Понеділок, 2019-09-16, 5:31 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2011 » Вересень » 2 » Блуд і місто
11:27 AM
Блуд і місто
Старий Станиславів ніколи не мав слави "міста гріха", але найдавніша професія мала тут і своїх представників, і клієнтів. Як боролися з проституцією в Станиславові сто років тому?
Про це історики пишуть рідко, особливо вітчизняні, тим більше - краєзнавці. Але зрозуміти історію в її повноті неможливо, якщо лицемірно відвертатися від речей і подій, які були частиною нашого минулого, та й, зрештою, залишаються й частиною сьогодення. Йдеться про проституцію.
Першою згадкою про станиславівську повію можна вважати запис 1719 року про те, що була страчена начебто як чаклунка жінка, яка народила потворне дитя. Сьогодні краєзнавці припускають, що страчена могла бути повією, яку жорстоко покарала громада міста.
Імовірно, що саме з історією повії пов'язана назва вулиці Зосина Воля, яка, до речі, довгий час вважалася у місті таким собі "кварталом червоних ліхтарів". За легендою, приблизно три століття тому жив у Станиславові вельможний пан, який мав сина-красеня Янека. Пан найняв покоївкою бідну сироту Зосю - дівчину незрівнянної вроди. Молоді люди покохали одне одного. Зося так любила Янека, що склала для нього пісню, яку завжди йому ніжно співала:
Janeczek moj kochany,
Jedynym w swiecie jestes.
Gdy gwiazdy w niebie swieca,
Tak ciezko ciebie czekac...
(Янечку мій коханий, єдиний ти на світі. Коли зірки світять на небі, так важко тебе чекати...)
Старий пан довідався про таємну пристрасть сина до служниці і вирішив завадити їхньому коханню: невісткою батько бачив не бідну сироту, а багату шляхтянку. Пан відправив Янека на навчання до Кракова, а Зосю прогнав. Дівчина на цей час вже була вагітна. В такому стані ніхто її на роботу не брав, тому вона була змушена позбутися плоду.

Та старий пан на цьому не зупинився. Він взявся вижити дівчину з міста, аби син після приїзду навіть випадково з нею не зустрівся. Старий намовив заможних горожан не брати Зосю на роботу. І нещасній дівчині нічого не залишилося, як торгувати власним тілом. А оскільки пан був у місті людиною впливовою, то за його проханням магістрат заборонив дівчині виходити за межі своєї вулиці. А там, у себе, вона була вільна робити, що хоче, тобто мала свою - Зосину волю.
Однак, попри всі нещастя, дівчина свого коханого забути не могла, часто своїх відвідувачів називала його іменем і наспівувала їм свою пісню.
Минув час... Завдяки вроді Зося стала відомою на всю округу повією. Янек закінчив навчання і повернувся додому. Не знайшовши Зосі, панич одружився з багатою шляхтянкою. Його батько помер, і вже нікому було стримувати Янека, для якого сімейне життя з нелюбою дружиною стало нестерпним тягарем. Дізнавшись, що на Зосиній Волі живе відома повія, Янек вирішив її відвідати. Якось пізно вночі, повертаючись напідпитку з дружньої вечірки, Янек побачив світло у помешканні повії і заглянув у віконечко. Те, що він побачив, ошелешило його: кохана Зося пестила якогось старого урядника і співала йому пісню, яку колись склала для нього, для Янека... Шляхетська кров гаряча - Янек вихопив пістоль і застрелив дівчину. Помираючи, дівчина впізнала Янека й встигла промовити тільки: «Як довго я тебе чекала!»
Така-от зворушлива й романтична легенда, яка, втім, не має документального підтвердження. Хоча пісня існує насправді. А щодо назви вулиці Зосина Воля (Коновальця), то є й інші - правдоподібніші - версії її походження.
Скільки коштували послуги станиславівських повій в часи Зосі, дізнатися не вдалося, але у Львові, скажімо, в 1735 році повіям платили по 12 грош, що становило половину денного заробітку кваліфікованого робітника. Станиславівські повії були не дешевші, інакше навряд чи склалася б приповідка:
Яке місто Станіслав!
За гріш дівки не дістав.
В Бережниці - не тото!
За гріш дівок - решето!
Після переходу Галичини в 1772 році під владу Австрії повій почали переслідувати суворіше, були спроби виганяти їх із міст, але викорінити проституцію владі так і не вдалося. Невипадково в Галичині був популярний складений у роки Першої світової війни такий анекдот про повій. Отже, перед захопленням міста російською армією зібрав панотець все жіноцтво і проголосив промову: «Поважні пані та панянки, вдови та ви, повії-розлучниці! Скоро у наше місто прийдуть російські війська. І ці окупанти будуть всяко до вас підступати. Та ви повинні не піддаватися ні в якому разі! Але якщо вже не буде ради і доведеться піддатися, то робіть це не одразу і дуже гонорово. І не за так, а брати не менше 5 корон! З них 4 корони віддати на костел, а на 1 корону купити доброго мила і мити, мити, мити грішне тіло, щоб і духу окупанта у нашому гоноровому товаристві чути не було!»
У польський період 1919-1939 років, зрештою, як і в попередній австрійський, проституція як така не вважалася кримінальним злочином. Ні в Розпорядженні Президента Речі Посполитої від 29 липня 1927 року «Покарання за торгівлю жінками та дітьми та за інше сприяння проституції», ні у Кримінальному кодексі 1932 року не передбачено кримінальне покарання за саме заняття проституцією. Каралося інше: схилення і примус до занять проституцією, сутенерство, утримання «будинків побачень», втягнення неповнолітніх у заняття проституцією, зараження венеричними хворобами та розповсюдження порнографії. Так, у Польському Кримінальному кодексі в розділі ХХХІІ «Проституція» передбачено кару: за вчинення розпусних дій з неповнолітньою особою віком до 15 років ув'язненням до 10 років (ст. 203); за примус до заняття проституцією насильно, під загрозою, обманом - ув'язненням до 10 років (ст. 204); за примус до проституції, використовуючи чиєсь підлегле становище чи безпомічний стан, каралося ув'язненням до 5 років (ст. 205); за залучення до проституції з метою власного прибутку каралося до 3 років ув'язнення (ст. 207); за допомогу іншим в організації проституції з метою власної наживи каралося ув'язненням до 5 років (ст. 208); за отримання прибутку з чужої проституції каралося ув'язненням до 5 років (ст. 209); за схилення інших до занять проституцією - 5 років ув'язнення і штраф (ст. 210); за вивіз із країни особи з подальшою метою примусу її до занять проституцією - до 10 років ув'язнення і штраф (ст. 211); за заняття проституцією в громадських місцях чи в присутності неповнолітніх віком до 15 років - арештом до року (ст. 213); за розповсюдження порнографії - до 2 років арешту (ст. 214). За зараження венеричними хворобами закон передбачав ув'язнення терміном до 3 років.
Проте на місцях поліція не завжди розуміла, як бути саме з повіями: чи карати їх адміністративно, чи тільки наглядати за ними. І в таких умовах комендант станиславівської повітової поліції 25 січня 1932 року надав письмові роз'яснення, як боротися з розпустою в повіті. Завданням поліції було спостереження за громадським порядком, виявлення повій і доставлення їх до санітарно-моральної комісії, де їх мали зареєструвати. До незареєстрованої жінки у поліції не могло бути жодних претензій, хоч би вона й надавала сексуальні послуги за гроші. Цікаво, яким же способом вдавалося поліції переконати повію зареєструватися? Про це повітовий комендант не пише нічого. Не дивно, що на 1939 рік у списках міських повій та сутенерів знаходимо єдину зареєстровану повію - якусь Анну Литвин, вдову, яка була адміністративно покарана 15 разів.
Іншим важливим завданням поліції було викриття та ліквідація публічних будинків. Такими вважалися помешкання, де проживало більше як дві повії. І такі будинки поліції вдавалося викрити. Газета «Кур'єр Станиславівський» 1 серпня 1937 року повідомляла про те, що поліція викрила «будинок побачень» по вул. 3 Мая в помешканні якоїсь Сари Д., яку було заарештовано.
Поліція облікувала міських повій та сутенерів. З поліційних рефератів дізнаємося, що у 1935 році сутенерів і повій у Станиславові було 20, а у 1939 році їх кількість зросла до 35. Цікаво, що сутенери та повії, крім "спеціалізації", часто займалися ще й легальною трудовою діяльністю, наприклад, працювали кравцями, продавцями, поденними робітниками, були землевласниками чи домовласниками. Згадуються й такі, які, крім сутенерства, жили з гри в карти чи з гри на катеринці (шарманці). Деякі повії працювали пралями, поденницями. Якась Кароліна Чайковська виробляла і продавала статуетки.
Були у Станиславові - не те, щоб квартали - швидше вулиці з відповідною репутацією, на яких найлегше було знайти повій: Хотинська, Ламана (Марка Вовчка), Рейтана (Тичини), Бельведерська, Зосина Воля (Коновальця), Зв'язкова.
Поліція стежила, щоб проститутки не окупували центральну частину міста. 11 червня 1936 року повітовий комендант поліції звернувся до повітового старости та до начальника слідчого відділу поліції Станиславова з вимогою заборонити повіям відвідувати вулиці Лелевеля (Привокзальна), Романовського (Гаркуші), Грюнвальдську, 3 Мая (Грушевського), Сапіжинську (Незалежності), Собєського (Січових Стрільців), Голуховського (Чорновола), Каземирівку (Гетьмана Мазепи) та ріг Бельведерської. Також жінкам легкої поведінки було заборонено відвідувати район вокзалу та місця розташування військових казарм.
Для запобігання поширенню венеричних хвороб у 1936 році були розроблені Правила поведінки повій, які перебувають під санітарним контролем. Згідно із цими Правилами, повії повинні були обов'язково зареєструватися у санітарно-моральній комісії при старостві повітовому і проходити медичний огляд двічі на тиждень. Жриці кохання, мабуть, були не надто культурними панянками, тому для них особливо наголошувалося, що на лікарський огляд вони повинні приходити тверезими, чистими, в амбулаторіях не співати голосно пісень, не палити цигарок, не галасувати, не сперечатися з лікарями та ін. У разі виявлення венеричної хвороби така жінка одразу ж примусово направлялася до лікарні.
Жінки легкої поведінки не мали права мешкати в будинках, де розташовувалися навчальні заклади, урядові та громадські установи, а також поблизу костелів, каплиць, молитовних будинків, в районі військових казарм, в будинках, де уже проживали дві повії. Також їм не можна було проживати разом із чоловіками чи неповнолітніми дітьми. Вікна помешкання повій мали бути закриті і зашторені як вночі, так і вдень. Під особливою забороною були голосні співи та музика в помешканні. Кожна повія повинна була мати книжку контролю, де фіксувалися усі її відвідини лікаря. Цю книжку на першу ж вимогу вона була зобов'язана пред'явити своїм відвідувачам.
Жінкам легкої поведінки заборонялося прогулюватись вулицями з метою проституції в час з 6 години ранку до 9 години вечора. Згідно із Правилами, повіям не дозволялося відвідувати театри, кав'ярні, цукерні, ресторани та інші громадські заклади. Заборонялося навіть дефілювати вулицями туди й назад, затримуватися поблизу військових казарм, яскраво одягатися, зачіпати панів знаками, словами, підморгуванням та в інший спосіб...
Словом, непросто жилося жрицям кохання у Станиславові. Не хотіли бачити повій і в еміграції. У США в 1924 році Закон Джонсона заборонив в'їзд повій і сутенерів. А в квітні-травні 1940 року за наказом радянської влади кілька сотень галицьких повій вислали в Казахстан.
Артем КИРИЛЬЧУК

Переглядів: 535 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019