Свого часу деякі ЗМІ сенсаційно повідомляли, що у селі Кліщівні Рогатинського району зникла церква — і так, ніби у воду дивилися. Бо те, що ми побачили три роки по тому на місці національної пам’ятки сакральної архітектури — дерев’яної церкви Святого Миколая ХVII ст., — я б не назвав храмом Божим…
Кропива обігнала реставраторів У селі Кліщівні ще три роки тому були дві церкви і обидві Святого Миколая: давня дерев’яна і збудована вже у новітні часи. Дерев’яну церкву, яку датують 1709 роком, — національну пам’ятку з охоронним номером 1192, вирішили відреставрувати через аварійний стан. Але наразі ремонтно-реставраційні роботи зайшли в глухий кут — держава грошей не дає.
…Селяни свою дерев’яну церковку Святого Миколая датують 1572 роком. Її свого часу було спалено і вона була в іншому місці. Але пережила війну і навіть у радянські часи, десь у 70-х роках, люди її вночі самотужки перекрили, хоч сільський голова і заплатив за це посадою. Нині ж на сільському церковному горбі можемо побачити те, що дехто називає ремонтно-реставраційними роботами: вже три роки під дощами, снігами і на вітрах на бетонному фундаменті горіє така собі коробчина висотою десь на дев’ять «спротезованих» плениць — дерев’яних брусів, без даху і без жодного захисного укриття, без підлоги тощо. А зсередини кропива і молоді деревцята вже у вікна зазирають. Реставраторів нема — від їх присутності залишилися хіба залишки тимчасового прихистку. І все це за кілька десятків кроків від сільської ради. — Нині це наш великий біль, дуже великий, — погоджується сільський голова Кліщівни Михайло Ворона. — Але наразі нічого не робиться, щоб він минув. Реставрацію почали ще у 2008 році, добре, що хоч стіни звели. Бо вже у 2009-му не надійшло жодних коштів, як і в 2010-му. Ми сподівалися на цей рік… Робіт виконано десь на 140 тис. грн., а ще 100 тисяч коштує проектна документація, яку виготовляло Державне науково-реставраційне управління Івано-Франківської області. Його очолює Петро Лисаківський. До кого ми лишень не зверталися. У вересні торік до нас приїжджав на збори і на той час заступник головного архітектора області Микола Капак — пояснював, що вибив фінансування ремонтно-реставраційних робіт церкви на 2011 рік і його внесуть до бюджету… Всі роботи виконувала коломийська фірма «Зодчий», яка реставрувала і найстарішу церкву Прикарпаття — Святого Духа в Рогатині. Покривати церкву Святого Миколая мають також гонтом. У 2009-му — до 300-річчя нашої церкви — я тричі їздив до Києва і звертався у Кабмін за допомогою. У відповідь — відписки, що нема грошей. Але ж ще 1982 року храм занесено до реєстру пам’яток архітектури національного значення, тож охороняти його і провадити ремонтно-реставраційні роботи можна виключно за кошти Держбюджету. — А як громада? Бо ж кілька років тому і вас особисто як керівника села не оминула жорстка критика і журналістів, і навіть деяких селян? — Селяни — народ терплячий. Але той терпець колись урветься. Ніхто і не сподівався, що все затягнеться на роки. Наміри ж були добрі. Бо церква щомиті могла завалитися — підвалини цілком прогнилі, храм стояв уже не на наріжних каменях, а на землі, і т. д. З 1938 року, як у селі освятили новий храм, то у дерев’яній вже відправ не було. Думаю, що в її стінах нині збережено 60-70% старого дерева, а решта — «протези», тобто сучасні дерев’яні замінники. Маємо тільки надію на обласне керівництво. Церква ж кілька років без даху, просто неба. Стіни зведено без жодного цвяха — на спеціальних дерев’яних «замках». І це найбільша проблема, бо як зруйнуються замки — зруйнуються і давні церковні плениці. Свого часу у 2007 році, пригадую, люди мені переказали, що був архітектор з області — хочуть нашу церкву відреставрувати. Передали мені і візитівку. Читаю: заступник головного архітектора області заслужений архітектор України Микола Капак… Згодом ми кілька разів скликали громаду села, люди сподівалися, що церкву відремонтують. Було створено і районну комісію на чолі з першим заступником голови Рогатинської райдержадміністрації, яка визнала, що церква аварійна і потребує ремонту. Церковку Святого Миколая розібрали ще 2007 року, а у 2008-му вже розпочали реставраційні роботи. Але результат ви нині бачите. Фінансування припинили. Та робітники навіть свій робочий одяг та деякі інструменти залишили в селі, бо були переконані, що скоро повернуться. Наразі — тиша… «Каламбур» отця Тараса Парох церкви (нової) Святого Миколая у селі Кліщівні о. Тарас Федоренко від самого початку всі ламання списів — напругу від взаємних заперечень та звинувачень навколо намірів реставрувати національну пам’ятку — назвав «каламбуром» і однозначно підтримував добрі наміри ініціаторів збереження національної пам’ятки. Але, як нам видається, слово «каламбур» через кілька років виявилося грою не тільки слів, але й намірів загалом. — Церква руйнувалася і пропадала, — каже отець Тарас. — Тож за роботу взялися охоче. А нині бачимо, що результату нема. То слово «каламбур» вже треба розуміти як злегковаження доброю справою. Нам всі відповідають одне: нема коштів. До кого ми тільки не зверталися. Бо власне саме ідея реставрації національної пам’ятки добра і потрібна. Люди в селі зберігають і давнє церковне начиння, і образи — чекають. Але я переконаний, що обраний шлях ремонтно-реставраційних робіт шляхом «протезування» не найефективніший. …Нині Микола Капак, як він нам сказав, «вже цим не займається» і повідомив, що національною пам’яткою наразі опікується облдержадміністрація, зокрема управління культури. І також назвав основну причину тієї ситуації, яка виникла з церквою у селі Кліщівні — держава не виділяє коштів. Зрештою, ми не побачили бодай якоїсь перспективи і в листі-відповіді заступника голови ОДА Романа Іваницького за 21 травня 2010 року на запит одного з народних депутатів Верховної Ради України. Віртуальні гроші — віртуальні результати Виділення державних коштів на реставрацію чи охорону пам’яток національного значення в Україні стало хронічною проблемою не три-чотири роки тому. Цей ризик, на наше переконання, замовник робіт з реставрації церкви у селі Кліщівні змушений був би врахувати. Бо відкладення робіт на невизначений час — навіть через об’єктивні причини — є руйнуванням пам’ятки. Бо, як кажуть мудрі ґазди у такому випадку: не переконаний, що можеш завершити — радше не починай. Бо віртуальні гроші дають і результати віртуальні. Почитаємо, як підтвердження сказаного, витяги з торішнього листа-відповіді заступника голови облдержадміністрації Романа Іваницького, в якому, окрім іншого, зазначається і таке: «у 2008 році на розробку проектної документації та виконання першочергових протиаварійних робіт освоєно 350 тис. грн. коштів Держбюджету»; «кошти на 2009 рік передбачені не були»; «на провадження робіт у 2010 році пропонується освоїти 405 тис. грн.» і т. д. Та все це тільки бажане, а дійсне — на горбі у селі Кліщівні. А тих, хто три роки терпляче очікує повернення церкви Святого Миколая у село, ще раз поінформуємо: замовником проведення ремонтно-реставраційних робіт свого часу виступило Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства ОДА; документацію реставрації церкви на стадії проекту погодила Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України. А кошторисна вартість реставраційних робіт відповідно до проектно-кошторисної документації становить 2 млн. 519,5 тис. грн. Тож якщо роботи фінансуватимуть раз на три роки і в таких обсягах, як досі, то неважко порахувати, коли Святий Миколай повернеться у Кліщівню. Як бачимо, пам’ятка потребує невідкладної уваги. І одним із шляхів її збереження, як на нас, може бути створення благодійного фонду порятунку. Таку добру практику вже мають українські греко-католицькі громади у сусідній Польщі. Ігор ЛАЗОРИШИН, "Галичина"
|
