Україна може пишатися 13-ма об’єктами, котрі є під захистом ЮНЕСКО. Донедавна до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО належало лише п’ять культурно-архітектурних та природних об’єктів: собор Святої Софії, Києво-Печерська лавра та прилеглі монастирські споруди (1990 р.), «Ансамбль історичного центру Львова» (1998 р.), «Букові праліси Карпат» (2007 р.), «Геодезична дуга Струве» (2005 p.), «Резиденція Буковинських та Далматинських митрополитів (нині Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича) (2011). Кілька днів тому ЮНЕСКО залишило в цьому списку «Софію» та Києво-Печерську лавру, незважаючи на вандальне забудовування її прилеглої території. Подання про внесення до списку ЮНЕСКО «Херсонесу Таврійського» розглядатимуть пізніше. 21 червня 37-ма сесія ЮНЕСКО, котра відбулася в Камбоджі, одноголосно надала найвищий пам’яткоохоронний статус двом прикарпатським храмам — церкві Зіслання Святого Духа в Рогатині (1598 р.) та церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Нижньому Вербіжі на Коломийщині (1808 р.). Загалом список поповнився вісьмома українськими сакральними об’єктами. «За останні 20 років Україна вперше так масштабно заявила про свою спадщину, — каже начальник управління культури, національностей та релігій івано-Франківської ОДА Володимир Федорак. — Процедура тривала протягом трьох років, хоча інколи процес надання охоронної грамоти ЮНЕСКО може затягнутися і на десять років. Востаннє представниця ЮНЕСКО відвідала Прикарпаття півроку тому і не виявляла особливих симпатій, та й про шанси не йшлося. і завдяки тому, що проект був транснаціональним, вдалося досягти такого успіху. Повна назва проекту — «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні». До переліку ввійшло 16 церков: по вісім від України та Польщі. «Розташовані біля східного кордону Східної Європи ці транснаціональні об’єкти налічують 16 церков, побудованих з горизонтальних дерев’яних колод між XVI і XIX століттями громадами православної та греко-католицької конфесій. Вони репрезентують культурну виразність чотирьох етнографічних груп, а також декоративні й технічні характеристики, котрих вони досягли свого часу. Tserkvas (ЮНЕСКО залишило транслітерацію) — це спадок окремішньої будівельної традиції, котра корениться в православній церковній архітектурі, в якій переплітаються елементи місцевої традиції і символічні посилання на космогонії власної громади», — йдеться в офіційному повідомленні на сайті ЮНЕСКО. Отже, найвищий пам’яткоохоронний статус отримали: церква Святого Юрія в Дрогобичі (Львівська обл.; друга половина XVII ст.), церква Пресвятої Трійці у Жовкві (Львівська обл.; 1720 p.), церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові (Львівська обл.; 1838 p.), церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано-Франківська обл.; 1808 p.), церква Зішестя Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.; 1502 p.), церква Зіслання Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська обл.; поч. XVI ст.), церква Собору святого архангела Михаїла в Ужку (Закарпатська обл.; 1745 p.), церква Вознесіння Господнього в Ясині (Закарпатська обл.; 1824 p.). До списку потрапили також церкви, розташовані в Польщі, — Святого архангела Михаїла у Брунарах (1830 p.), Святої Параскеви у Квятоні (1810 p.), Покрови Богородиці в Овчарах (1653 p.), Святого Якова в Поворознику (XVII ст.) — всі у Малопольському воєводстві, та такі церкви: Святої Параскеви в Радружі (1583 p.), Святого архангела Михаїла в Смільнику (1791 p.), Святого архангела Михаїла в Туринську (1803 p.), Різдва Пресвятої Богородиці в Хотинці (1731 p.) — у Підкарпатському воєводстві. «Дерев’яні церкви XVII століття — це те, що цікаве світові. і власне із врахуванням цього ЮНЕСКО зважило і взяло під свою опіку всі ці вісім українських церков. Зробити треба ще надзвичайно багато. У світовій практиці кожна така пам’ятка повинна мати свій готель, місце для зустрічей, якусь залу, обов’язково парковку, вже не кажучи про те, що ми мали б зробити ще в самій церкві в Рогатині, — розповів Михайло Дейнега, директор Музею мистецтв Прикарпаття, філією котрого є церква Зіслання Святого Духа в Рогатині. — Як мінімум потрібно два мільйони гривень: церква покрита гонтою в один шар, а має бути тришарове покриття, щоб зберегти деревину і щоб не затікала вода. Потрібні також роботи з реставрації іконостасу і самої будівлі. Я переконаний, що сама церква Зіслання Святого Духа є унікальною. Для того, щоб вона функціонувала, треба туди залучити громадськість. Для цього є два способи: перший — просто приводити людей і другий — відкрити двері для богослужінь. Я вважаю, що така практика — проводити двічі на рік у церкві Літургії — правильна, її ми не припинятимемо. і коли буде бажання від людей брати там шлюби, ми даватимемо на це дозвіл». Сьогодні за рік її відвідує близько шести тисяч туристів. Після отримання так званої охоронної грамоти ЮНЕСКО потік туристів зростатиме, переконаний М. Дейнега. Для цього 22 вересня у церкві відбудеться науково-практична конференція «Рогатинська Святодухівська церква крізь призму історії». До речі, експерт в галузі сакральної дерев’яної архітектури професор Василь Слободян висунув наукову гіпотезу про те, що аналіз деревини цієї церкви може засвідчити, що вона на сто років старша. Його припущення наразі потребує додаткових досліджень. Як запевнив Володимир Федорак, цю гіпотезу вивчатимуть і надалі. А незабаром у підвалах Святодухівської святині силами студентів ПНУ ім. В. Стефаника розпочнуться розкопки приміщень. Археологічні дослідження пивниць можуть також принести багато цікавої наукової інформації та відшукати цінні артефакти. Всі 16 сакральних об’єктів карпатського регіону України і Польщі репрезентують унікальні архітектурно-будівельні традиції, що розвинулися в цій частині Європи, творячи на відносно невеликій території неповторне явище з чотирьох локальних самобутніх шкіл сакрального будівництва: галицької, гуцульської, бойківської і лемківської. Ці храми є найдосконалішими досягненнями дерев’яної церковної архітектури свого часу, донині дивуючи складними конструкційними рішеннями. Що ж до церкви Святого Духа (1598 p.), то серед внесених об’єктів — це одна з найстаріших дерев’яних будівель, розташованих на території України. Храм належить до споруд галицького типу, розповів М. Дейнега. Він відзначається оригінальним інтер’єром. Справжньою перлиною світової культури є створений 1650 року унікальний ренесансно-бароковий іконостас, який є одним з трьох найдавніших і найбільш мистецьки довершених іконостасів України, що збереглися до нашого часу. Наприкінці XIX ст. церкву й іконостас внесли до реєстру пам’яток Австро-Угорської імперії. В інтер’єрі до цього часу зберігся іконостас XVII ст., ікони XVI-XIX ст., дерев’яні скульптури, вироби з каменю, стародруки. Кожен охочий може оглянути їх, доторкнутися до світової спадщини, бо церква Святого Духа нині — це не тільки храм, а й музейний заклад. Стосовно церкви в селі Нижньому Вербіжі, то наразі вона чинна, та громада добудовує новий храм і, як запевнив В. Федорак, вдалося досягти розуміння стосовно того, що споруду треба повернути до автентичного її вигляду, знявши бляху, котрою сьогодні покрито дах церкви, через що необоротних руйнувань зазнає деревина. Для цих цілей за підрахунками експертів потрібно 8 мільйонів 200 тисяч гривень. В таку суму обійдеться зняття із церкви та дзвіниці залізного «панциря» і покриття даху гонтою. За п’ять років церква Зіслання Святого Духа в Рогатині отримала від держави близько мільйона гривень, частина коштів надходила від благодійних концертів, котрі організовував Музей мистецтв Прикарпаття, 7 тисяч гривень — від обласної програми «Культура Івано-Франківщини» у 2007—2008 рр. Усі ці кошти витратили на покриття церкви ронтою, виведення жука-короїда. Нині раз на чотири роки необхідно робити аналіз на біохімію деревини. Одна з переваг зачислення до списку ЮНЕСКО — можливість отримати грантове фінансування для збереження цих об’єктів, їх міжнародний захист, внесення до всіх світових туристичних каталогів. Леся ТУГАЙ |
