(Закінчення. Поч. у http://ifoonsku.ucoz.ua/news/dolja_legendarnoji_povstanki/2011-08-23-588)
Виконуючи наказ Провідника, вона вистрілила у нього тричі, але заклинило патрон і пістолет не стріляв. Попросив «Грім» дати пістолет, повстанка постояла ще трохи, він не рухався, вона почала втрачати свідомість. У цей час у бункер заскочив солдат і витягнув її на гору, хапнула повітря й опритомніла. Облавники запитали, чи він живий, чи ні. Відповіла, що не знає. Посилають її знову у бункер перевірити і викинути зброю. Командир лежав нерухомо. Розповідаючи про ті події, «Рожа» немовби заново опиняється у тому часі. Була інформація, що «Грома» забрали в Київ ще живим, вилікували і через рік розстріляли. Повстанка особливо в це не вірить, але дива можуть траплятися. Через десятки років їй ще ятрить душу, що не виконала останнього наказу командира – застрілити його. Та й стріляти не було чим, сама себе ж не застрілила. Більше того, «Грім» заборонив Анні стрілятися, бо потрібно залишитися жити, щоб пізніше розказати людям правду, адже чекісти збрешуть. Уже пізніше, на слідстві, слідчий, котрий, напевне, здогадувався про її душевні муки, ніби-то ненароком натякнув: «Він ще прожив трохи, але недовго. Ти позбавила його мук і нас також». Два роки сиділа в камері під слідством, водили на допити вдень і вночі, чекала вироку. 9-16 лютого 1956-го Воєнний трибунал Прикарпатського воєнного округу засудив Анну на 25 років (пізніше замінено на 10 років ув`язнення, які відсиділа). «Довбуша»-Л. Гринішака, «Яркого»-Я. Обрубанського, «Деркача»-М. Зеленчука, «Дуба»-Д. Верхоляка – до розстрілу. «Довбуша» розстріляли в 1956 р. в Києві, трьом останнім замінено розстріл на 25 років тюрми. Божа воля і доля керують людиною. Ув`язнення відбувала в Кемеровській та Іркутській областях, Мордовії, де люті 40-50-градусні морози, а літом дошкуляла «мушка». Нелегко доводилося їй, інвалідові (без лівої руки) пережити каторгу. Та, навіть, у таких нелюдських умовах вона продовжувала боротися, маючи в серці глибоку віру і любов до Бога. Обов`язково святкувала Свят-вечір і Великдень, ще на слідстві заявила, що Бог існує. Немає такої в світі сили, яка б її перевиховала в атеїстичному дусі. Нарешті, вороги зрозуміли, що вона не піддається перевихованню. Цілих 10 років у таборах, двічі на тиждень викликали на допити. Всіляко схиляли до покаянної статті у пресі, обіцяли знизити термін, але вона не піддалась. Із почуттям власної гордості, впевнена в своїй правоті, заявляла: «Для мене волі нема, для мене воля – це незалежна Україна. Я не збираюся плювати в мертві очі моєї мучениці-матері та брата, які віддали життя за Україну». На т. зв. «волю» вийшла 17 травня 1964 року. Свою долю пов`язала з Матвейком Павлом, також учасником національно-визвольної боротьби. Разом виїхали на Львівщину, де упродовж і до кінця існування СРСР перебувала під наглядом. «Стукачі» практично відстежували кожен її крок, нелегка випала їй доля, але з нею завжди був, як вона неодноразово стверджує, Господь Бог і Пречиста Діва. Згаданий уже мною поціновувач повстанської епопеї Микола Сіщук, який упродовж багатьох років займається тематикою визвольних змагань на теренах краю (автор книг «Неначе писанка село Зелена», Львів , 2006 р. і «Мовою сердець і документів», Дрогобич, 2009 р. та численних газетних публікацій), стверджує, що нескорена повстанка Анна Попович заповіт з Декалогу українського націоналіста «Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї», «Нам Україна вища понад усе» виконала до кінця. Принагідно висловлюю щиру подяку за допомогу в написанні статті корінному гуцулові із Зеленої, а нині жителю м. Надвірна Миколі Сіщуку. До речі, його батьки активно допомагали повстанцям харчами, одягом, даними розвідувального характеру. Батько Сіщук Дмитро працював головою Зеленської споживчої кооперації, мати Сіщук Олена – домогосподарка. 3 жовтня 1951 року військовим трибуналом військ МВС Станіславської області засудили батька на 25 років із конфіскацією майна, матір – на 10 років із конфіскацією майна. Та й малий Микола неодноразово носив їжу та одяг повстанцям. …Плин часу бере своє. 87-ий рік пішов відважній героїні Анні Попович, але вона і сьогодні в строю, її ім`я золотими літерами вписане в літопис визвольних змагань України поряд з іменами командирів «Грома», «Різуна», «Довбуша», «Прута», «Кривоноса». Коли ми говоримо про велику жертовність на вівтар незалежності України, то частинку цієї жертовності додала нескорена гуцулка, мужня героїня Анна Попович – наша краянка. Іван КМЕТЮК, заступник голови районної організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса |
