Переглядаючи електронний архів українського визвольного руху, час від часу натрапляємо на цікаві повідомлення, які стосуються непростих воєнних доль наших земляків. Відразу спадає на думку оприлюднити їх, бо, можливо, ті, хто не має до нього доступу, хотіли б дізнатися більше про долю своїх рідних чи односельців. Разом із тим цікаві факти з минулого або короткі біографічні відомості можуть бути суттєвим доповненням до їхніх життєписів.
Так нам потрапила на очі інформація про одного з активних вихідців зі Станіславщини, про якого ми й вирішили написати. Це Дмитро Дзьоба на псевдо «Сурмач» (у підпіллі ще використовував псевдо «Богун», «Сталь», «Хлоп»). Народився він у нашому краї в 1921 році. В молоді роки вступив до Організації Українських Націоналістів, активно працював як її член на наших теренах. У 1941 році брав активну участь у здобуванні зброї, навіть під час однієї з акцій був поранений. Від того часу не володів добре одною ногою. У часи німецької окупації працював на різних постах, зокрема в м. Станіславі.
У перші місяці 1944 року Д. Дзьобу покликали на пост обласного провідника юнацтва у Перемишльській області, перед переходом фронту — до лав УПА. В сотні «Чорного» (івана Семчишина) на Лемківщині він був не лише політвиховником, але й духовним провідником, активним серед місцевого населення. Між іншим, він відзначився як організатор величавого свята зброї в Жерниці Вижній 21 серпня 1944 року. Одним із його захоплень у період воєнного затишшя була гра в шахи.
По переході фронту восени 1944 року «Сурмач» був іменований провідником земель північної Перемишльщини і Ярославщини, які були за лінією Керзона. Навесні 1945 року, по смерті славної пам’яті «Гармаша», він став провідником Любачівського та Томашівського повітів. Згодом його призначили окружним провідником теренів від Перемишля аж до Угнева. На цьому посту Д. Дзьоба працював більше року у важких умовах ворожого наступу. У той же час він входив до складу Краєвого проводу ОУН.
У своїй праці він був визнаний як непересічний провідник, добрий організатор, розумний і тактовний політик, відданий до кінця своїй справі революціонер. Як було записано в некролозі, «своїм розумом, тактом, щирістю, відвертістю та працьовитістю «Сурмач» здобув великий авторитет у всьому округу. Він був однією із визначних постатей української визвольної революції».
Загинув Дмитро Дзьоба—«Сурмач» 21 травня 1946 року над річкою Танвою в околиці Люблинця у бою з поляками. Важкопоранений від розриву гранати він застрелився. Разом із ним у гущині Ружанської пущі були вбиті «Волош» (Петро Василенко, 1921 р. н.), який походив із с. Війтівців Ягодинського району на Полтавщині, та стрілець «Борис» (Дмитро Малиш, 1925 р. н.), родом із с. Млинів біля Краківця.
Аналізуючи відомості, звідки міг походити наш відомий повстанець, у Мартиролозі загиблих вояків УПА, які походили зі Станіславської області, ми натрапили на ім’я Дмитра Дзьоби, сина Антона, 1921 р. н., який походив із с. Петрилова Тлумацького району. Щоправда, рік його загибелі не збігався з тим, який ми подали у статті, та й місце загибелі також. У тому, що був іще один повстанець з ідентичними даними й однаковим роком народження, сумніваємося. Хоча все могло бути. Тому сподіваємося, що хтось на цю статтю відгукнеться. Може, спільними зусиллями встановимо істину щодо походження нашого земляка.
Іван Драбчук |
