30 травня виповнюється 140 р. від дня народження письменниці. В Україні вже здавна так повелося: що більше людина варта вдячної пам'яті, то менше її ім'я відоме. Чомусь саме таке спадає на думку, коли замислюєшся над долею Костянтини Малицької. Цей традиційний для нас парадокс пояснюється просто: занадто сильно вона любила Батьківщину, щоб у підрадянській Україні її можна було якось підлаштувати під стереотипний образ українського культурного діяча. Зацькована владою, К. Малицька померла самотньою 17 березня 1947 року – і її ім'я пішло в непам'ять... Лише 1981 р. Ф. Погребенник у короткій енциклопедичній статті нагадав нащадкам про авторку популярної пісні «Чом, чом, чом, земле моя...», яку й досі, до речі, на різних концертах оголошують як народну. В 90-х роках з'явилося кілька публікацій, що висвітлюють життєвий шлях і багатогранну діяльність цієї видатної людини. Проте більшість наших сучасників не мають уявлення, хто така К. Малицька і яка її заслуга у становленні української державності. Костянтина Іванівна Малицька (найчастіше вживаний псевдонім – Віра Лебедова) увійшла в історію культури як поетеса, прозаїк, перекладач, бібліограф, визначна громадсько-просвітницька діячка, педагог, редактор. Вона народилась 30 травня 1872 року в с. Кропивнику, поблизу невеликого повітового містечка Калуш у Галичині, що тоді належала до Австро-Угорської імперії, у родині парафіяльного священика. Навчалася дівчинка у початковій та виділовій школах Станіслава, відтак у Львівській державній семінарії, де, власне, і почала «грішити» першими віршованими спробами, дещо з того публікуючи у дитячому журналі «Дзвіночок». По завершенні студії у Львові (1892) К. Малицька їде до Галича і там працює вчителькою цілих 11 років. Саме тут вона заохочує свідомих українців до заснування читальні «Просвіта», а відтак і до діяльності в церковному хорі. Працює вона у далекому селі Бєча, селі Лужани. У травні 1905 р. засновано «Жіночу громаду». Вона багато чим спричинилася до злиття жіночих організацій – «Клубу Русинок» та «Кружка Українських дівчат» – у могутнє жіноче товариство «Жіноча громада», в організацію численних його філій, гуртків. К. Малицька бралася як за великі, державної ваги справи, так і за дрібніші. Так, вона при школі ім. Шевченка створює гурток ім. Ганни Барвінок, де проводить і санітарні курси. В ніч з 17 на 18 лютого 1915 р. серед політичних діячів опинилася й К. Малицька, яку три з половиною місяці протримали у тюрмі на Баторія, а 28 травня заслали на схід, повернулася у Львів у вересні 1920 р. Її двічі обирали до Головної Управи «Союзу українок», а з 1923 р. й очолила його. Відійшовши, здавалось би, від прямої політичної діяльності, К. Малицька далі вчителює, активно підтримує такі періодичні видання, як «Нова хата», «Українське народне мистецтво», «Труд». Як співробітниця «Нової хати» входить до її редколегії. 1937 року після 45-літньої вчительської праці К. Малицька покинула школу. Товариство «Рідна школа» записало її у почесні члени, журнал «Рідна школа» вмістив про шановного педагога нариси. По війні була запрошена директором Наукової бібліотеки Академії наук Марією Деркач для укладання бібліографії української дитячої літератури, що вона робила залюбки, з великим знанням справи. Костянтина Малицька зацікавлює нас як творча натура, як письменниця. Справді, їй належить чимало віршів, прозових творів, науково-публіцистичних матеріалів. Усіх бажаючих ознайомитись з життєвим і творчим шляхом Костянтини Малицької запрошуємо в бібліотеку №3 для дітей та 30 травня о 14:00 до Музею історії міста. Завідувачка бібліотеки №3 для дітей Тетяна ВЛАСІЙ |
