Середа, 22.05.2024, 08:23:09

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Березень » 9 » 95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії
19:15:41
95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії

Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого (ЧСВВ)провінції Пресвятої Тройці Української греко-католицької церкви, що у Войнилові, має цікаву історію. Початки обителі припадають на 1927 рік, коли вдова регента Семена Дацка із села Пилипівка записала свій маєток на монастир і сама вступила до нього.

Войнилівський декан о. Людомир Костянтин Зарицький звернувся із цим питанням до митрополита Андрея Шептицького й отримав дозвіл на заснування обителі. Настоятелькою була призначена с. Йосифа Качор, яка відбула новіціят і склала перші монаші обіти в Яворові, інформують "Вікна".

Раніше при монастирі виховували дітей-сиріт, а ще часто радянська влада переслідувала монастир та монахинь. Зараз у обителі служить четверо сестер, найстаршою із яких є 95-річна мати Василія Николайчук, яка нещодавно відсвяткувала поважний ювілей.

На життя мати Василії випало чимало випробувань. Упродовж половини свого життя вона та її родина перебували в репресіях. Єдине, що не дозволило зламатися, — це молитва і віра в Бога. Монахиня каже, що Бог і справді дав їй чимало терпінь, однак — і винагородив.

Мати Василія Аріадна Николайчук народилася 9 лютого 1926 року в Надвірній. Мати була донькою священника, походила із віруючої родини. Батько Микола Николайчук був адвокатом. У роки Першої світової війни був офіцером австрійської армїі, а опісля — вступив до лав Української Галицької Армії, де воював під проводом генерала Мирона Тарнавського, був поручником, воював на східній Україні з більшовиками. Згодом був головою читальні «Просвіта», очолював осередок ОУН, був керівником хору.

Дідусь по материнській лінії, о. Любомир Зарицький, був парохом у Войнилові. Перебував у таборі в Талєргові, а згодом — проживав у Войнилові, де помер у статусі греко-католицького священника.

Невдовзі після приходу більшовиків 22 жовтня 1939 року було арештовано батька Аріадни Николайчук, якого більше ніколи не бачили в живих. А його дружину, доньку та сина зіслали в Казахстан. Про це мати Василія розповідає так:

— Вивіз був 13 квітня 1940 року, їхали два тижні і приїхали в Казахстан, Кустанай, у Велику П'ятницю. Шість років були в Казахстані, працювали в колгоспі.

Повернулися 22 травня 1946 року. Після завершення школи навчалася заочно в Львівському політехнічому інституті. Після закінчення другого курсу в липні 1950 року її знову заарештували. Спершу перебувала у Львівській тюрмі, згодом була у Золочеві, а потім завезли на 10 років у Тайшерський лагер. Саме там жінка стала свідком сильної віри людей в Бога.

— Мене як запровадили в камеру, і я застала такий образ: то було літо, липень, горячо то так, як душогубка — вікно тільки вгорі там є, то в сорочках переважно були; в кого зуби боліли, в кого голова, поперев'язувані на всі манери, але клячали на підлозі і молилися в то вікно до неба І вони молили таку вервицю «Слава, честь, подяка і любов Тобі, Ісусе, в Пресвятій Тайні Євхаристії, за всі ласки і терпіння, які на мене посилаєш. І на кожнім зернятку десяток «О, мій Ісусе! Дякую Тобі за все і люблю Тебе. Мене так та молитва збудувала!Що такі люджи вірні, віддані Богові, що вони дякують за хрести, бо тюрма то є…Мало того, що б'ють аби признався, а ще аби хтось тебе не видав, а ще може і несвідомо, як мало що не до смерті б'ють і можна говорити без розуму вже всяке, що сплине. І в тяжких часах, в таких терпіннях вони дякують Богові за хрест. То мене і збудувало на все життя. Я дотепер тою молитвою користуюся «Мій Ісусе! Дякую Тобі за все і люблю Тебе! Дякую за хрести, — ділиться важким минулим мати Василія.

Ще одним моментом із життя в таборі поділилася мати Василія. Каже, що людям на засланні були надзвичайно важко, але між ними були хороші, дружні відносини і не було ніяких конфліктів

     — Привезли нас в Іркутську область, станція Чуна…Там нас ви грузили і тоді приїхала якась фіра…Багаж наш, наші пакунки поскладалися на фіру, а ми йшли строєм ззаду…На дванадцяту колону, чи нуль дванадцята колона у Новочунську…Нас спочатку на пересилку привели…І так, ми ще стоїмо за воротами, виносять якогось, що виходить на волю вже….Несуть його на такому з чотирьох рук кріслі, як то кажуть, каліка страшний…І то такого випустили на волю. Таке на нас то враження зробило…Привезли на пересилку, а звідтам у лагери…в жіночу зону. Нас там було щось 800, така робоча колона була. І на тій колоні, де ми були, були самі молоді, бо треба було робочих рук…Основна маса були українці-західняки, а так було багато литовців, естонців, латишів. Литовці з нами дуже приятелювали, любили, конфліктів не було між нами. Молилися все. На роботу як йшли — молилися. Тоді був час. Чи як з роботи йшли, кілометри міряли. Служби Божі відправляли собі самі, звичайно, окрім освячення…

Розповіла мати Василія і про умови праці та режим в місцях покараннях. Віра в Бога і молитва завжди були спасінням для жінки, адже по-іншому було не вижити:

—  Я працювала спочатку на лісоповальній, а потім на так званій трельовці… Вставали ми рано о шостій. В сьомій вже йшли, як казали, на розвод, розводили нас на роботу. До того часу ми мали і помитися, і вдягнутися, і поснідати. А тоді передавали нас. Приймав конвой, який нас провадив на роботу і охороняв. І рахували: по п'ять ми ставали і «первая, вторая» і так далі. І так ми марширували. «Крок вправо, крок вліво — стріляємо, бо рахується втеча». І так ми йшли. По дорозі цілий час молилися всі.

Важко працюючи на лісоповалі, долаючи по 10-15 кілометрів щодня, репресовані постійно молилися, «по-тихому» святкували свята, постили. Вервиці робили із хліба та ниток, молитвами освячували.

Молитовне життя можна провадити всюди. Незначну роль відіграє зовнішнє середовище, але в основному — внутрішнє, вважає мати Василія.

У 1956 році за амністією людей почали відпускати з таборів. Мати Василія приїхала до Калуша, а звідси — пішла до сестер у Войнилів, де і залишилася.

Монахиня каже, що про чоловіка і сім'ю не було часу думати. Тому жінка свідомо обрала монаше життя і обрала нове ім'я — мати Василія. Будучи монахинею, жінка завжди відчувала себе комфортно. А служіння Богові для матері Василії є її щирим душевним  покликанням.


Переглядів: 168 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024