Виявлені оригінальні списки салінарів з Калуша Івано-Франківської області позаминулого століття. Також тут згадуються робітники всіх професій, які були зайняті в Калуші на виробництві кухонної солі: зваричі, старші зваричі, огенники, формувальники солі, пакувальники солі. Серед салінарів-пенсіонерів в книзі є представники відомих калуських родин Зборовських, Ліберсбахів, Лоп’янків, Кушликів, Возняків, Ягельніцьких, Винницьких.
У 2025 році працівникам краєзнавчого музею Калущини та членам новоствореного при ньому краєзнавчому клубу (серед яких і автор публікації. — Ред.), дозволили оглянути деякі архівні документи, які знаходились в приміщеннях АТ «ОРІАНА». Серед них я звернув увагу на саморобну, великого формату рукописну книгу польською мовою.
Книга була неохайна, а її змісту і призначення працівники АТ «ОРІАНА» не розуміли. Очевидно, зауваживши в ній багато дат з позаминулого століття, тримали її як оригінальний сувенір. Кимось з працівників була навіть на обкладинці нанесена дата «1867», але більше ніякої інформації на обкладинці не було. Також були відсутні перші сторінки.
Я її оглянув ретельно і після того, як скопіював деякі сторінки, її зміст почав до мене доходити. В книзі на пронумерованих 250 сторінках розміщений список працівників калуського підприємства з видобутку калійної солі й виробництва кухонної солі — по одній сторінці на працівника. Перші сторінки були відсутні: книга починається з 35 сторінки, також відсутні сторінки з 50 по 64, зі 115 по 118.
Очевидно, книгу заповнював відділ кадрів і сторінки містили інформацію про працівників підприємства: дата народження, місце народження, віросповідання, ким працював, сімейний і майновий стан, повний склад сім’ї з датами народження, деякі з датами смерті, яка система оплати праці — перша чи друга — і заробітна плата за день (зміну). Також обліковували членів сім’ї кожного працівника, які були на утриманні: старі батьки, можливо, одинокі, немолоді й непрацездатні брати чи сестри.
Першим припущенням було, що, виходячи з відсутності дати прийняття на роботу, це міг бути якийсь додатковий облік — очевидно, пенсійний. В книзі є ледь помітний, зроблений червоним олівцем запис «Пенсионеры за выслугу лет». Далі, виходячи з того, що в сімейному обліку є дати смерті однорічних дітей, які народились в 1900 році, можна припустити, що книга почала заповнюватись саме на початку ХХ століття. В той час тут була територія Австро-Угорської монархії й книгу заповнювало калуське підприємство «Kali-Bergbau n. Salinenbetriebs-Gesellschaft Kałusz», яке виробляло калійну і кухонну солі. Тож можна здогадатись, що книга містить список пенсіонерів, так званих провізіоністів, яким підприємство виплачувало пенсію.
Пенсія галицьким салінарам виплачувалась згідно з австрійським «Провізійним статутом» — Statut over die Provisionen der männlichen Salinenarbeiter, ihrer Witwen und Waisen mit Berücksichtigung der einschlägigen Bestimmungen des Gesetzes vom 28 Juli 1889 J. R. G. Bl. nr. 127. bei den K. K. Salinen in Galicia and in der Bukowina. Форма обліку велась передбачала, що у випадку смерті провізіоніста певну частину пенсії отримували вписані в книгу вдова, неповнолітні діти.
Те, що в списках обліковуються також члени сім’ї, які є на утриманні, а також вказується кількість худоби на господарці, може свідчити, що списки використовувалися також для видачі соляного депутату. Депутат — це чинна в той час часткова винагорода робітників за працю в натурі. Наприклад, видавали вугілля для шахтарів, дрова для лісників. На солеварнях видавалась сіль як соляний депутат за кількістю всіх членів сім’ї, а також видавався омок для худоби. Омок (omok) — твердий камінь (із солі й гіпсу), що утворюється на дні, на стінках панви при виварюванні солі, та після чищення панви продається як сіль для худоби.
Книгу потім заповнювали й нею користувались наступні підприємства — утворене в 1910 році товариство «Калі», утворене в 1914 році «АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ПО РОЗРОБЦІ КАЛІЙНИХ СОЛЕЙ», перейменоване в 1920 році на «АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ПО ВИДОБУТКУ КАЛІЙНИХ СОЛЕЙ».
Після війни й розпаду Австро-Угорської монархії законодавство Другої Речі Посполитої Польської було продовженням і вдосконаленням австрійського соціального законодавства. Був прийнятий аналогічний, трохи змінений, Статут провізійний для працівників, зайнятих у Державних соляних жупах у Малопольщі, та забезпечення їхніх вдів та сиріт (STATUT PROWIZYJNY dla robotników, zatrudnionych w Państwowych żupach solnych w Małopolsce, oraz zaopatrzenia dla ich wdów i sierot). Згідно з цим документом пенсіонерам продовжували виплачували пенсію вже польські підприємства і при цьому враховувався також увесь стаж роботи до війни. Зауважимо, що заборонялось нараховувати пенсію меншу від довоєнного австрійського еквівалента.
Останні записи в книзі датуються 1920 роком і, очевидно, після прийняття в 1924 році кінцевої редакції польського Статуту провізійного рукописне діловодство підприємства переходить на машинопис і подальший облік провізіоністів, мабуть, продовжують вести вже в інших документах.
Те, що це є саме книга згаданих підприємств, доводить опублікований в 1914 році Союзом польських гірняків і металургів в Австрії (Związok Górników i Hutników Polskich w Austryi) Гірничий календар за 1914 рік (KALENDARZ GÓRNICZY na rok 1914). На його сторінках опублікована інформація про керівний штат всіх солеварень Галичини.
І там, в штаті калуської солеварні, є перераховані працівники, які занесені в цю книгу калуських салінарів. Серед них — цісарсько-королівський старший гірничий комісар Мар’ян Козаневич, ц. к. старший гірничий комісар Ян Кордецький, ц. к. салінарний касир Рудольф Вайдпул, ц.к. гірничий комісар Францішек Кавецкі, салінарний лікар Адольф Вурст, ц. к. наглядач варилень Антоні Яглаж. Серед салінарів-пенсіонерів в книзі є представники відомих калуських родин Зборовських, Ліберсбахів, Лоп’янків, Кушликів, Возняків, Ягельніцьких, Винницьких та інших.
І от, якщо польський науковець Вацлав Осуховський пише, що історія соляного господарства — це найцікавіший і водночас найпрекрасніший момент гірничої справи в Червоній Русі, мусимо визнати, що від тієї історії майже нічого не залишилось. Якщо брати історію нашого міста, то від того господарства залишились тільки соляні топки на гербі міста та соляна топка в калуському костелі на копії вивезеної в Грифіно ікони Божої Матері «Вшанування станами».
І от зараз в приміщенні АТ «ОРІАНА» виявлені оригінальні списки калуських салінарів позаминулого століття. В Книзі калуських салінарів разом з сім’ями згадуються робітники всіх професій, які були зайняті в Калуші на виробництві кухонної солі: зваричі, старші зваричі, огенники, формувальники солі, пакувальники солі.
Щоб зрозуміти, як та книга там опинилась, необхідно звернути увагу на долю всіх архівів австрійських, потім — польських і німецьких підприємств. Умовно архівами ті документи стали тільки після ліквідації капіталістичної господарки й приходу радянського господарства. Майже зразу після війни виробництво калійних добрив було відновлене. При цьому використовувались всі будівлі й обладнання попереднього підприємства, а вся документація на польській і німецькій мовах залишилась непотрібною. Хіба крім якоїсь кількості описів підземних стволів і штолень.
І от зараз є свідчення очевидців, за якими через деякий час в місцевий відділ НКВС почала надходити інформація про появу на місцевих базарах якихось паперів на німецькій і польських мовах, які населення продавало-купувало для виготовлення саморобних цигарок. Тільки тоді міська влада звернула увагу на залишки покинутого архіву польського виробництва калійних добрив. З різних місць документи зібрали в мішки й передали на зберігання в Калуський районний архів.
Наступна інформація про той архів є в Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО). Передмова до опису №1 фонду №61 «Акціонерне товариство по експлуатації калійних солей «ТЕСП» серед іншого інформує, що документи фонду №61 надійшли на зберігання до Державного архіву з Калуського райархіву в 1951 році. Опису не було. Документи за 1914-1920 роки не збереглись — тільки з 1921 року. Дати ліквідації фондоутворювача не виявлено. В 1954 році була проведена науково-технічна обробка — систематизація справ, складання заголовків, формування справ.
Всю цю роботу провели тільки відносно документів польською мовою, тобто до 1939 року. Німецький архів періоду окупації був виділений і до сьогодні не описаний.
Частину архіву «ТЕСП», яку вдалось в ті часи знайти й врятувати, стала частиною Національного архівного фонду України й згідно з Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» є складовою частиною вітчизняної та світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави й призначена для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини.
Анатолій ДУТЧАК, краєзнавець |
