Уже менше місяця залишилося до того дня, як Івано-Франківськ (Станиславів, Станіславів, Станіслав) 350-й раз відзначатиме свої уродини та 50-річчя присвоєння містові його теперішньої назви. На це свято приїдуть гості з міст не лише українських, а й закордонних, з якими підтримує партнерські відносини наш обласний центр. Задекларований міською владою намір зробити його справді європейським містом з погляду прикарпатських істориків, краєзнавців є не якимсь несподіваним і дивним, а радше закономірним. Точніше буде сказати: в умовах української незалежності галичанам належить повернути назад у Європу місто, яке три з половиною століття тому одержало мардебурзьке право і має давні європейські корені. Архітектурна спадщина Івано-Франківська, яка дійшла до нас із тих часів, засвідчує його центральноєвропейську ідентичність, а водночас і самобутність. Інша річ, як влада підкріплює свої декларації конкретними справами — не дає пропасти тій унікальній спадщині, підтримує її в належному функціональному стані. Бо ж ідеться, з одного боку, про збереження автентичного, як у давнину, вигляду історичного центру Івано-Франківська — щоби передусім самі його жителі усвідомили тяглість рідного міста в часі, його патріотичні традиції і щоби підвищити інтерес до нього вітчизняних та зарубіжних туристів. З другого боку (і це друге пов’язане з першим), ідеться не лише про можливість милуватися виглядом старовинних будівель, а й про використання їх для блага міста, для розвитку його сервісної інфраструктури. Істотну роль у збереженні історичного обличчя Івано-Франківська мала б відігравати міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Про це розмовляю з її відповідальним секретарем Василем РОМАНЮКОМ. Він прийшов до редакції зі щойно виданою завершальною книгою тритомника «Богові і Україні» (про історію українського народу та його Церкви), а до дня міста подарує Івано-Франківську книжку про його минувшину і сьогодення. - Василю Костянтиновичу, чи не соромно буде перед гостями, які приїдуть у перші травневі дні на відзначення ювілею міста, за збереження його історико-культурних скарбів? Як оцінює зусилля місцевої влади на цьому поприщі ваше товариство? — Я не прихильник надмірної категоричності суджень. Щось на тому поприщі робиться, але й багато не робиться передусім через нашу бідність, гостру нестачу в міському бюджеті коштів на збереження і примноження архітектурної спадщини, на відновлення пам’яток. Про відповідні вагомі асигнування з бюджетів обласного й Державного залишається тільки мріяти, хоча в місті є пам’ятки не лише місцевого значення, а й з вищим статусом. Нинішній івано-Франківськ — це унікальний історично-культурний продукт, який витворився в результаті різношарових взаємовпливів, діалогів різних культур. І він є привабливим для гостей міста, чимало з них по-доброму заздрять іванофранківцям за збережену давню його ауру. Адже в середмісті дійшло до нашого часу кілька цікавих пам’яток архітектури, збудованих у ХVII ст., ще більше їх датовані ХVIII, ХIХ та початком ХХ століть. Особливо багато в івано-Франківську пам’яток церковної архітектури та монументального мистецтва. - А які з них мають національне значення, офіційно підтверджене документами? — На сьогодні в місті налічується шість пам’яток національного значення. Це колегіальний костьол Найсвятішої Діви Марії 1703 р. побудови. Нині в цьому приміщенні Музей мистецтв Прикарпаття, костьол єзуїтів 1729 р. — тепер собор Святого Воскресіння, колегія єзуїтів 1742 р., Вірменська церква 1762 р. — нині собор Святої Покрови, споруджений 1767 р. пивоварний завод, але він, на жаль, уже втрачений як перше промислове підприємство міста. Недавно і Меморіальному скверові за готелем «Надія» надали як пам’ятці цей найвищий статус. - Щодо пивоварного заводу, то на розширеному пленумі міської організації товариства вас, доповідача, доповнив відомий краєзнавець Михайло Головатий. Деталізував, що на додачу до втраченого варного корпусу того підприємства, яке є пам’яткою промислової архітектури, завалився і солодовий корпус. А в лютому нинішнього року, знаємо, прозвучав ще один тривожний дзвінок: обвалився зведений 1827 року двоповерховий будинок на вул. Січових стрільців, 18. Над якими ще історичними будівлями Івано-Франківська навис дамоклів меч людського безпам’ятства і безголів’я? — В історичній частині Івано-Франківська є «кандидати» на повторення сумної долі тієї двоповерхівки. Дай Боже, щоб так не сталося, особливо ж до 4 травня, коли відзначатимемо день міста, ще з кількома будинками, які перебувають під загрозою руйнування. Скажімо, з пам’яткою архітектури місцевого значення — спорудженим 1906 року поряд із пасажем братів ўартенберрів будинком на вул. Сотника Теодора Мартинця. Нині його підвал і перший поверх є власністю приватних осіб, котрі у своїх приміщеннях облаштували кафе та магазини. У підвалі розібрали колони, і тепер будинок дає осадку. Його мешканці з цього приводу не раз зверталися до різних інстанцій, але безрезультатно. То невже міська влада не зацікавлена у збереженні цієї пам’ятки архітектури? Не можна вважати нормальним і те, що зникають автентичні скульптури з фасадів, вікна та двері у цікавих з архітектурного погляду житлових будинках ХIХ — початку ХХ століть, а новопрорубані прорізи підприємці заповнюють пластиковими сурогатами. Так незрідка відбувається після надання мерією дозволу на приватизацію будинків — пам’яток архітектури місцевого значення, а нові власники купують їх не для житла, а щоб облаштувати тут різні торговельні заклади й офіси і, роблячи перепланування, самовільно розбирають стіни й колони, себто йдуть на явні порушення пам’яткоохоронного законодавства. Бо впевнені, що в умовах безконтрольності з боку влади все це їм зійде з рук. Скажімо, пам’ятку ХVII ст. «Фортечна стіна» з одного боку ремонтували, а з другого — розбиралиѕ Поруч розташований палац Потоцьких, який став уже притчею во язицех. Свого часу, аби зберегти цю та інші будівлі на території замку Потоцьких, в яких розмістився військовий госпіталь, міська й обласна організації товариства звернулись до голови ОДА та мера івано-Франківська з пропозицією створити на базі палацу доступний широкому загалові для огляду й ознайомлення музейно-туристичний комплекс. Безперечно, кошти від проведення туристичних екскурсій дали б можливість поліпшити зовнішній вигляд будівель. Однак усе закінчилось тим, що цей цінний з історико-архітектурного погляду комплекс керівництво госпіталю — без урахування позиції громадськості міста і санкціонування свого наміру місцевою владою — продало у приватні руки. На сьогодні комплекс палацу Потоцьких — історична пам’ятка — бовваніє пусткою. В будівлях вибиті вікна, протікає стеля, тріскають стіни. Нищиться палац із кількасотрічною історією, який бачив у своїх стінах багатьох видатних людей, у якому, зрештою, проживав і помер 1691 року той, хто вважається засновником міста, — Андрій Потоцький. А довкола заростає й дичавіє сад. Про парадну браму замку, яка вважається одним із символів івано-Франківська, окрема мова. Аж після того, як лівий стовп цієї споруди, з якої відвалюється кусками штукатурка, небезпечно нахилився в бік тротуару, загрожуючи впасти на голови пішоходам, бізнесмен Олег Бахматюк заявив, що зусиллями міської влади і його як теперішнього власника комплексу палацу Потоцьких буде розпочато реставрацію в’їзної брами. - Складається враження, що старовинні будівлі дехто з приватних власників зумисне доводить до такого стану, коли вже годі буде щось робити для їх порятунку: його байдуже споглядання на ту руйнацію зумовлене потаємним бажанням використати — після знесення аварійних споруд — дефіцитні в центральній частині міста земельні ділянки для нового будівництва... — Так, процес глобального наступу нового будівництва на історичне ядро міста стримати дуже непросто. Поширене в нашому суспільстві явище корумпованості стосується і намагань грошових мішків підкупити чиновників владних інституцій для отримання дозволів на зведення нової споруди на будь-якому вільному «п’ятачку» в центральній частині міста, дарма чи вписуватиметься вона в нинішню забудову, чи ні. Якщо ж приватник придбав будівлю — архітектурну пам‘ятку разом із ділянкою, на якій вона розташована, то, ясна річ, може без особливих перешкод здійснити те потаємне бажання, про яке ви говорите. Бо знаю дуже мало випадків, коли власників таких будівель за недотримання вимог пам’яткоохоронного законодавства щодо їх збереження притягали до адміністративної чи, тим більше, кримінальної відповідальності, — це радше виняток, аніж правило. От вони й користаються з ліберальності влади. Тож час нарешті поставити надійний шлагбаум новій забудові в історичному середмісті івано-Франківська, бо маємо прикрий досвід того, як утворене старовинними спорудами неповторне міське середовище уже в новітні часи спотворили маловиразними новобудовами, перебільшеної поверховості будівлями, які або закривають собою визначні пам’ятки, або за висотою «сперечаються» з куполами історичних храмів та міською ратушею. Тими дисонантами є, скажімо, шестиповерхівка з примітивним декором, зведена на місці триповерхового будинку на пл. Ринок, 4, де була перша міська аптека, яка за давністю поступалася лише львівській; п‘ятиповерховий «Арс-Дім», споруджений поряд із Вірменською церквою (собором Святої Покрови. — Авт.), будинок зі скла «Легенда» — з площі Міцкевича цей монстр повністю заступає ратушу, чого, звичайно, колись не могли собі й уявити жителі Станиславова. Ніхто не заперечує проти будівництва таких споруд у нових мікрорайонах міста — на «Каскаді», «Позитроні» чи на «Пасічні», але у збереженій середньовічній забудові вони виглядають чужими для неї і, зрештою, такі висотні будинки тут не потрібні. Цілком погоджуюся з думкою, яку має щодо цього знаний архітектор-реставратор Зеновій Соколовський. Перелічені й інші будівлі, споруджені на площі Ринок, відчутно зменшили історико-архітектурну та мистецьку вартість центральної частини Івано-Франківська і в кінцевому підсумку перекреслили для міста шанс потрапити до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тож із цього всього міська влада мала б винести серйозний урок для себе. А зодчі, котрі цінують свою фахову репутацію і добре ім’я, не повинні, вважаю, давати «купити» себе і створювати на замовлення багатих забудовників проекти споруд, що не вписуються у довколишнє історико-архітектурне середовище, є для нього інородними тілами. На згаданому в нашій розмові розширеному пленумі міської організації товариства, аналізуючи стан справ щодо охорони пам’яток історії та культури в Івано-Франківську, ми оцінювали його як не вельми втішний. Скажімо, ухвалене міськвиконкомом у рік 350-літнього ювілею івано-Франківська рішення утворити в його центральній історичній частині історико-архітектурну заповідну територію наразі залишається тільки на папері. Не виконано пропозиції громадськості щодо розроблення та затвердження правил забудови цієї частини міста, історико-архітектурного опорного плану забудови. Потрібно також розробити довгострокову, до 2020 р., програму встановлення нових пам’ятників і реставрації пам’яток історії та культури Івано-Франківська, яку мають прийняти депутати на сесії міської ради. Задля справедливості скажу: хоч учасники пленуму не шкодували критичного «перцю» для міської влади, виступи не були односторонніми — звучали й окремі позитивні оцінки зробленого нею для збереження історико-культурної спадщини Івано-Франківська. Себто йшлося про досвід, який варто збагачувати й примножувати. Приміром, за сприяння мера Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса капітально відремонтували дах спорудженого ще за часів Австро-Угорщини, на початку ХХ ст., будинку № 23 на вул. Гетьмана Мазепи, і тепер ця пам’ятка архітектури є окрасою обласного центру. До дня міста буде відкрито для відвідувачів бастіон Станиславівської фортеці. Цей фортечний мур, колись захаращений і розбитий, очистили, відновили і вже завершують його реставрацію. У рік 350-літнього ювілею Івано-Франківська планується, як повідомив на пленумі заступник міського голови Михайло Верес, встановити у місті аж чотири пам’ятники — «Руській трійці», Євгенові Коновальцю, борцям за волю України та «пластунам». До речі, в особі віце-мера, обраного головою міської пам’яткоохоронної організації, вбачаємо можливість у рік 350-літнього ювілею одержання містом між двома Бистрицями мардебурзького права тісніше поєднати зусилля громадськості і влади для того, щоб історія Івано-Франківська мала матеріальний, наочний вираз, навчала й виховувала у його жителів та гостей повагу до минувшини свого народу. Іван ГАВРИЛОВИЧ
|
