Репортер продовжує публікувати фотоматеріали із фондів Івано-Франківського краєзнавчого музею. 

Найбільшу частину фотоархіву краєзнавчого музею становлять світлини радянської доби. Воно й не дивно, адже у закладі регулярно відбувалися фотовиставки із демонстрацією найрізноманітніших «досягнень». Репортер обрав найцікавіші знимки, які ілюструють історію міста протягом 1946-1975 років.

Під час боїв за Станіслав загинуло багато червоноармійців. Їх поспіхом поховали у різних куточках міста, а фронт покотився далі. Коли війна завершилась, постало питання створення єдиного меморіалу загиблим. Для нього обрали розлогий пустир біля вокзалу, який називали – «Повиставова площа», оскільки там у 1875 році провели потужну сільськогосподарську виставку.

Роботи зі спорудження кладовища почалися ще в червні 1946 року, й на них задіяли ресурси ледь не всього міста. Підприємствам та установам керівництво «нарізало задачі», й ті мали виконати їх у стислі терміни. Будівництво хотіли завершити 17 вересня – до річниці «об’єднання», але не встиг­ли. Тому відкриття перенесли на 23 жовтня 1946 року. Газети писали, що на урочистій церемонії під залпи артилерійського салюту до могил поклали понад 500 вінків.

На світлині показаний центральний пам’ятник-обеліск, ледь не до середини заставлений вінками. Всередині нього горів віч­ний вогонь, а обабіч стояли стели з прізвищами загиблих. У такому вигляді кладовище проіснувало до масштабної реконструкції 1967 року.

У жовтні 1949 року в оновленому парку Шевченка відкрили обласну сільськогосподарську виставку. Для неї спорудили численні дерев’яні павільйони, де місцеві колгоспи демонстрували власну продукцію. Виставка тягнулася уздовж паркового озера (того, що з мостиком), на місці теперішніх атракціонів «Скажені автомобільчики» та «Чортове колесо». Світлина презентує нам павільйон зернових та овочевих культур.

Паралельно із демонстрацією досягнень активно діяла виносна торгівля, смажили шашлики, працював тимчасовий універмаг. Події такого масштабу у Станіславі траплялись нечасто, тому народу там було не проштовхнутись. Наприклад, подивитись на відкриття прийшло… кілька десятків тисяч чоловік. Виставка функціонувала до середини п’ятдесятих і нині про неї нагадує літній кінотеатр на березі озера.

Наступна світлина змушує задуматись. 18 січня 1654 року гетьман Богдан Хмельницький на генеральній військовій раді у Переяславі необережно присягнув на вірність московському царю. Згодом Україна втратила незалежність, а російські історики вигадали міф про довгоочікуване «возз’єднання двох братніх народів». Сталін, який активно продовжував «возз’єднання», приєднавши до СРСР Галичину, Волинь, Буковину і Закарпаття, наказав із помпою відзначити ювілей Переяславської ради.

По всій Україні пройшли урочисті заходи, які не оминули Станіслав. На фото бачимо урочисту ходу, що рухається вулицею Грюнвальдською попри тодішній обком компартії. На звороті є підпис: «Колона демонстрантів в день святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. 23 травня 1954 року. Фото Яременка». А тепер питання на засипку. Чому святкували у травні, якщо Переяславська рада відбулась у січні?

Наступна світлина не датована, але за одягом людей можна припустити, що вона зроблена у п’ятдесятих. Це не якась визначна подія – звичайна замальовка із щоденного життя міста. Перед нами головний вхід до поштамту, який для мешканців Станіслава був знаковим місцем. У 1960 році на стіні поштамту, з боку теперішнього Вічевого майдану, повісили «Годинник світу», що показував час у кількох точках земної кулі. Кут поштамту став популярним місцем для побачень. Якщо хлопець пропонував дівчині «давай зустрінемось о шостій вечора під годинником?», та вона одразу розуміла, де це.

За радянщини у нашому місті регулярно проводились багатолюдні мітинги. Зазвичай вони приурочувались до державних свят чи відкриття важливих об’єктів. Втім, на світлині бачимо мітинг, що зібрався з доволі незвичної причини.

9 листопада 1962 року Президія Верховної Ради УРСР, «беручи до уваги побажання колективів промислових підприємств, колгоспів, радгоспів, учбових закладів та клопотання громадських організацій», постановила перейменувати місто Станіслав на Івано-Франківськ, а область – на Івано-Франківську. З цієї нагоди відбулась об’єднана сесія обласної та міської рад, що завершилась мітингом трудящих.

На фото видно, що ті трудящі стоять перед обласною дошкою пошани, в той час як з трибуни керівник бригади приладобудівного заводу М. Гулій штовхає спіч: «Ми пишаємось тим, що місто наше віднині носитиме ім’я великого українського письменника-революціонера!». Але ж насправді думки трудящих ніхто й не питав, а старші люди й досі називають місто Станіславом.

Фото цікаве з усіх боків. Насамперед, це аерофотозйомка площі Ринок та прилеглих кварталів. Вона ще не спотворена численними торговими центрами, а в лівій частині світлини можна побачити сквер на місці Білої хати. Також тут добре видно, що ринкова площа не симетрична – її правий бік значно більший за лівий. Колись тут стояв квартал єврейських будинків, які знищили під час німецької окупації.

На задньому плані можна розгледіти кірху, квартал хрущовок на вулиці Незалежності, а от готелю «Надія» ще немає. На звороті світлини вказаний рік зйомки – 1968, та підпис: «Загальний вигляд міста. Фото Яременка». А внизу коротка приписка: «Треба дозвіл КГБ (віза)».

Івано-Франківськ був закритим містом, де розміщувались штаб армії, аеродром та купа військових частин. Аби нічого зай­вого не потрапило у кадр, аерофотозйомку треба було показати кадебістам. Схоже, вони ніяких військових таємниць тут не розгледіли, тому світлині присвоїли інвентарний номер ДП.119 та відправили у музейне фондосховище.

До речі, щодо дати на звороті є великі сумніви. На фото не видно «хрущовки» на Драгоманова, 12, а її збудували у 1962 році…

Завершуємо знайомство з радянським Франківськом на вулиці Радянській (нинішня Незалежності). Після відкриття готелю «Україна» тут утворився новий центр міста, який незабаром доповнився сучасним драмтеатром.

На площі перед готелем відкрили пам’ятник Леніну – найбільший в області. Для його встановлення совіти знесли старовинну кірху, яка не вписувалася в ідеологічні рамки радянської архітектури.

Церемонію відкриття пам’ят­ника «вождю всіх народів» демонст­рує світлина. Це сталося 25 грудня 1975 року – як раз на католицьке Різдво. Ленін простояв тут до 1990-го, після чого був демонтований, а згодом переплавлений на пам’ятник Івану Франку.

Іван Бондарев

Автор дякує директору Івано-Франківського краєзнавчого музею Галині Беднарчик за надані матеріали.