Неділя, 2019-09-22, 11:28 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2011 » Вересень » 3 » Іван ВАГИЛЕВИЧ і Прикарпаття
7:04 PM
Іван ВАГИЛЕВИЧ і Прикарпаття
Дослідження історико-етнографічної спадщини народознавчого гуртка «Руська трійця», який створили на початку 30-х років ХIХ ст. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, засвідчують, що об’єктом їх краєзнавчих досліджень переважно було Прикарпаття. Тут особливо заслуговує на увагу діяльність уродженця Прикарпаття Івана Вагилевича. Провідне місце в його діяльності займало краєзнавство.
Він здійснив багато мандрівок Гуцульщиною і Бойківщиною, всебічно вивчав побут, історію, культуру місцевого населення. Перші записи обрядових пісень зробив він у своєму рідному селі Ясені на Бойківщині. Саме в Станіславівській гімназії, де він навчався сім років, почав записувати народні пісні, колядки, щедрівки, казки і повір’я, особливо під час канікул. До речі, в одному з листів І. Вагилевич пізніше згадував, як він у 14 років пішки цілу ніч ішов зі Станіславова додому, щоб тільки встигнути на Різдво.
Під час подорожей Прикарпаттям він проводив візуальні археологічні дослідження руїн історико-архітектурних пам’яток, а також збирав у селах маловідомі фольклорно-етнографічні матеріали, що викликало підозру в місцевих австрійських властей, які одного разу навіть заарештували його і на короткий термін ув’язнили в тюрму Станіславова.
Поступово Вагилевич особисто, а також з допомогою вчителів зібрав чималу збірку фольклорних матеріалів, які частково опублікував в альманасі «Русалка Дністровая» (1837). Тут необхідно зазначити, що подальший життєвий шлях і. Вагилевича під час навчання у Львові, особливо через урядові переслідування після виходу в світ «Русалки Дністрової», склався нелегко. З цього приводу відомий галицький вчений уродженець Рогатинщини Омелян Ороновський писав, що «в русько-українській літературі нема письменника, котрий коротав би свій вік у таких злиднях, якими побивався Іван Вагилевич. Хоча він був талановитий і невсипущий у своїх трудах наукових, та бідував гірко і не раз зі своєю сім’єю голодував».
Більшість наукових досліджень, які написав І. Вагилевич, подає грунтовний історико-етнографічний опис галицького Прикарпаття. 1841 р. він опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки — русько-слов’янський люд у Галичині», де всебічно висвітлює історію, побут, територію розселення і етнографічні особливості українців-бойків на землях Стрийської округи між річками Сяном і Лімницею.
І. Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів’ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими землями на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. З цією метою він виявив та обстежив скелі й печери у селах Бубнищі, Уричі й Розгірчі. Зібрані матеріали про залишки фортифікаційних будівель біля рукотворних печер у Бубнищі на Івано-Франківщині і. Вагилевич планував опублікувати у великій монографії «Пам’ятки слов’янського будівництва», рукопис якої зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника.
У 30-х роках XIX ст. І. Вагилевич здійснив наукову подорож Гуцульщиною. В результаті історико-географічних досліджень він написав статтю «Гуцули, мешканці східної частини Карпатських гір», яку в 1839 р. опубліковував празький «Часопис чеського музею». Тут автор здебільшого правильно окреслює територію розселення гуцулів, яка не обмежувалась тільки Галицькими Карпатами, а й гірськими регіонами Буковини і Закарпаття.
Про добру обізнаність І. Вагилевича з історією Прикарпаття свідчить ще й такий факт. У середині ХIХ ст. у Львові до нього звернувся за науковою консультацією польський письменник Ян Захаріясевич, який планував написати історичну драму про повстання Мухи на Прикарпатті в 1490 році й отримав вичерпні відомості.
І. Вагилевич виявляв також особливий інтерес до вивчення давніх міст, зокрема Галича, походження назви якого історики пов’язують, за однією з версій, з давнім курганом «Галичина могила», яку нині знайшли археологи. У науковій розвідці «Місто Галич» автор використав літописні джерела про виникнення міста, а також подає опис руїн решток оборонних укріплень Галича, робить спроби визначити його територію, локалізацію його споруд. У рукописі значне місце відведено описові життя в місті караїмів, які були нащадки давніх тюркських племен, що в Х-ХII ст. входили до складу хазарського каганату, а потім переселились із Криму до Галича. Учений відмітив, що караїми є найзаможнішими жителями Галича, у 1941 році він зустрівся з їхнім рабином Леоновичем, з яким оглянув руїни замку і караїмське кладовище.
Члени «Руської трійці», зокрема І. Вагилевич та Я. Головацький, вивчали ще одну, але значно більшу міжетнічну групу населення Прикарпаття — вірмен, які з давніх часів утворили свою колонію в Кутах, Снятині, Станіславові. Цьому сприяло особисте знайомство і. Вагилевича з відомим дослідником історії західноукраїнських вірмен уродженцем міста Станіславова ченцем-домініканцем Садоком Барончем, який написав книгу «Біографія славних вірмен у Польщі». На це видання І. Вагилевич дав кваліфіковану рецензію, що була опублікована в Кракові 1856 року. Садок Баронч пізніше писав, що І. Вагилевич має «славу доброго історика, який своїми влучними доповненнями і зауваженнями виправив немало помилок» у його працях.
Серед кількох десятків його публікацій праця «Монастир скит в Маняві» — єдина з історико-краєзнавчих досліджень, яка вийшла в світ 1848 року окремим виданням.
Необхідно відзначити, що І. Вагилевич і тут був першим з істориків-краєзнавців, який виявив інтерес до цього історичного право¬славного монастиря, котрий він назвав «пам’яткою старовини». Авторське видання і. Вагилевича з графічною ілюстрацією руїн відомого на Прикарпатті чоловічого монастиря в Маняві складається з трьох розділів, де вперше є розповідь про створення художником Йовом Кондзелевичем шедевра українського мистецтва кінця ХVIII ст. — знаменитого Богородчанського іконостаса. Більшість дослідників скиту пов’язують його створення з іменем іова Княгиницького і датують 1611 роком. Разом з тим дата виникнення є дискусійною, бо і. Вагилевич хронологічно відносить його створення до кінця ХVIII ст., але не підтверджує це документально.
Таким є основний внесок І. Вагилевича у розвиток історико-етнографічних наукових знань, а одночасно — і в національне відродження. Подвижницька історико-краєзнавча і громадсько-освітня діяльність Івана Вагилевича знайшла чимало однодумців і послідовників як у минулому, так і в сучасному.
Богдан ГАВРИЛІВ, "Галичина"

Переглядів: 832 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019