Понеділок, 2019-09-23, 7:54 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2011 » Вересень » 22 » Відлуння наполеонівської епопеї, або наші у Парижі
6:02 PM
Відлуння наполеонівської епопеї, або наші у Парижі
Автора!
150 років минає цьогоріч відтоді, як в одному з перших номерів львівської москвофільської газети «Слово», за своєю суттю вороже налаштованою до українського духу, було опубліковано вірш нашого краянина, громадсько-політичного діяча о. Луки Данькевича (1791-1867) «Нема, як наша Коломия», знаного ще за такими назвами, як «Коломия краща» та «Гуцули в Парижу 1814 року». Передрук здійснювався з деякими видозмінами. Тогочасні подібні популярні писання, зважаючи на малий інформаційний доступ, інколи приписували різним авторам. Скажімо, відомий факт, коли слова поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» простий народ присвоїв Тарасові Шевченку. Подібне сталося й зі згаданою поезією коломийського пароха Данькевича про галицьких вояків у переможеній французькій столиці. Її помилково переадресували «буковинському соловію» Юрієві Федьковичу, який на час виходу поетичного твору був більш відомим. Цей випадок викликав полеміку в літературних колах та пресі краю й діаспорі. Хоча той же Данькевич не завше практикувався в написанні патріотичних речей, а яко пастир людських душ любив моралізувати та виховувати, що принесло йому славу байкаря, до слова, найпершого українського байкаря. Через шість років «Гуцулів в Парижу…» надрукував коломийський літературний календар «Покутянин». Так з періодичністю цей бравурний вояцький вірш мандрував різними виданнями до сумнопам’ятної осені 1939-го, а потім знову «воскрес» аж в добу незалежності в першій демократичній газеті Коломийщини «Агро». На Західній Україні новій радянській владі, з її імперськими амбіціями, він став не потрібний, адже в ньому вихвалялася не російська військова звитяга.

«Битва народів»
Тоді, під час нашестя Бонапарта на Схід, різні етноси творили спільний військовий союз. Про ті історичні події нині мало хто пам’ятає, а ще менше робить відповідні висновки і всі лаври підносячи «непереможній російській зброї». Судячи з настрою вірша Луки Данькевича, подібні питання виникали ще в середині позаминулого віку, тому, очевидно, автор бажав усе розкласти на свої місця, себто віддати кожному народові належне. Отже, крім вояцтва російського царя Олександра I-го, серед переможців до берегів Сени дійшли війська-коаліціянти: Німеччина (Прусія), Англія, Австрія, а оскільки галичани, власне, територіально належали до цієї цісарської наддунайської імперії, то й воювали на її боці, причому захищаючи й свою землю. У жовтні 1813-го під Лейпцигом відбулася «битва народів», що й вирішило подальшу долю Великої Франції. В результаті 460-тисячна союзницька армія перейшла прикордонну ріку Рейн і ступила на територію ворога.
Мілітарний похід повторився в європейській історіографії знову через 130 років, але вже з нацистами у Другій світовій… 18 березня, наступного 1814 року, подібно до Гітлера, Наполеон вирішив своє безчестя покрити самостраченням. Він випив отруту, але «рятівне» сатанинське зілля не подіяло. А вже о 9-й годині колони міжнаціонального контингенту, з ними й наші кревняки-легіонери в австрійських одностроях (покутяни й гуцули) під барабанний бій, з розгорнутими знаменами входили до Парижу через ворота Сент-Мартен. Те, що було далі, знає навіть пересічний школяр. А от як поводились «визволителі Європи» на окупованій території?

«Скіфські варвари»
О, цей період був яскравим калейдоскопом незабутніх вражень. Хоча військові сателіти сприймалися, як єдина сила, кожна нація творила тут свою окрему політику. Так царські козацькі полки, які навіть не дефілювали в масових парадах, бо, направду, були жалюгідно обмундировані, розбили власні намети прямісінько на Єлісейських полях, купаючись разом зі своїми кіньми в Сені, за звичкою на голяса. Протягом двох місяців вони зуміли виловити з імператорських озер на Фонтенбло усіх коропів, яких смажили на вогнищі, як справжні азійські кочовики. Усією цією варварською екзотикою милувалися манірні парижанки вищого світу та дрібні буржуа, хоча найбільшого успіху черкеси досягали в простолюдинок. Від них й розпочалося масове дезертирство, решту війська косили венеричні захворювання.
До слова, парижани вже тоді знайомі були із засобами контрацепції.

«Відень – в куток, Париж – в куток, а Коломия – на фронт» («Gazeta Kolomyiska» 1935 р.)
На такому загальному, здавалося, б, столичному тлі виділялися пуританського виховання представники сусідніх народів. Вищий командний склад німецько-австрійських формувань більше цікавився духовністю, культурними надбаннями країни-капітулянта, якою тоді постала Франція, істинні європейські цінності їм були ближчими, ніж, скажімо, росіянам. Користаючись нагодою, вони відвідували паризькі храми, театри, музеї, зосібна, знаменитий вже тоді Лувр, віддаючи шану Наполеонові за те, що той привіз з Італії унікальну колекцію античних старожитностей. Власне такі відвідини «для душі» й стали лейтмотивом вірша о. Луки Данькевича, який імовірно чув про це од свого батька чи дідуся, сусідів або знайомих, які могли бути свідками тих недавніх, вагомих перипетій. Можна припустити, що основою цієї історико-етнографічної пам’ятки була відома праця Андрія Бельовського (стаття «Покуття» 1857), у якій автор в дещо іронічній манері подає звіт подорожі козачка-прислужника графа Юзефа Потоцького. Цей польський магнат був колись старостою галицьким і снятинським, але мав добрі стосунки з французькими королівськими колами, зокрема з Марією Лещинською – дружиною короля Людовика XV. Саме до них з якоюсь черговою місією прислав він свого служника, який міг бути родом з Коломиї. А коли той повернувся назад до панської резиденції, то на запитання: «Як тобі Париж?», – наш мандрівник з порога прорік: «Таки, бігме, пане, Коломия краща!». Про це й досі з милим сентиментом час до часу згадують у польській та українській періодиці, як і те, що: «Коломия – то кавалок маленького Парижу». Від тих часів ці фрази стали крилатими, й облетіли усі континенти, де компактно замешкують українці та суміжні з нею нації. А на закінчення залишається тільки подати сей патріотичний вірш о. Луки Данькеича, який впродовж свого довговічного існування і так збудив достатньо інтриг.

Тямиш, брате, як з-під Липська гордого француза Гонили ми, як якого-небудь боягуза?
Як ми гнали вслід за ними аж до їх столиці,
Як смотріли на нас радо діви-молодиці?
Ми розбіглись по Парижу, як по полю вівці,
Коломийку вигравали собі на сопівці.
Та гадали за ватагу та за полонини,
За Олени наші милі та за Василини,
За леґіні, як олені, діви, як княгині,
За пивниці Добошеві та за гори сині.
Та й летіли гадки наші аж до Коломиї,
Де нас стригли у рекрути, зняли хрести з шиї,
Та чи тямиш, побратиме, пана-капітана,
Та й ось того з Розтік фрайтра – Гриця Слободяна?
Там капітан на бефелю казав: «Руські діти!
І пімрете, таких чудес не будете зріти…
Тут палати, як бескиди, доми, як палати,
Як мурашки ходять люди, а які їх шати!
Верхи церков велетенських блистять, як зірниці,
Від золота та брильянтів мерехтять крамниці.
Сей чудесний город панський сто плугів не зоре,
Глянь на місто – остовпієш, та се істне море!
Батьки ваші не виділи, може не вздрять внуки, –
Що видите, бо-сьте кріпко брали врага в руки.
В нагороду той храбрости глядіть тії диви».
А Гриць на то: «Панцю милий! Кращі наші Кливи!»
Розсердився пан-капітан, відтак сказав мило: 
«Та де ж ся вам, ви – гуцули, щось такого снило?
Де є друге таке місто, ачей в цілім світі?
Та тут зимов, як у раю, а, як в небі – в літі.
Скажіть же ви самі хлопці, бо Гриць – завидія».
А ми на се: «Таки, бігме, краща Коломия!».
Василь Нагірний, член НСЖУ
Новини Коломиї

Переглядів: 390 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019