Жидівський кагал Надвірної: становлення, розвиток і …трагедія - 23 Листопада 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

Ми, тоді підлітки, шастали під ногами у дорослих, намагаючись не пропустити чогось цікавого. Думаю, що в той час могла працювати група науковців, котрі мали підготувати висновок щодо історично-культурної цінності жидівського цвинтаря. Між вченими виникла дискусія навколо кількох надгробків, що стояли особняком від інших. Думка розділилася: одні вважали, що то поховання суто єврейські, інші (аргументуючи різницею в орнаменті та надписах) припускали, що там могли бути поховані й караїми.

Згадавши про єврейський цвинтар, варто згадати й про синагогу. Знаходилася вона в центральній частині міста (навпроти сучасного будинку РДА). Збудована з такого каменю, як костел та стіни Пнівського замку. З часом оборонне значення цієї цитаделі було втрачене, її стіни розбирали на будівельний матеріал. Вхід у синагогу влаштований досить своєрідно: ступивши на східці, виникало відчуття, що вони ведуть ніби у підвал. Причиною цього стало те, що в минулому євреям не дозволяли будувати молитовні будинки над землею, тому вони влаштовували їх «ніби під землею». Незважаючи на це, у приміщенні синагоги була досить хороша акустика. Сусідній із синагогою будинок (нині № 19 на майдані Шевченка) слугував підсобним приміщенням релігійного центру.

Можливо, саме в цій синагозі зберігався древній свиток Тори. Під час війни його передали котрісь із надвірнянських цадиків раввинові Аарону, котрого згодом у контингенті закарпатських євреїв відправили до концентраційного табору Аушвіц. Гітлерівці, знайшовши цей свиток під час обшуку, змушували раввина Аарона кинути його на землю та топтати ногами. Рабе Аарон відмовився так вчинити, за що й був убитий на місці, накінець міцно притиснувши реліквію до грудей. Для євреїв всього світу він став одним із символів духовного опору нацистам у часи Голокосту. Свиток уцілів, нині відреставрований, з травня 2007 р. знаходиться в синагозі міста Ужгорода. Наскільки відомо, паломники звідти зчаста навідуються на цвинтар-кіркут у Надвірній.

Після першого розділу Польщі терени Надвірнянщини стали частиною Австрії. З боку нової влади помітні тоді утиски населення та єврейської спільноти. Із 1773 р. збільшилися податки, митом почали обкладати навіть шлюби; із 1788 р. стали обов’язковими германізовані імена та прізвища, введений призов на військову службу. Немало жидів скористалися цією нагодою: за відповідну мзду чиновники охоче підкоректовували прізвища в потрібному напрямку. Таким чином деякі родини асимілювалися, їхні прізвища розчинилися серед великої кількості польських, німецьких, русинських, а згодом і українських, фамілій.

У місті діяло ще кілька (до 20) молитовних будинків, в яких збиралися на моління прибічники різних напрямків іудаїзму, котрі, у своїй більшості, не поділяли думки з євреями-ортодоксами, інколи навіть серйозно конфліктували. Справа в тім, що великий вплив на надвірнянський жидівський кагал у середині XVIII ст. мав франкізм – пізня форма сабатіанської іудейської єрисі. На такому тлі цікаво виглядає спомин про те, що «25 травня 1759 Ієгуда Лейб бен Натан Криса (Крис), колишній рабин Надвірної та близький радник лжемесії Яківа Франка (засновника цієї релігійної течії), переходить в католицтво». Вчинок цієї людини викликав обурення одновірців, оскільки в дискусії (практично суді) між католицьким духовенством та раввинами Франк свідчив проти іудеїв, звинувативши їх у використанні крові християнських дітей у релігійних обрядах (приготування маци). Присуд був не на користь жидів, кількох з них піддали бичуванню.

Спочатку я припустився гадки, що Криса – це є не що інше, як образливе прізвисько, але віднайшлася інформація про те, що за хрещенням у католицькому обряді Ієгуда Лейб став йменуватися Домінік Ентоні Крісінські (й). Духовний лідер Крісінського Яків Франк через деякий час перекочував у Туреччину, прийняв там магометянство, потім ще двічі повертався в католицьку віру, паралельно вів перемовини з православним (із Московщини) духовенством щодо прийняття ним та його послідовниками православ’я. Хресними батьками в обох були католицькі біскупи.

Після нього серед євреїв Надвірної стала поширюватися інша форма іудейської містики – хасидизм. Започаткувалося кілька хасидських династій, засновником однієї був великий рабі Йссахар Бер «Берчи» Ляйфер (Admorim Yisachar Ber «Bertchi» Leifer mi-Nadvorna), брат відомого лідера хасидського руху адмора Маер’ла із Перемишля (або Перемишлян).

Протягом кількох століть внесок заможних представників кагалу в тогочасну економіку міста був досить значним. Наяву проявлялися характерні етнічні риси, притаманні тодішнім українцям, полякам та євреям. У поголовній своїй більшості польська шляхта та українські дідичі вважали принизливим займатися господарством, жила за рахунок різного роду поборів. Прості українці (русини) та поляки більше селилися по селах, де займалися сільським господарством, тоді як серед євреїв цю справу не практикували. Жиди займалися лихварством та гендлем: корчмарством, аптекарською справою, торгували сіллю, лісом та худобою. Були власниками різного роду дрібних майстерень та цехів: столярних, шевських, кравецьких тощо. Площа Ринок та вулиця Центральна Надвірної тих часів були густо нашпиговані різного роду крамницями з непоганим асортиментом. Повсякчас, у випадку безгрошів’я покупця, практикувався відпуск товару «на список». Зрозуміло, що така «взаємодопомога» мала свій негатив – менш заможні верстви жителів вводили у боргову кабалу. Довгий час медичною практикою займалися лікарі з євреїв.

Після революції 1848 р. та скасування кріпацтва намітилась різка тенденція до економічного зриву. Саме тоді виникла глибша зацікавленість нафтопроявами, що густо зустрічаються в Карпатах. Земляний віск та нафту видобували з криниць-копанок. З цієї сировини виготовляли освітлювальну оливу-гас, бітумну мастику для просочення дерев’яних дахів, різного роду аптекарські препарати. Цікавим є те, що відомий колись ботанік, лікар і професор Краківської академії Мартин з Ужендова ще в 1595 році у своїй книзі згадує про все це як «асфальт, віск та бітуми жидівські». Це може слугувати підтвердженням того, що підприємливі євреї у ті давні часи не упустили шансу зайнятися такою дохідною справою, що могло мати місце і в наших краях.

У 1870 році в Надвірній євреї збудували пивоварню (ймовірно знаходилася на місці сучасної ЗОШ № 1 на вул. Чорновола). До речі, те, що в тому ж році у сусідніх Богородчанах теж відкрили пивоварню, може свідчити про спробу монополізації жидами цього виду підприємництва. Постала невелика сірникова фабрика з виготовлення запалок на основі фосфору. Не виключено, що пожежа на цьому виробництві спричинила до того, що в 1907 році у Надвірній згоріло мало не півміста.

Міщани з українців та поляків нерідко змушені були позичати гроші у жидів-лихварів, з чого ті мали непоганий зиск. У 1932 р. у Надвірній відкрили склодувню (гуту), в капіталі якої мали пайки кілька жидів. Представники цього народу працювали управителями на нафтоперегінному заводові, тартаку, млинах тощо, у багатьох випадках ставали власниками.

Відкриття у 1866 р. залізничної колії Львів-Станіслав-Чернівці надало перевагу таким містечкам як Ходорів, Галич, Коломия та Заболотів, котрі отримали непоганий поштовх для економічного злету. Ринок Надвірної, котра залишилася осторонь маршруту залізниці, не мав ще такої конкурентноздатності, що відбилося на джерелах доходу громади, у т. ч. й єврейської. Через тридцять років ця ситуація поправилася.

Наприкінці 19 ст. почалася хвиля еміграції надвірнянських євреїв за океан. У 1890 році на 7227 жителів приходилося 3618 євреїв. 2 листопада 1897 р. у Нью-Йорку створили земляцтво євреїв – вихідців із Надвірної, назване пізніше як «Erster Nadworner Kranken-Unterstutzungs-Verein». Мало там свою синагогу на 5-ій вулиці 630 E. Перша світова війна внесла свої корективи у демографічний процес. За станом на 1921 р. на 6062 жителі міста приходилося 2042 євреї. З відтоком жидівських родин за океан у Надвірній починається поступове становлення власне українських родинних династій корінного походження.

У 1918 році з євреїв-юнаків створили загін самооборони жидівського співтовариства. Такі загони діяли у поляків та українців. У 1920-му в Надвірну увійшов загін петлюрівського війська (за іншою інформацією – озброєна ватага мародерів). Надвірнянці боронилися, сталися сутички, в яких вбили 6 жидів, багатьох поранили.

У міжвоєнний період розвиток громади пішов іншим шляхом. Відновили бібліотеку, що містила близько 2000 томів на польській мові, ідиші та івриті. У Надвірній працював Меїр Хюбнер – один із найвідоміших видавців Галичини. Перекладав з ідишу на німецьку, в 1920 р. опублікував книжку з географії Ізраїлю. Відомо, що він – засновник університету в Хайфі. Крім нього, з надвірнянської єврейської общини вийшли світового імені медики, теологи, низка фінансистів, економістів та промисловців, для котрих другою батьківщиною стала Америка, а згодом Ізраїль та Палестина.

У 1928 році із 48 членів міської управи 18 були євреями. Дещо пізніше у Надвірній почалася боротьба між двома політичними блоками: «демократичним» лівого спрямування та «буржуазним» від центристської сіоністської партії. Останні перемогли в один час на виборах. На чолі муніципалітету став д-р М. Старер (1938-1939 рр.).

Працювали драматичні гуртки, спортивні секції та організації під патронатом політичних партій. Та набирала обертів антисемітська пропаганда. Доходило до того, що поляки кинули клич про відмову від послуг жидівських підприємств, у першу чергу тих, які займалися перевізництвом гужовим транспортом. З цих причин еміграція продовжувалася. Крім Америки, жидівські родини з Надвірної почали перебиратися до Палестини, де виникали конфлікти з арабами. Пік виїзду припадає на 1938 рік, коли проявився справжній оскал фашизму і «запахло війною».