Понеділок, 2019-09-23, 7:53 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2011 » Вересень » 9 » Село під опікою Божої Матері
2:57 PM
Село під опікою Божої Матері
Про живописну святу місцину у лісі біля села Бишів не забувають люди. Щороку в останню неділю травня йдуть до місці з’яви Божої Матері, випрошуючи у Пресвятої  Діви ласк та перепрошуючи її як за власні гріхи, так і за гріхи безбожників у недавні сумні часи.
Зміст об’явлення знаходить відгук у серцях все нових і нових християн... Молитва, покута, піст, жертва, добре християнське життя... Просто і доступно... Як і всі інші веління Богоматері у різних частинах світу – Фатімі, Люрді, Меджугор’ї. І, звичайно ж, у Бишеві, який святкуватиме 18 вересня  570 літо від першої згадки про населений пункт.

Я, можливо, й не взявся б за цей матеріал, але надто привабливим видався маршрут вихідного дня, який розпочався для мене і моїх друзів виїздом на околиці села Межигірці до мальовничих ландшафтів урочища Камінь з його цікавими історією, легендами, рослинним і тваринним світом. 
Біля підніжжя гори ми запаслися водою з «Голодного джерела», полишили автомобіль, прихопили з собою нехитру амуніцію і вирішили піти вздовж дубових насаджень до торфовища «Любіж долина». 
А далі наш шлях проліг до каплиці З’явлення Матері Божої, що збудована у лісі біля села Бишів. Звідти ми пішли у село, до однієї з найстаріших дерев’яних церков краю, освяченої іменем святого Юрія.
У селі ми вирішили затриматись довше, мали намір поспілкуватись з мешканцями. Та, зрештою, дізнатись більше про історію населеного пункту, до якого у шістдесятих роках минулого століття була прикута увага населення чи не цілої області та надто партійних функціонерів. 
А почалося все із того, що одного дня у лісі, саме на тому місці, де колись стояв монастир, побожному селянинові Василю Карп’яку з’явилося видіння Божої Матері, яка закликала очиститися від гріхів, відновити пам’ять про давню святиню, а також пророкувала своєму обранцеві важкі життєві випробування. 
Чутка про чудесну з’яву миттю рознеслася по Бишеву та навколишніх селах. Люди розчистили стару монастирську криницю із цілющою водою, встановили хрести на місцях давньої чернечої обителі та появи Богородиці, наносили цегли для будівництва каплички, розпочали Богослужіння. До бишівського лісу рушив нескінченний потік віруючих. Це викликало велике занепокоєння у представників влади, які одразу ж вдалися до репресивних заходів. У першу чергу постраждав сам В. Карп’як. 
Його забрали до районного центру, жорстоко били, вимагаючи відмовитись від своїх слів. Василь стояв на своєму. Святе місце було оточено міліцією, хрести та ікони спалено, а цілюще джерело закидано цеглою та камінням. Люди не змирилися з таким приниженням своєї віри і ще довго таємно відновлювали пам’ятні хрести, які відразу ж знову руйнувалися радянськими активістами. І хоча через деякий час людський потік до святих місць вдалося зменшити, мешканці села упродовж десятиліть приходили до святого місця у свята, щоб помолитись та духовно очиститись.
Час розставив усе на свої місця. В.Карп’як, як пророкувала йому Пречиста Діва під час чудесного видіння, помер на велике свято — Воскресіння Христове. Був похований з великими почестями. Не оминула розплата і тих, хто підняв руку на святині. Голова Деліївської сільради, що засипав цілющу монастирську криницю, раптово осліп. Багато колишніх активістів наклали на себе руки. 
А на місці старого монастиря люди таки збудували капличку, відновили пам’ятні хрести і очистили джерело. 2 червня 2003 року відбулося урочисте посвячення пам’ятної церковці-каплички, яке здійснив правлячий тоді Архієрей Івано-Франківської Єпархії УГКЦ Софрон Мудрий, ЧСВВ.
У лісі, на місці з’яви Пречистої Діви, побудовано капличку і встановлено статую Богородиці «Радуйся, всіх уповання!». Щороку, в останню неділю травня, з ініціативи декана Галицького деканату УГКЦ отця-мітрата Василя Завірача біля каплички за участю численного здвигу вірних відбуваються Богослужіння, до яких залучаються всі священики деканату. 
Ось така одна з невигаданих історій невеличкого села, яке датує першу письмову згадку з часу існування поселення січнем 1441 року, хоч, на думку археологів, поселення мало би існувати ще у XIV ст. Свідченням цього є знайдений у 1881 р. бишівським селянином під час корчування лісу скарб старовинних із 240 штук срібних монет, що карбувалися при угорських князях Вацлаві І (1301-1305) і Карлові І (1308-1342).
Зрештою, є твердження, що в далекому минулому первісна осада Бишева, ймовірно, знаходилась дещо на іншому місці. За легендою, що з покоління в покоління передається в селі, у давні часи тут був монастир, згадки про який збереглися до наших днів. І знаходився він саме у лісі за селом, в урочищі, про яке йшлося вище. Під час одного зі своїх нападів ординці знищили поселення та чернечу обитель, вбили й жителів, які в той час були у церкві на весільній церемонії. Вцілілі поселенці перебралися у безпечніше місце, що співпадає з розташуванням сучасного Бишева. З останків зруйнованого монастиря на новій території була збудована парохіальна дерев’яна церква, яка існує й донині.
Як свідчать історичні джерела, власники Бишева часто змінювалися. У 1754 р. король Август IV дав дозвіл тогочасному дідичеві села Антонію Озерку продати свої землі шляхтичеві Онуфрію Стадницькому. У 1875 р. Бишів перейшов у володіння Івана Тарнавського. У 1937 р. власником фільварка з 275,5 га землі був Юрій Гогендорф.
За часів Австрії, як свідчить Йосифінська метрика, Бишів був центром домінії, що належала до Бережанського циркулу (округи), а отже можна здогадуватися, що на той час (кін. XVIII ст.) село мало бути значним населеним пунктом. На думку дослідника, причини пізнішого занепаду чи сповільненого розвитку села слід вбачати у його віддаленості від значних адміністративних центрів та масовому виїзді мешканців на постійне проживання до міста. Тривалий час населений пункт належав до Тернопільщини, а до складу Прикарпаття (тодішнє Станиславівське воєводство) увійшов у 1934-1935 рр.
За шематизмами Станиславівської греко-католицької архидієцезії дізнаємося, що у Бишеві при церкві святого Юрія діяли братства. 22 березня 1903 р. за рішенням крайової шкільної ради була заснована однокласна народна школа. З того ж року функціонувала читальня „Просвіти”. 
Із 3 липня 1941 р. по 24 липня 1944 р. тривала окупація Бишева гітлерівцями, які спалили 2 двори, вбили 4-х жителів, а 116 осіб вивезли до Німеччини. 
Чимало своїх кращих синів та дочок село поклало на вівтар визволення України. 28 жителів населеного пункту, 9 із яких були засуджені органами НКВС на різні терміни ув’язнення, були учасниками збройного руху опору. За зв’язки з підпіллям у Карагандинську область були вивезені 27 вихідців із Бишева. На фронтах Другої світової війни полягли дивізійники Михайло Бойчук та Василь Сабадах.
У 1948 р. в селі був створений колгосп імені Т. Шевченка, який на початку 60-х рр. об’єднали з колгоспом „Новий шлях”. 
А у 80-х рр. з легкої руки недалекоглядного керівництва Бишів було зараховано до так званих неперспективних сіл, яке мали ліквідувати. Та, мабуть, мешканці Бишева щасливі у Бога. Адже сьогодні це живописне село Галицького району завдяки ініціативному односельцю Петру Стрембіцькому та спонсорській допомозі датської фірми «Даноша» має газ. Одночасно з освяченням символічного факела було освячено і камінь під будівництво каплички, яку пізніше Перто Євстахович збудував на знак вдячності Богові за Його ласку.
Саме неподалік від каплички ми зустріли пана Петра. 
– Я, незважаючи на постійну зайнятість, дуже часто буваю у рідному селі, яке для мене є найріднішим куточком, де можна розслабитись і відпочити. Бишів дав мені життя, звідси я пішов життєвими стежками. І сьогодні я радий з того, що маю причетність до 570-річного ювілею села.
На превеликий жаль, колись такі маленькі села визнавали неперспективними, про них забували, що призводило до їх зникнення. Навіть в незалежній Українській державі всім було байдуже до долі малих населених пунктів. Лише років зо п’ять тому влада стала поволі "повертатись лицем” до неперспективного села.
У результаті в Бишеві з невеличкою кількістю жителів, а їх всього 263, ми маємо дорогу, хай ще можливо не зовсім таку, як хотілося б, та все ж... Село газифіковано. При підтримці районної влади відремонтовано ФАП, завершується ремонт сільського клубу. У хорошому стані школа. Правда, навчається у ній всього двадцятеро учнів. Є у селі й крамниці. Громада підтримує духовні святині, які ви сьогодні мали змогу відвідати. 
Село живе. А зважаючи на те, що розкинулося воно в чудовій місцині на межі Івано-Франківської і Тернопільської областей, є перспектива для розвитку зеленого туризму. Сьогодні один із туристичних маршрутів, а точніше еколого-пізнавальна стежка привела вас до нашого села. Погодьтеся, що пройшли ви прекрасними місцями і мали змогу відчути красу Галицького краю.
А ще люди у нашому селі хороші, – продовжує Петро Євстахович, – я не називатиму прізвищ, щоб когось не забути і не образити, але ми маємо багато вихідців із села, які стали лікарями, педагогами, військовими, науковцями. Доля їх розкидала по всій Україні і ближньому зарубіжжю, проте вони часто приїжджають у село. Не виняток і цьогорічний ювілей, на який ми з нетерпінням очікуємо поважних гостей. 
Зрештою, якщо ми торкнулися цієї теми, то сподіваюсь не зайвим буде назвати прізвище чудової людини, вчительки з великої букви, яка юною приїхала з Чернігівщини у наше село і назавжди залишилася тут. Це Надія Пантелеймонівна Мусійченко-Щерб’як, а ще сім’я вчителів Степана Олексійовича та Дарії Василівни Кліщ. Колишня директор школи, вчитель історії Надія Іванівна Торб’як привила мені любов до історії, яку я до п’ятого класу терпіти не міг. Роман Михайлович Ковальчук сьогодні проживає у місті Калуші. Директор школи Василь Петрович Федьків, на жаль, уже покійний. Це чудові люди, які вкладали у дитячі душі любов до рідного краю, вчили доброму і вічному.
Я завжди казав, що Божа ласка зійшла на нашу Україну, на рідну Галицьку землю. І накази Небесної Матінки через Василя Карп’яка стали втілюватися у життя у його рідному селі. Наші люди – оптимісти, а тому дивляться у майбутнє через веселкові тони. Темного у житті села було достатньо, – завершує розмову Петро Стрембіцький.
Ми не помітили, як поволі прийшли до сільського клубу. Біля споруди поралися будівельники. Районний голова поквапився до людей. Село чепуриться, готується до свята. А ми з неймовірними враженнями торованими історією стежками поверталися до гори Камінь.    
Ярослав Поташник, "Галицьке слово"

Переглядів: 501 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019