У різні історичні періоди у нашому місті гостювало багато впливових і відомих особистостей. Знаменитих жінок серед цих гостей було небагато, але кожен візит цих яскравих дам, без сумніву, ставав значною подією для міста. Згадаймо хоча б деяких з них, адже серед гостей Станиславова були знані співачки, акторки, перші леді держави і навіть королеви – пише “Західний кур’єр“.

Королева Марія-Казимира
У 1686 році гостею Станиславова стала дружина короля Яна Собєського, королева Польщі Марія-Казимира (1641-1716), в польській історіографії більше відома як Марисенька. Вона походила з французької дворянської родини, у віці сімнадцяти років вийшла заміж за Яна Замойського, воєводу сандомирського. Згодом у Марію-Казимиру закохався Ян Собєський, який одружився з нею через шість років після смерті першого чоловіка. Знайомства та зв’язки Марії-Казимири при польському дворі сприяли обранню Яна Собєського королем. Від шлюбу з ним вона мала чотирнадцять дітей, але не всі з них вижили.

Королівський почет з міністрами, єпископами, генералами й дипломатами прибув до Станиславова на два дні – 4 і 5 липня 1686 року, тож фактично наше місто на цей час перетворилось на столицю Речі Посполитої. Разом з королем Яном Собєським і королевою Марисенькою до Стани­славова приїхав 19-річний королевич Якуб Людвик.
Ні до, ні після того у Станиславові не бачили такого пишного зібрання гостей, осяяного блиском королівського двору. Кілька днів тут тривали бенкети, бали, феєрверки та інші забави. Важко сказати, в яку суму обійшлось Андрію Потоцькому перебування у нього королівського двору, але він зітхнув з полегшенням, коли 6 липня високі гості вирушили до Тисмениці.

Ханако
Справжнє ім’я цієї японської актриси – Гіша Ота (1868-1945). Але вона не користувалася цим іменем у своїй сценічній кар’єрі, називаючи себе лише псевдонімом – Ханако. В 1902 році вона почала свою кар’єру в Європі, здійснивши велике турне. Ханако була єдиною японкою, що стала моделлю для видатного скульптора Огюста Родена, який виготовив з її обличчя дві маски. Ці маски по сьогодні зберігаються у префектурі японського міста Гіфу, де пані Ханако провела останні роки свого життя. Вона народилася у провінції Оварі у центрі острова Хонсю в родині бідного фермера. Її сім’я не могла прогодувати численних дітей, тому її удочерив торговець овочами. В юні роки вона була гейшою, двічі виходила заміж, і обидва рази невдало. Дітей у неї не було, тому вже у зрілому віці вона всиновила свого племінника. Після туру Європою Ханако з тріумфом виступала у США та Росії.

У 1908 році театр пані Ханако завітав до Станиславова. Він представив дві одноактні п’єси, одна з яких зображувала чайну церемонію. Станиславівські модниці прийшли на виставу в сукнях, що нагадували кімоно, і в зачісках, схожих на японські. «Весь Станиславів у хвилюванні, – писала газета «Кур’єр станиславівський». – Хіба ж це не феномен – справжні японці в місті Ревери? Хто мав трохи зайвих грошей і заплатив за квиток, буде розповідати внукам, що бачив японців. Але сама вистава виглядала своєрідно. Ціла трупа скакала, енергійно махала руками і голосно щось незрозуміле белькотала, тож була чимось схожа на стадо індиків. Сцена тремтіла…». Що стосується самої пані Ханако, то відома японська актриса викликала суперечливі враження. Одні називали її «незрівняною і божественною», а інші критикували: «Мала як курдупель, з пронизливим голосом, як у папуги, вона, мабуть, і не припускала, що її ставитимуть за взірець найвідомішим європейським акторам».

Гедвиґа Францилло-Кауфман
Відома оперна співачка, власниця чудового колоратурного сопрано Гедвиґа Францилло-Кауфман (1878-1948) навчалася у Відні, потім у Дрезденській консерваторії та в Мілані. В 1898 році відбувся її творчий дебют, а в 1902-1903 роках вона виступала в Баварській придворній опері. В 1907-1908 роках її співом насолоджувалися глядачі Берлінської придворної опери, згодом вона була солісткою у Відні та Гамбурзі. В 1927 році співачка остаточно завершила кар’єру, зайнялася викладацькою діяльністю і опублікувала навчальний посібник «Від Карузо до тебе. Техніка співу з практичного досвіду і для практичних цілей». Потім вийшла заміж за бразильського дипломата і покинула Європу.

У березні 1912 року пані Кауфман прибула до Станиславова. Вона зіграла у п’єсах за оповіданнями Гофмана та ще в кількох постановках. Голос актриси відрізнявся надзвичайною чистотою, виразністю, багатством модуляцій і зачарував станиславівських любителів музики. Глядачів також вразила краса співачки. Місцеві музиканти й актори були дуже схвильовані співпрацею з віденською зіркою, але виконували свою роботу на високому рівні.

Катерина Рубчакова
5 вересня 1912 року Український народний театр імені Тобілевича у Станиславові відіграв виставу Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». У постановці взяла участь гостя зі Львова – видатна драматична актриса і співачка Катерина Рубчакова.
Майбутня зірка сцени народилася 29 квітня 1881 року в місті Чортків у сім’ї Коссаків, яка дала українському театрові кількох відомих діячів. За свою творчу кар’єру Рубчакова зіграла 71 драматичну роль, 13 оперних партій, 21 роль в оперетах і здобула визнання не лише в Україні, а й за кордоном. У 1981 році за рішенням ЮНЕСКО відзначалося 100-річчя від дня її народження. Катерина Рубчакова була відомою не лише як актриса, а й як дуже приваблива жінка, у яку закохувалося багато чоловіків.

Юна Катерина мала вийти заміж за старшого брата поета-пісняра Степана Чарнецького, але її перше кохання обірвалося трагічно. Офіцер цісарського війська Іван Чарнецький помер від туберкульозу, заразившись від свого коня. В Станиславові в 1897 році у глибокій скорботі проводжала Катруся свого коханого в останню путь. Пізніше вона вийшла заміж за талановитого актора та співака Івана Рубчака, старшого за свою юну дружину на 7 років. У день весілля Катерині ще не виповнилося й вісімнадцяти. Рубчак провів на сцені 56 років і прославився виконанням ролі Івана Карася у «Запорожці за Дунаєм», яку зіграв понад 1200 разів.
У 1900 році в Катерину закохався польський письменник і драматург Владислав Оркан, який з Кракова спеціально їздив до Львова на її вистави. Краса актриси полонила й актора і режисера Леся Курбаса, але Катерина, вже заміжня мати двох доньок, відмовила йому в прихильності. Безтямно закоханий Курбас намагався звести рахунки з життям і вистрілив собі в серце. Він вижив, але куля так і залишилася в серці, бо лікар побоявся її діставати. Так він і жив з кулею в серці до самої смерті.
У 38-річному віці актриса захворіла на тиф, від якого й померла 22 листопада 1919 року.

Марія Шекун-Коломийченко
У часи ЗУНР для моральної підтримки галичан на початку березня 1919 року в Станиславові зупинилася і виступила з концертом відома артистка Марія Шекун-Коломийченко. По суті, вона була першою українкою, яка стала професійною камерною співачкою. В її репертуарі був майже весь відомий на той час український класичний репертуар та народні пісні. Особливою популярністю користувалися романси Миколи Лисенка.

Марія Феофанівна Шекун народилася в 1893 році в Єлисаветграді (нині Кіровоград). Невдовзі родина переїхала до Ніжина, де молода співачка брала участь у самодіяльних концертах. У 1913 році Марія вступає до Московського філармонічного училища, потім продовжує навчання у Московської консерваторії, де бере уроки у видатного італійського співака Умберто Мазетті. В 1917 році співачка виїздить до Італії, де вдосконалює вокальне мистецтво. Завдяки своїм виступам вона стає відомою не лише в Італії, а й за її межами. Ухваливши рішення повернутися в Україну, Марія на певний час замешкала у Стрию. В 1921 році вона прибуває до Харкова, тодішньої столиці України, і невдовзі дає тут перший великий концерт.
У 1926 році, після дванадцяти тріумфальних концертів у Харкові, вона протягом кількох місяців з великим успіхом виступає на Кубані, Північному Кавказі, у Ростові. Наступного року, після концерту в Києві, Марія виїздить до Ленінграда, де виступає у найкращих залах міста. Але тяжка недуга, запалення легень, поступово гальмує її концертну діяльність.
Не знала співачка, що над нею вже громадилися чорні хмари. Сталінський маховик 1930-х років не обійшов і її. Сталінські опричники звинуватили її у шпигунстві на користь інших держав і засудили до розстрілу. Вирок було виконано 3 березня 1938 року в Сімферополі.

Михайлина Мосціцька
У 1927 році Станиславівщина потерпала від великої повені. Наслідки стихійного лиха були настільки серйозними, що до Станиславова приїхала Михайлина Мосціцька (1871-1932) – дружина тодішнього президента Польщі Іґнація Мосціцького. Свого чоловіка пані Михайлині довго шукати не довелося, адже він був її кузеном – сином брата її матері. В сім’ї народилося п’ятеро дітей. Пані Мосціцька відома не лише як перша леді Польщі, а й як громадська активістка, рішуча захисниця прав жінок. У 1920 році вона стала головою правління Ліги польських жінок. В ролі першої леді вона боролася з торгівлею жінками та створила осередок опіки над убогими дітьми і сиротами.

Метою її візиту до Станиславова був особистий контроль за наданням допомоги жертвам повені. Пані Мосціцька прибула 7 листопада у полудень швидкісним потягом, супроводжувана кількома посадовцями з Державної комісії допомоги жертвам повені. На вокзалі першу леді зустріли очільник Станиславова Хованець, заступник воєводи Концович та інші посадові особи. В будівлі воєводства відбулася офіційна зустріч за участі першої леді, яка завершилася святковим обідом. Потім гостя вирушила на невеличку екскурсію містом. Ввечері перша леді, члени Державної комісії допомоги жертвам повені та місцеві посадовці взяли участь у засіданні, де обговорювався стан справ з усунення наслідків стихії. Протягом двох наступних днів пані Мосціцька та посадовці з комісії відвідували регіони Станиславівщини, які найбільше постраждали від повені. 9 листопада о сьомій годині вечора поважна гостя залишила Станиславів. На прощання кілька дітей подарували їй величезний букет квітів, а мешканці міста ще довго згадували про цей високий візит.

Олена БУЧИК