Хоч Івано-Франківщина й не належить до найбільш питущих регіонів України, це зовсім не означає, що такої проблеми у нас немає. Адже чимало іванофранківців люблять відпочивати сито, п’яно і з розмахом. Сто років тому мешканці Станиславова та його околиць теж зналися на «культурному» відпочинку. Тому не дивно, що любов до чарки інколи ставала причиною трагічних або й кумедних інцидентів.
Станиславів алкогольний
«Чим є в Станиславові вулиця? Вулиця в нас є ще спальнею, де, неначе у ліжку, сплять п’яні громадяни в садках і на крамарських лавах, у сінях будинків і під пам’ятником Міцкевича» – писав «Кур’єр станиславівський» у 1911 р.
Якщо вулиця була для п’яничок спальнею, то їхнім «інкубатором» була міська пропінація, тобто заклад для продажу горілки (від лат. propinare – пити за здоров’я, частувати).
Близько 1880 р. торговець Мойзеш Крон спорудив одноповерховий будинок на теперішній вулиці Незалежності й розмістив там заклад для продажу горілки. Алкоголь у ньому можна було придбати як і у пляшках, так і на розлив. В 1912 р. на місці пропінації збудували кам’яницю Хованців (нині бізнес-центр «Київ»).
Пропінація була одним з найважливіших джерел наповнення місцевого бюджету, наприклад, у 1900 р. місто отримало від неї дохід 270 110 корон. Загальний дохід міста в тому році склав 758 858 корон. Таким чином, один горілчаний магазин забезпечував близько третини міського бюджету!
До споювання населення долучалися також корчми, шинки і ресторації. На початку ХХ ст. скандально відомою була «Віденська винарня» пані Ґустави Вебінґер по вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності).
Цілу ніч у закладі лунала гучна музика, п’яні крики, не рідкістю були й бійки з биттям посуду і вікон. Як повідомляла преса, лише в грудні 1902 р. вікна у закладі побили тричі. Гості винарні нерідко випрягали коней з фіакрів і заводили їх до закладу. Навіть персонал часом ставав причиною скандальних інцидентів.
В березні 1903 р. один з відвідувачів винарні, сильно п’яний, сказав якусь грубість касирці. Та не розгубилася, схопила пляшку, що стояла поруч, і з усієї сили вдарила нею грубіяна по голові. Залитого кров’ю гостя відвезли додому. Згодом під натиском загального осуду власниця винарні закрила свій заклад і назавжди покинула місто. Але слава про гучні гулянки і безумства у «Віденській винарні» не вщухала ще довго.
Нічим не гірші розваги пропонували й деякі кав’ярні на вул. Бельведерській. В серпні 1901 р. жителі цієї вулиці через газету звернулися до інспектора поліції, благаючи вплинути на власників кав’ярень, адже гучна музика і п’яні крики там лунали до сьомої ранку. Більше того, касирки та інший персонал у них інколи теж був напідпитку.
Алкогольні курйози
Морозного лютневого дня 1910 р. турботливий батько, залізничний пакувальник пан Гірка проводжав доньку до потяга. Щоб вона зігрілася, пан Гірка замовив у ресторані чвертку вина, проте неуважний офіціант замість легкого вина налив до пляшки міцної сливової горілки.
Не очікуючи нічого поганого, молода жінка випила вино і, поскаржившись на його міцність, сіла у потяг. В дорозі горілка активно подіяла, тож пані почула себе дуже зле. Для порятунку начебто смертельно хворої пасажирки було піднято «на вуха» всю залізницю. Терміново викликали лікарів, які ніяк не могли зрозуміти, що ж за таємнича хвороба звалила з ніг молоду жінку.
Через телеграф про раптову хворобу доньки було повідомлено й батька. Лише згодом з’ясувалося, що загадкова «хвороба» – це лише сильне сп’яніння від горілки, яку пані випадково хильнула.
Ще один курйозний випадок трапився в липні 1912 р. з Ґжеґожем Кавецьким, одним з офіціантів ресторану Швайсера (нині вул. Незалежності, 5). Він добув ключ до ресторанної пивниці і вночі хильнув там аж дві пляшки вишуканого вина. Проте алкоголь так активно подіяв на злодюжку що він міцно заснув просто на порозі пивниці.
Там його, окутаного густими винними випарами, і знайшов уранці власник ресторану. Оскільки Кавецького підозрювали ще й в інших крадіжках, його було віддано під суд.
Сумний урожай «зеленого змія»
Сто років тому навряд чи хтось підраховував, скільки життів у Станиславівському повіті забирав «зелений змій». Проте в місцевій пресі нерідко з’являлися повідомлення про трагічні випадки, головним винуватцем яких був алкоголь.
Так, в листопаді 1906 р. в невеличкому селі під Богородчанами грали гучне весілля – виходила заміж найстарша донька одного з господарів. У хаті рікою лилася горілка, лунали сміх і музика, а у дворі розігралася трагедія. Двоє місцевих молодиків, Яків та Михайло Андрусишини, зчинили бійко з односельчанином Іваном Хохолем і били його кілками аж доти, доки він не випустив дух. Після чого спокійненько пішли у хату і … приєдналися до танців.
Лише пізніше весільні гості дізналися, що під час їхньої забави у дворі лежала мертва людина. Під час суду оскаржені виправдовувалися, що були сильно п’яні й не мали наміру вбивати, а лише випадково так сильно побили односельця, що це призвело до його смерті. Суд присудив Якова Андрусишина до чотирьох років в’язниці, а Івана – до двох, що, мабуть, було надто м’яким покаранням.
В липні 1909 р. селянин з Підгаєць Олекса Вітовський, п’яний як ніч, ішов з корчми разом з товаришами. Настрій у компанії був піднесений, але поблизу моста через Бистрицю у Вітовського раптом помутився розум. Він увійшов у воду і почав кричати приятелям, що зараз утопиться.
Ті не сприймали його слова серйозно, хоч кілька з них намагалися його стримати. На нещастя, Вітовський зайшов у воду в досить глибокому місці. Він спочатку поплив, але несподівано втратив свідомість і пішов під воду. Врятувати його не вдалось а тіло витягли з ріки лише через кілька днів.
В серпні 1910 р. в Княгинин-Колонії (поселення на південному Сході від Станиславова) юний син місцевого шинкаря помер … через дверну клямку. А сталося все так. Близько третьої години ночі до шинку постукала захмеліла компанія колійових робітників. Їм відчинили, і вони одразу ж зажадали горілки й почали забаву з голосними співами і криками.
Побенкетувавши зо дві години, п’яна компанія вийшла з шинку, але один з робітників вирішив зняти клямку з дверей. Невідомо, що творилося в його п’яній голові, може, він вирішив, що то буде дотепний жарт. Шинкаря і його дружини в ту ніч удома не було, був лише їхній син Якуб, який помітив пропажу і вимагав від п’янички повернути клямку.
Той накинувся на хлопця з криками й прокляттями, а один з його колег ще й ударив сина шинкаря по голові каменем. Він без свідомості упав на землю, а згодом помер у лікарні. Одного з нападників удалось відшукати, інший утік з міста.
Пияцтву – бій!
Влада Станиславова і свідома громада намагалися якось боротися з пияцтвом. В місті проходили пізнавальні лекції, на яких науковці й громадські діячі розповідали про шкоду алкоголю для здоров’я людини і для суспільства загалом. Наприклад, у 1909 р. в залі міського казино (нині вул. Незалежності, 12) відбулась лекція з професора Чапчинського на тему «Алкоголь і суспільство».
Відомий станиславівський видавець і книготорговець Роман Ясельський у тому ж році видав брошури про шкоду алкоголю під назвами «Геть корчми і шинки!» і «Таємниця склянки пива».
«Наслідки вживання алкоголю є найсильнішим аргументом, що свідчить на користь того, щоб узагалі закрити всі шинки і корчми, а також інші заклади, в яких продають алкоголь. Нехай не буде розплідників зла. Алкоголізм – то суспільне прокляття. Оздоровити суспільство можна лише тоді, коли ми відберемо в нього цю отруту і збережемо його від неї» – говорилося в одній із брошур.
Очевидно, автор керувався найкращими намірами, але приклади з історії свідчать, що повна заборона алкоголю лише стимулювала його підпільний продаж.
Антиалкогольну літературу можна було знайти й в інших книгарнях. Так, у книгарні Добошинського, що знаходилась навпроти скверу «Краттерівка» (нині Вічевий майдан), пропонували книгу під загадковою назвою «Алкоголь і кохання» і трактат «Про помірність». Цю літературу можна було придбати за передплатою, тобто перед тим як випустити книгу, видавець зарані збирав гроші з тих, хто бажав її придбати. Якщо ж передплатників бракувало, він узагалі відмовлявся від цього проекту.
Разом з рішучими закликами проти алкоголю місцева преса друкувала й філософські есе про те, що не лише алкоголь, а й практично все, що споживає людина, шкодить її здоров’ю.
«Майже все, що ми їмо чи п’ємо, є отрутою. Кава шкодить травленню й нервовій системі, горілка, навіть у малій кількості, то справжній наркотик. Пиво викликає подагру і ревматизм, червоне вино – закрепи, біле шкодить печінці. Вода надзвичайно небезпечна, бо містить бактерії й мінеральні солі, що викликають хвороби нирок. Цукор нищить зуби, викликає діабет і ослаблює травлення. М’ясо шкодить органам кровообігу, обтяжує печінку і сприяє шкірним висипанням. Отже, все шкідливе, і це справжнє чудо, що нещасна людина ще якось примудряється почуватися здоровою і вважає цей світ прекрасним і дивовижним».
Тож, мабуть, навряд чи людина в силах уберегти себе від усіх «шкідливостей», а справжніми рятівниками людства є почуття міри і оптимізм.
Олена БУЧИК | 
