Четвер, 23.05.2024, 05:46:05

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Квітень » 11 » Життя, як треба
10:56:51
Життя, як треба

Незабаром, 12 квітня, усі пластуни України та світу святкуватимуть 102 роки від заснування Пласту. Саме в цей день 1912 року була складена перша присяга. «Репортер» поспілкувався з найстаршою пластункою Івано-Франківська – 89-річною Мирославою Радловською. Бабуся пам’ятає все, навіть часи напівлегального Пласту за поляків і німців.
Ця світла інтелігентна жіночка живе у старому будинку на вулиці Шевченка. Застаємо її вдома за читанням книжки. До речі, помешкання пані Мирослави просто заставлене книгами. Вони на шафі, на стільцях, на підлозі, у старих валізах. Здається, що потрапив у бібліотеку.
«Мені ходити важко, то я лежу в хаті та й читаю», – говорить Мирослава Радловська. У бабусі акуратна зачіска, одягнена вона в білу блузу з бантиком. Говорить повільно, виважено. Використовує такі цікаві слова, що здається за вікном – Галичина 1930-х років. Ефекту мандрівки у часі додає й інтер’єр кімнати зі старими потемнілими меблями, великим ретро-дзеркалом, цікавими тумбами та старим фортепіано під стіною.
В Івано-Франківську пані Мирослава мешкає з двох років, а до того вони з родиною проживали в Коломиї. Каже, вдячна долі за те, що народилася у такій працьовитій та патріотичній сім’ї, де дітей виховували у дусі – бути корисним членом суспільства. Мирослава була наймолодшою – п’ятою дитиною. Двоє її старших братів і двоє сестер були пластунами. У старенької збереглося багато сімейних фото, а все через те, що брати займалися фотографією. Сестри – музикували, та й сама Мирослава викладала у музичному училищі гру на фортепіано.
Бабуся показує світлину брата Богдана у пластунській формі, посвідчення пластунки старшої сестри та ще якісь афіші з пластунських вечорів. У самої, каже, такого не було, бо в її часи Пласт забороняли. Спершу поляки, а потім німці.
«У 1937 році я вступила у перший кляс гімназії, то старші дівчата-пластунки якось завуальовано цікавилися ставленням кожної учениці до цієї організації, – пригадує пані Мирослава. – Говорили дуже обережно, бо поляки за тим суворо слідкували. Конфіскували пластунські однострої, всю документацію. А Пласт діяв підпільно – як гурток краєзнавства».
Старенька каже, що на тих гуртках вчили історію України, географію, а разом із тим ази пластової організації. «У нас не було звички хвалитися вдома чи між друзями на вулиці, що ти у Пласті, – говорить жінка. – Усе було так – напівсекретно. Боялися, що виженуть з гімназії чи батьків викликатимуть. Я навіть не знала, що мій добрий товариш також у Пласті, просто в іншій групі».
За німців, у 1942-1943 роках, пластову діяльність трохи відновили. Офіційним Пласт все одно не був – така собі спортивно-відпочинкова група. Хоч влітку і дозволяли організовувати табори, але такого правдивого пластового життя не було. Пані Мирослава каже, щовечора ватру не палили, аби не привертати увагу німців.
Лише раз їй довелося потаборувати з Пластом у селі Пасічна, за Надвірною. Зіт­хає, що довго батьків вмовляла, аби пустили, бо ж воєнний час! Певно, не одна така була, адже склали цілу пісню на цю тему. Пані Мирослава співає, витирає сльози:
«Пусти мене, мамо, до табору,
до сонця, до волі, до простору.
Пусти мене, мати, з Пластом мандрувати,
з Пластом мандрувати до табору.
Сиділа при ватрі кожен вечір,
при любій розмові молодечій.
Гляділа б досхочу, як зірки мигочуть,
як тріскоче ватра кожен вечір».
У таборі також проводили різні навчання з краєзнавства, як поводитись у військовий час, вчилися подавати сигнали, навіть азбуку Морзе. Щонеділі пластуни ходили до церкви, адже Бог і Україна – понад усе.
«Згадала свій перший урок латинської мови у гімназії, – говорить Мирослава Радловська. – Ми мали прочитати: «Puer romani ego sum», що означає «Я є римський хлопець». Наша молода вчителька сварила, що ми не так читаємо, бо не бачимо у тому реченні тої гордості, що він є римський хлопець. Казала: «Так само і ви мусите бути гордими, що ви є українці». В такому дусі нас і виховували в гімназії та Пласті».
За словами пані Мирослави, хоч їй і не довелося вповні «потаборувати», але Пласт сильно помагав їй у житті.
«У пригоді ставала та витривалість, обережність, сумлінність, обов’язковість та бажання допомогти, – говорить бабуся. – Зараз, з висоти літ, я можу сказати, що мені вдалося прожити життя, як треба. Я не зрадила пластунських чеснот».

Світлана Лелик


Переглядів: 635 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024