П`ятниця, 24.05.2024, 19:33:26

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2022 » Квітень » 17 » «Жахіття, творимі росіянами в Станиславові» ч. 1
19:46:42
«Жахіття, творимі росіянами в Станиславові» ч. 1

Основні факти про життя Станиславова під час Першої світової війни історики черпають із архівних матеріалів, але цінними є й спогади очевидців, які стали свідками тих трагічних подій. Ці спогади здебільшого суб’єктивні й сповнені особистих емоцій, але їм чудово вдається занурювати читача в атмосферу тієї епохи і змушувати його відчувати те, що переживали герої, описані автором.

Враження журналіста

Краєзнавець Сергій Петрицький віднайшов на просторах інтернету цікавий рукопис німецькою мовою, автором якого був Симон Шпунд (1894-1966) – письменник, мистецтвознавець і поет. Праця пана Шпунда називається «Жахіття, творимі росіянами в Станиславові», і автор описав у ній те, що бачив на власні очі і сам пережив.

Симон Шпунд народився в Городенці, а його батько Хаїм був журналістом і видавцем часописів для євреїв у Галичині – «Stanislauer Glocke» («Станиславівський дзвін») і «Stanislauer Nachrichten» («Станиславівські відомості»). Симон закінчив середню школу в Станиславові у 1912 році, а в 1919 році почав вивчати філософію у Львівському університеті. З цього часу й аж до кінця 1939 року він жив у Львові. Пізніше його заарештувала радянська влада і вислала на п’ять років до Сибіру.

1946-1947 роки Симон Шпунд провів у Лодзі та Лондоні, потім замешкав у Парижі, а його останні роки життя минули в Ізраїлі. Він писав польською та німецькою мовами, видавав цими мовами книги, працював редактором важливих польськомовних єврейських часописів, серед яких була популярна щоденна газета «Хвиля». Ще у молодості Симон почав публікувати статті, репортажі та вірші в батьковому тижневику «Stanislauer Nachrichten», пізніше в тижневиках «Stanislauer Glocke» та «Judische Volkszeitung» («Єврейська народна газета») у Львові. Він також публікував статті у часописі «Lemberger Tagblatt» («Львівський щоденний листок»). Автор пробував свої сили на ниві драматургії, зокрема написав п’єсу «Сліпа любов», яку успішно ставили в театрах, а також мюзикл «Діти свободи». Помер у місті Гадарі в Ізраїлі.

Далі ми надаємо слово самому автору і разом із ним переносимося до Станиславова у серпні 1914 року.

Станиславів, серпень 1914 року

Станиславів швидко став першим містом, яке прихистило у себе галицьких біженців. У всіх околичних місцевостях почалися перші криваві битви з переважанням російських сил, і мешканці багатьох міст і містечок, таких як Галич, Нижнів, Чортків, Бучач, Тлумач, Монастириська та інших у кількості більш ніж 10 тис. душ примандрували до Станиславова. Незабаром кожен член громади відповідно до свого стану надавав прихисток у своєму домі одній або навіть кільком сім’ям. Не бракувало випадків, коли господар сам спав на підлозі, щоб запропонувати своє ліжко біженцеві. Завдяки гуманності мешканців міста пожертви для біженців ставали все більшими і більшими. В кожному третьому будинку влаштовувалися кімнати для чаювання, де біженцям безкоштовно давали чай і цукор. В центрі міста діяли чотири більші чайні зали, де всього за 4 галери можна було отримати чай, цукор і булочку. В народній кухні працювали найшанованіші мешканці міста, і щоденно там готували близько десяти тисяч порцій їжі, які були справжнім благодіянням для біженців, що залишили свої домівки.

Але серед цієї великої роботи громади, спрямованої на допомогу ближньому, усе ж бракувало однієї особи, яка, мабуть, могла долучитися до неї найбільше, – бургомістра. Зразу ж після того, як Австрія оголосила війну, всі службовці й працівники державних установ, перш за все бургомістри, які були у відпустках і перебували на курортах, повернулися на свої робочі місця. Вони прагнули в цей напружений час показати членам громади приклад хоробрості, подібно до батька, який захищає безпомічних дітей і мужньо готовий до всього, що може статися, і довести, що вони у ці лихі часи все ще заслуговують на повагу громади.

Навіть наш старенький і найясніший монарх, 84-річний імператор, незважаючи на всі перестороги його лікарів, повернувся з курортного містечка Ішля до своєї резиденції. Якої мужності він надавав тоді віденцям, які його обожнювали, яке захоплення його повернення викликало в серцях народу! Так, незважаючи на свій вік, сивий батько не залишив своїх дітей, а стояв біля штурвалу, спокійний і безстрашний перед штормом, що наближався. Бургомістри Відня та Будапешта відразу ж поспішили взяти з нього приклад.

І лише милостивий пан бургомістр міста Станиславова не удостоїв такої честі свою громаду і не повернувся до міста. «Нехай вони самі собі сушать мізки, –  думав бургомістр Артур Німгін. – А я ліпше ще побуду в затишному Карлсбаді». Проте через кілька тижнів він усе ж повернувся до Станиславова, де відвідав свою резиденцію і взяв із міської каси свою зарплатню на багато місяців наперед. Наповнюючи гаманець новими купюрами, він сказав, посміюючись: «Так, той, хто має гроші, може врятувати своє життя!». Після цього він у доброму настрої залишив місто, ні з ким не попрощавшись.

Під кінець серпня відступ нашої армії з відтинку Галич – Нижнів у напрямку Стрия був добре помітний і кидався у вічі. Якби вже тоді кожен розумів стратегічні наслідки моментального відступу, то на цьому напрямку все б залишилося спокійним і неушкодженим, а Галичина постраждала би набагато менше, ніж це, на жаль, сталося.

Піддані царя ще перед майбутнім нападом з усних чуток та прочитаних відомостей були настільки добре відомі галичанам, і зокрема мешканцям Станиславова, що ними оволодів справжній жах. Все, що вони думали чи говорили, було продиктоване страхом. Невдовзі після цього розпочався перший виїзд мешканців зі Станиславова. Виїзд найбагатших містян відразу ж викликав справжню манію серед бідніших, які прагнули брати з них приклад. Першими покинули місто заїжджі біженці, яким, власне, було цілком байдуже, де обрати собі новий прихисток, –  не в Станиславові, так у Львові. Я сам пережив подібне, і коли пишу ці рядки, добре розумію, як це – покинути свою рідну землю і з великою тугою за домом у серці та малим клунком за плечима, як той старий Агасфер, мандрувати все далі й далі.

Після того, як значна частина цивільних жителів покинула місто, почали втікати також державні службовці, а одним із останніх покинув місто цісарсько-королівський міський комендант. Перед його від’їздом усі мости було підірвано, спалені всі військові склади, і густі чорні хмари диму стали першими провісниками наближення ворога. Так, це було неначе страшним прощальним салютом для нашого бравого місцевого вояки. Я ніколи не забуду той жахливий шум, що лунав водночас із різних боків від підриву мостів. Я тоді сидів із найближчими друзями мого батька у їхній кімнаті, як раптом у повітрі залунав той жахливий гуркіт. На обличчях присутніх виразно читався страх, і мій батько спробував їх заспокоїти.

«Ми будемо в безпеці, – сказав він. – Тому що наш старий і досвідчений у військових справах монарх і його толкові військові командири добре розуміються у своїй великій справі. Ви мусите самі визнати, що ми не в стані критикувати такі важливі речі».

Мій батько ще мав можливість покинути місто разом із багатьма іншими біженцями. Але він не зробив цього, бо хотів бути зі своїми співгромадянами в радості і в горі. Врешті-решт ми мусили підкоритися його сильній волі і залишитися вдома. Те, що ми згодом пережили, я спробую надалі описати простими словами.

Для русофілів настала перша слушна нагода показати своє зрадницьке нутро. Як день радості вони з тріумфом вітали перші безвладні часи. Вдягнуті в святкову одежу, самопроявлені русофільські юрби потягнулися у змертвіле місто. Ці радісні зрадники почали загальний грабіж, який вони вважали своїм привілеєм. Віцебургомістр Кароль Фідлер, який залишився в місті, у своїх польськомовних зверненнях до народу, надрукованих на великих плакатах,  категорично забороняв будь-який грабіж, але все було марно. Диявольський грабунок святкував свої оргії. Швидко організована громадська варта не могла з цим нічого подіяти, тому що в тодішньому Станиславові панувало лише одне право – право кулака.

Співаючи гімн «Боже, царя храни», банда, що складалася в основному з домоуправителів, двірників і дорожніх робітників, потягнулася перш за все до вокзалу, де викидала і присвоювала товар з вагонів, готових до відправки. Всі вагони, навантажені мукою, чаєм, кавою, цукром, тютюном, фруктами, були розграбовані блискавично. Зненацька почувся якийсь глухий звук, схожий на скрип дощок, і двері величезного залізничного складу були зламані. Тут знайшлося ще більше можливостей для крадіжок. Численні важкі ящики з провізією, матеріалами для взуттєвиків і шевців, дорогі тканини й килими, шовк і атлас – все це розтягувалося чи топталося ногами.

Один сивий немічний єврей, швець за професією, випадково підійшов ближче до грабіжників і побачив упаковку маргарину «Кунерол», що валялася на землі. Він швидко простягнув руку, щоб її підняти, але за секунду бідолашний старий вже лежав на землі. Якийсь дорожній робітник, убраний в російську шапку, закричав «Биймо жида!» Цей крик відбився, неначе луна, і на бідного єврея посипалися удари кулаків та палиць, які він незабаром уже перестав відчувати, стікаючи кров’ю. Наступного дня старий помер. Плюндруючи і грабуючи, тягнулася юрба русофілів вулицями міста. Життя євреїв стало непевним, воно опинилося в руках зрадників.

(Далі буде).

З німецької мови переклала Олена БУЧИК


Переглядів: 132 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024