Середа, 29.05.2024, 04:30:46

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Січень » 29 » Афіші і плакати старого Станиславова
23:09:42
Афіші і плакати старого Станиславова

Давні афіші і плакати – це завмерлі голоси історії, які запрошують, наказують чи закликають із глибини століть. Вивчаючи їх, ми відчуваємо той невловимий подих минулого, який дає нам повну ілюзію причетності до вказаних у цих документах подій. Неначе то нас запрошують на театральну прем’єру чи банкірський бал і ніби ми самі опиняємося у вирі бурхливих і вікопомних подій. Спробуймо детальніше придивитися до цих пам’яток і вчитатися у те, що вони хочуть нам розповісти, пише Західний кур’єр.

Театральна афіша

Почнімо з найдавнішого експонату нашої колекції – театральної афіші за 1892 рік. Вона повідомляє, що у понеділок, 18 квітня 1892 року о восьмій годині вечора відбудеться урочисте відкриття нового станиславівського театру імені Фредра під керівництвом Люціана Квєцінського.

Як бачимо, урочистості з нагоди відкриття театру розпочалися увертюрою з опери Станіслава Монюшка «Галка», виконаної оркестром. Далі на глядачів чекала написана віршами драматична алегорія «У переддень» авторства Станіслава Россовського. Цей твір відомий поет написав спеціально до відкриття станиславівського театру.

У цій  п’єсі зіграв роль директор театру Люціан Квєцінський. Причому грав він …себе самого. Серед персонажів був бог мистецтва, а також духи трагедії, драми, комедії і музики. Судячи з розподілу ролей, більшість персонажів були мешканцями Станиславова – Єжи Станиславів’янин, мешканець Станиславова Можицький, жителі міста Генсьорек і Жабковський.

Проте центральним пунктом програми була п’єса «Панські шлюби» – комедія у п’яти актах авторства Олександра Фредра.

Сюжет комедії був романтично-гумористичним, зокрема у ній розповідалося про двох молодих дівчат – Анелю та Клару, які вирішили ніколи не виходити заміж і мучити чоловіків своєю байдужістю. Клара жорстоко відштовхнула закоханого в неї юнака Альбіна, Анеля також відповідала повною байдужістю на залицяння Густава, який спочатку не міг повірити, що дівчата справді дали такі клятви.

Нарешті він придумує хитромудрий план, щоб завоювати свою кохану і допомогти другові Альбіну, який страждає через те, що його відштовхує Клара. Комедія Фредра представляє кохання як велику позитивну силу, яка спонукає людей діяти і дарує радість від життя. Фредро вірив у силу кохання, яке, за його словами, є людським щастям. У його п’єсах закохані здебільшого щасливо одружуються, але спочатку їм доводиться поборотися за своє кохання.

Наступним номером програми були танці – під «Блакитну мазурку» Франца Легара танцювали шість пар. Потім глядачам представили сценку, яка супроводжувалася кантатою у виконанні учасників товариства імені Монюшка.

Цікаво, що ціни на квитки були цілком доступними – місце в ложі коштувало 5 злотих ринських, а крісло у партері – лише 40 центів, на гальорці – 20 центів. Трохи дорожче вартували місця у перших рядах і на балконі – 1 злотий ринський 30 центів. Для військових і студентів діяли знижки.

На відвідування театральних вистав можна було придбати абонемент, і тоді ціни були ще нижчими. Театральні квитки вдень продавалися в аптеці Альбіна Аміровича, а з шостої години вечора – вже безпосередньо у театрі.

Театр був розрахований на 300 глядачів, які розміщувались у партері, на балконі та на гальорці. Спочатку справи театру йшли не особливо добре, адже місто майже не виділяло фінансової допомоги, а актори жили лише з виручки за продані квитки.

Згодом фінансовий стан театру покращився, він завоював прихильність публіки, і на його сцені почали з’являтися тогочасні театральні зірки. Серед них були і прізвища, добре знайомі сучасним поціновувачам театрального мистецтва: Заньковецька, Садовський, Крушельницька.

Бал банкірів

Наступна афіша переносить нас у 1912 рік і запрошує на бал банкірів, який мав відбутися 13 січня у залі міського казино (тепер вул. Незалежності, 12). Такі «професійні» бали були звичними для карнавального періоду, який тривав у січні-лютому.

Гостей впускали до бальної зали за запрошеннями, які можна було придбати. Особливо важливим гостям їх надсилали безкоштовно, але й від них очікували певної пожертви, адже всі кошти від подібних заходів зазвичай спрямовувалися на благодійні цілі.

На першому плані афіші ми бачимо даму у бальній сукні, яка тримає тацю з пожертвами, що підкреслює благодійний характер заходу. Бальний туалет дами цілком відповідає моді початку ХХ століття – довга сукня з глибоким декольте, довгі рукавички і мініатюрна гаптована сумочка.

Друга пані тримає у руках якийсь стосик – мабуть, то бальні карнети, тобто невеличкі блокнотики, в які дами записували, кому вони обіцяли той чи інший танець.

Пан у фраку тримає у руці будинок, що символізує банкірів, які кредитували покупку нерухомості. Ми також бачимо на задньому плані працівників банківської каси за стійкою, банківського службовця, який працює за письмовим столом, і пана з біноклем, який уважно приглядається до дам навпроти.

А може, той допитливий пан символізує банкіра, який оцінює коштовність? Варто зауважити, що кредити під заставу коштовностей були звичною справою у ті часи. Причому приймалися не лише ювелірні вироби, а й шуби і навіть велосипеди. У міській Касі ощадності було спеціальне приміщення, де зберігалися такі речі.

Ще однією традицією таких балів  було гуляння «до білого рана». Інакше вважалося, що захід не вдався, був настільки нудним і нецікавим, що гості поспішили покинути його якомога раніше.

«І знову бальні зали наповнюються панами і паннами, знову на паркеті кружляють пари у вирі вальсу. І знову починається цей гідний осуду звичай – кожна вечірка затягується до білого рана! – писала газета «Кур’єр станиславівський». – За кордоном, у Франції та Німеччині, всі бали і забави переважно закінчуються через дві години після опівночі. А у нас уважається за справу честі затягнути її аж до ранку. І можна лише дивуватися терплячості наших кавалерів, які за один бал мусять двічі змінювати комірець унаслідок того, що весь цей час вони старанно полірують підлогу в ритмі танцю. І в глибині душі не хочеться їм уже ніяких веселощів – вони мріють лише про власне ліжко».

І справді, з численних згадок у пресі про міські розважальні заходи ми бачимо, що вони тривали «до білого рана», тобто до сьомої-восьмої години ранку.

Розпорядження бургомістра

Далі ми переносимося у буремні роки Першої світової війни і читаємо розпорядження бургомістра Антонія Штигаря про максимальні ціни, які дозволялося встановлювати в місті на продукти харчування. Щоб зрозуміти всю важливість цієї інформації, варто врахувати, що у ті роки за перевищення максимальних цін недобросовісний купець потрапляв за ґрати.

Ціни в місті жорстко контролювалися, щоб у купців не було спокуси «дерти три шкури» з мешканців Станиславова і наживатися на чужій біді. У пресі є згадка про те, що на лаві підсудних опинився купець Хаїм Йонас Малер, який тримав крамницю по вул. Галицькій.

Його звинувачували в тому, що він, скориставшись замішанням через воєнні дії, продавав цукор за значно завищеною ціною, а саме по 1 короні за фунт. Розглянувши справу недобросовісного купця, суд визнав його винним і засудив до десяти днів ув’язнення. Він ще й мусив сплатити всі судові збори за розгляд процесу. Суд також постановив, що вчинок нечесного купця має бути висвітлений у пресі й виставлений на загальний осуд.

Вказані ціни були дійсними з 29 травня 1917 року. Як повідомляється, згідно з розпорядженням начальника воєнної міліції були внесені зміни до переліку максимальних цін від 14 лютого 1917 року. Ціни вказані в рублях, адже тоді місто перебувало під російською окупацією.

Австрійські корони теж залишалися в обігу і обмінювалися за курсом 3 корони за один рубль. Як бачимо, кілограм яловичини вартував 1,75 рублів, 1 кг. свинини –2 рублі, а 100 штук яєць – 6 рублів. Оголошення складено відразу трьома мовами – російською, польською і українською.

Про бургомістра Антонія Штигаря (1870 -1934) відомо небагато. До війни він був ресторатором, мав невеличку пивоварню, а в часи російської окупації опинився у кріслі бургомістра. Під час ЗУНР колишній бургомістр провадив конспіративну діяльність у ПОВ.

25 травня 1919 року він став першим міським головою польського Станиславова.

Незабаром Штигар урочисто приймав делегацію союзників на чолі із французьким генералом. Проте вже наступного року його відправили у відставку. Донька Штигаря Ізабелла вийшла заміж за знаного у місті лікаря Яна Гутта, який мав приватну клініку на вулиці Камінського (тепер вул. Франка).

Для збереження ладу і спокою

Наступна відозва, адресована мешканцям Станиславова і Станиславівського повіту, датована першим листопада 1918 року. В ній Повітова Українська Національна Рада закликала мешканців зберігати порядок і вести звичний спосіб життя. Вимагалося також слухатися наказів українських військових та адміністративних властей і здати зброю у старостві по вул. Вірменській.

1 листопада 1918 року владу в Станиславові від представників Австрійської держави перебрали на себе члени повітової Української Національної Ради: лікар Володимир Янович, старший радник залізниці, інженер І. Мирон та старший радник окружного суду К. Кульчицький.

Другого листопада головою міста призначено професора Павла Чайківського. Господарські справи міста й повіту доручено інженерові Йосифові Раковському, шкільні – учителю Гнатові Павлюху, робітничі – Осипові Устияновичу. Комісаром міської поліції призначено поручника Степана Калиновича. Стараннями хорунжого Нестора Гаморака в місті створено телеграфне агентство і пресове бюро.

Щойно народжена держава одразу зазнала нападу з боку Польщі, а дещо згодом – також Румунії і Чехословаччини. Значну частину її території окупували іноземні війська, сфера дії органів державної влади ЗУНР скорочувалась, охоплюючи лише окремі землі Східної Галичини.

Через те столицею ЗУНР був спочатку Львів, потім Тернопіль, а відтак Станиславів. 21 листопада 1918 року УГА під натиском сил противника залишила Львів, і уряд переїхав до Тернополя, а з 1 січня 1919 року – до Станиславова.

Так повітове місто перетворилося на тимчасову столицю ЗУНР та ЗОУНР (Західна область Української Народної Республіки). Парламент та уряд ЗУНР перенесли свою резиденцію до Станиславова. Для поповнення Української Національної Ради Державний Секретаріат оголосив обрання до неї делегатів від кожного повіту й великого міста. Від Станиславова обрали гімназійного професора Гната Павлюха.

Міністерства, що іменувалися державними секретаріатами, розмістили в будівлі тодішнього повітового, а пізніше окружного суду (нині вул. Сахарова, 15). У цій кам’яниці, окрім суду, розмістили державний секретаріат освіти і віросповідань. Державні секретаріати розмістили також у будинку дирекції залізниць, де тепер Будинок правосуддя (вул. Грюнвальдська, 11).  У колишньому готелі «Австрія» в 1919 році розмістилася канцелярія голови Української Національної Ради ЗУНР Євгена Петрушевича та його заступника Лева Бачинського.

Активне громадське й культурне життя міста було перерване наступом польської та румунської армій. Під тиском військ польського генерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станиславів. Галичина почала офіційно називатися Малопольщею, а в 1921 році місто стало адміністративним центром новоствореного Станиславівського воєводства.

Олена БУЧИК

(Далі буде)


Переглядів: 44 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024