вони вже не винесли. Іван Бондарев, часопис "Репортер" |
