Через карантинні реалії доводиться відмовлятися від багатьох заходів на відзначення пам’ятних дат у календарі. І все ж Літературний музей Прикарпаття і Товариство письменників, журналістів ім. І. Франка днями нагадали про 102-гу річницю Листопадового чину відкриттям тематичної виставки книжок та матеріалів до цієї вікопомної для Галичини й загалом України історичної дати й зацікавленою розмовою про участь громадсько-політичних діячів, літераторів Прикарпаття у подіях Української національно-визвольної революції 1918–1919 рр.

Встановлення 1 листопада 1918 р. у Львові української влади не слід ототожнювати, попри поширеність такого твердження, у часі з проголошенням Західно-Української Народної Республіки, яке відбулося фактично 13 листопада 1918 р. А до цього організатори й керівники Листопадового чину в Львові, чільники українських патріотичних сил, які наступними днями по всій Східній Галичині захопили владу на місцях, називали її владою Української держави, Української республіки.

Тодішні суспільно-політичні процеси на західноукраїнських землях були складними і багато в чому неоднозначними, тим вартіснішими мають бути їх гіркі уроки для національно-демократичних сил в уже незалежній Україні, зокрема і в нинішній період розвитку нашого суспільства. На цьому наголошували письменники, аналізуючи значення для української історії Листопадових подій 1918 р. та короткого – лише близько восьми місяців – існування ЗУНР. І розмова ця вийшла досить змістовною, незважаючи на вимушену камерність музейного заходу з невеликою кількістю учасників через об’єктивну причину – протиепідемічне обмеження.

– Власне, проголошена 24 серпня 1991 року незалежність України стала фактичним відновленням втраченої нами свого часу Української держави у вигляді двох державних утворень, що існували паралельно – Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, – підкреслив письменник і краєзнавець Василь Бабій. – Я давно уже вивчаю цю тематику за літературними й документальними джерелами, тож останніми роками чи не до кожної річниці Листопадового чину видавав у «Просвіті» невеликі книжечки про різні аспекти і різних дійових осіб цієї вікопомної для галичан події, про творців та урядовців ЗУНР, а також листівки з їхніми портретами і вміщеними на звороті моїми коротенькими есеями про ці постаті. Аби своїми документально-художніми творами донести до читачів інформацію про події і персонажів тогочасної української історії…

Цього дня Василь Бабій подарував Літературному музеєві нову книжечку – з есеєм про свого однофамільця Олеся Бабія. Той був січовим стрільцем, вояком Української Галицької Армії, поетом і прозаїком. Навіть чотирирічне ув’язнення в польській тюрмі не зламало сили його духу. То саме Олесь Бабій написав безсмертний, сповнений глибокої віри в перемогу української справи, вірш «Зродились ми великої години», який 1932-го було затверджено як гимн створеної за три роки до цього Організації Українських Націоналістів. Більше того, цей твір ліг в основу маршової пісні сучасної Української армії.

– Перу Олеся Бабія, – продовжив розповідь колеги письменник, доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Євген Баран, – належить також біографічний нарис про його земляка з Калущини – літературного критика, вояка УГА Миколу Євшана (Федюшку). Навесні 1920-го О. Бабій ще побачив у Вінниці могилу М. Євшана з дерев’яним хрестом. Потім, за радянської влади, цю та інші могили вояків УГА, які полягли на подільській землі за волю України, було буквально стерто з лиця землі. Де нині покоїться їхній прах – невідомо. 2007 року я побував у Вінниці і бачив там у парку символічну могилу Українським січовим стрільцям з пам’ятником. На ньому серед імен галичан значилося і Євшанове – він 23 листопада 1919 р. помер від тифу. Цей пам’ятник, до речі, було споруджено на кошти батьків учнів першої в місті українського гімназії. Він став виразом вдячності подолян воякам УГА за те, що для допомоги військам УНР здійснили важкий і тривалий похід у Центральну Україну, де опинилися в сумнозвісному «чотирикутнику смерті»… Події Української національно-визвольної революції 1918–1919 рр., однією із ключових постатей якої був і М. Євшан, маємо глибоко вивчати, осмислювати, аналізувати причини як перемог, так, на жаль, і поразок українців. Потрібно глибоко дослідити драму українського вояцтва, справжню трагедію УГА, адже вона, сформована після Листопадових подій 1918 р., на початках являла собою чималу мілітарну силу – 100 тис. вояків. Торік ми у ПНУ ім. В. Стефаника провели до 101-ї річниці Листопадового чину, 130-річчя від дня народження і 100-річчя від дня смерті Миколи Євшана всеукраїнську науково-практичну конференцію. Планували нинішнього року організувати таку ж, цього разу присвячену Олесю Бабію, однак, те не вдалося зробити. Та все ж пандемія не зупинила праці вчених-літературознавців у цьому напрямі. Незабаром побачить світ том творів Миколи Євшана, який мені вдалося підготувати до друку разом із науковцями Олегом Баганом із Дрогобича та Мар’яною Комарицею зі Львова. Вона, до речі, подала до книжки публіцистичні твори М. Євшана, які він як журналіст урядової газети «Республіка» опублікував на шпальтах цього та інших часописів Станіслава – тодішньої столиці ЗУНР у березні–травні 1919 р. Тепер ми з Олегом Баганом хочемо видати збірник вибраних творів і Олеся Бабія. Не може не тішити вихід у світ 3-го тому «Енциклопедії ЗУНР», який днями презентували в нашому університеті. Правда, мене дещо подивувало те, що працювали над ним суто науковці-історики, жодного письменника не залучили до цієї справи з тим, аби повнокровно висвітлити літературний доробок активних учасників Української національно-визвольної революції 1918–1919 рр., тематика і зміст якого великою мірою були пов’язані з висвітленням та оспівуванням героїко-патріотичного пафосу тих історичних подій. А серед січових стрільців, вояків УГА літераторами були не лише М. Євшан та О. Бабій, а й А. Чайковський, Ю. Шкрумеляк, Я. Окуневський, П. Шекерик-Доників.

Учасники зустрічі прикарпатських письменників у Літмузеї – Василь Мойсишин, Михайло Батіг, Володимир Гловацький, Іван Гаврилович – згадували імена й таких діячів Листопадового чину і ЗУНР, як сотник Легіону УСС, один із керівників Листопадового чину, державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський, віцепрезидент Української Національної Ради ЗУНР, чільник делегації ЗУНР, яка в січні 1919 р. їздила до Києва для проголошення Акту Злуки з УНР, Лев Бачинський, державний секретар внутрішніх справ у другому складі уряду ЗУНР Іван Макух та ін. Завідувач музею Володимир Смирнов ознайомив присутніх із виставкою, яку вони відкрили до 102-ї річниці Листопадового чину:

– Основу її становлять матеріали як власне із фондів нашого музею, так і ті, що подав письменник В. Бабій, а найбільше представлено написаних ним самим книжок цієї тематики – «Богородчанщина в часи ЗУНР». «Непотоплена Атлантида–99», есеїв про причетних до Листопадових подій і діяльності ЗУНР Лева Бачинського, Ярослава Окуневського, Андрія Чайковського, Петра Шекерика-Дониківа, згаданих Олеся Бабія, Миколу Євшана та інших. Тут і видані західною українською діаспорою ще до проголошення незалежності України й подаровані нашому музею унікальні два томи «Альманаху Станиславівської землі» – «збірника матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини», де зокрема вміщено спогади очевидців подій, пов’язаних зі встановленням у листопаді 1918 р. української влади на Прикарпатті та з проголошенням і діяльністю ЗУНР, подано список наших земляків – вояків УГА. Представлено на виставці й пам’ятні конверти, які саме в день 1 листопада два роки тому погасили в Івано-Франківській головпошті штемпелями, присвяченими 100-річчю Листопадового чину, та пам’ятні монети, випущені Національним банком України до 100-річних ювілеїв УНР і ЗУНР. Отож запрошую наших краян переглянути цю цікаву виставку в Літературному музеї Прикарпаття…

Михайло Посічанський