Станом на 1 вересня 1939 року населення німецької колонії, судячи з поіменних списків, складалося не тільки з німців. Вселеними в колонію вже були поляки, українці, а особливо євреї.

Першопричиною цього явища в першу чергу було те, що колонія в 1924 році втратила свій статус і на правах вулиці увійшла до складу міста. Мала частина німців емігрувала за моря ще до Першої світової війни. Свою землю і хати — продали, а викупили їх у більшості своїй калуські євреї.

Так серед німців поселилися жиди Берман, Мендель Блех, Шварц Мейдер. Будинки, в яких вони мешкали, — цегляної будови.

Українських прізвищ зустрічаємо чотири: Кушлик, Данчин, Малінка, Кулик, з польських — Ягельніцкий, Гладкий, Єзерський, Поремський.

У 102-х будинках на Новому Калуші проживали близько 520 осіб. Ця цифра не є точною — зустрічав у джерелах й іншу кількість мешканців. Зате точними є дані про кількість з них і пофамільно, які полягли під час війни 1940-1945 років:

Дельво Міхаел з дому №84, 1923;
Дельво Йозеф — №84, 1925;
Дрекслер Йозеф — №80, 1925;
Кох Йозеф — №99, 1922;
Кордасевич Вільгельм — №5, 1923;
Крамм Карп — №16, 1921;
Крамм Едвард — №29, 1923;
Крамм Ігнацій — №29, 1925;
Крамм Йоган — №35, 1917;
Крамм Йозеф — №48, 1915;
Крамм Йоган — №76, 1923;
Крамм Йозеф — №76, 1925;
Крамм Якуб — №77, 1920;
Крамм Йоган — №50, 1919;
Ліберсбах Антон — №10, 1920;
Ліберсбах Якуб — №10, 1922;
Регнер Едвард — №52, 1923;
Регнер Людвіг — №59,1921;
Себастіан Рудольф — №66, 1916;
Штемплер Рудольф — №24, 1920;
Штреміх Йозеф — №11, 1920;
Штреміх Йоган — №15, 1927;
Штреміг Людвіг — 1926;
Штреміх Георг — №65, 1914;
Штреміх Йозеф — №65, 1917;
Штреміх Людвіг — №95, 1891.

Цей список взятий із календаря «Цайтвайзер» за 1989 рік, складений Карлом Штреміхом, мешканцем колонії «Ноу-Калуш». Гинули в безглуздій війні зазвичай молоді хлопці віком до 25-ти років, які зовсім не нажилися на цім світі. Варто звернути увагу на той факт, що Рудольф Штемплер із дому №24 загинув у Рожнятівському районі. Ось цитата з розповіді покійного вуйка Мар’яна Ліберсбаха про розстріл 42-х українців у Калуші в травні 1944 року,  про що згадує Каміль Баранскі в своїй книзі «Przerineli, zaconcwazugu, culiborobi, chasvdzi…»:

«Штемплер Рудольф після депортації з Нового Калуша, як і всі молоді хлопці його віку, був мобілізований і ніс службу у військовій поліції. Вбили його навесні 1994 року в селі Петранка. Хто вбив — невідомо: чи то українська партизанка, чи то польська, а може хто з грабіжницьких мотивів. Німецька влада покійному влаштувала показові похорони з усіма військовими почестями, а нас, учнів «червоної школи», заставили нести почесну варту біля труни покійного. Хоронили його з «Сокола», тепер — концертний зал. А далі — прикрий факт. Німці були немилосердні в таких випадках, коли йшлося про вбивство їхнього військового. У базарний день гестапо організувало облаву на ринку, відібрало кожного десятого, в загальній кількості 42 чоловік і розстріляло».

Де сьогодні могили цих нещасних людей, вам сьогодні не скаже ніхто. Це були сільські мешканці і, напевно, з різних сіл. Тому ця подія не мала великого розголосу. Принаймні, про це я вперше прочитав у Каміля Баранського, а до цього не чув.

Поховання німецьких колоністів

Поховання колоністів розташовані на старому цвинтарі Калуша, в його південно-західній частині. Практично з року виселення німців ними ніхто не опікується. Тому це місце на сьогодні найбільш запущене. Улітку могили заростають різним габуззям, що годі пройти. Ранньою весною, коли ще не буяє зелень, можна дещо більше побачити і дізнатися.

Надгробки повернені головним фасадом до полудня.

Виготовлені вони в основному з бетону, хоча є два, витесані з граніту. Один із них ще минулого року стояв неушкодженим, а вже цього річ його верхня, пірамідальна, частина лежала на землі. Виглядає, що це робота вандалів.

Написи зроблені німецькою, але можна зустріти і польською

Трапляються і надгробки із теребовлянського пісковика.

Надгробки зберегли автентичність німецької культури, завершення в більшості — готичне.

Написи зроблені німецькою, але можна зустріти і польською. Символ хреста зустрічається як у верхній частині надгробка, так і в самій його структурі.

Поховання здійснене зі сходу на захід по родинній лінії. Чітко проглядаються родинні лінії Краммів, Маннів, Дельво, Себастіанів, Кохів, Регнерів, Ліберсбахів. Видно, в цю лінію не міг бути похований хтось інший — не з родини.

Ще до минулого року з наявних надгробківвирізнявся один — із чорного граніту. Спорудила його родина Манн. По ньому видно, що ця родина була заможною.

У дуже доброму стані зберігся склеп родини Регнерів. Ним хтось опікується і сьогодні — видно, нащадки мешкають в Калуші.

Трапляються оновлені таблички і на інших надгробках, але вже українською мовою, а саме: Ліберсбах, Кох, Штреміх. Очеивдно, нащадки німецьких колоністів асимілювалися в українському середовищі, але знають, де поховані їхні діди і прадіди і доглядають за їхніми могилами.

У ряді Ліберсбахів спокійно спить дід і бабця моєї дружини, разом зі своїм середущим сином Йосипом, якого замучили в Калуській в’язниці в 1946 році у віці 24-х років. Двічі на рік робимо порядок на їхніх могилах. Першого листопада — поминаємо померлих. На цвинтарі багато в цей день горить свічок, тільки в цьому кутику цвинтаря їх обмаль.

Євген МАЗУР, калушанин