4 липня 1686 року не є розпіареною датою в історії нашого міста. Того дня воно не горіло, не здригалось від землетрусу, не потерпало від повені чи епідемії. Турки з татарами чи козаки з опришками теж не гарцювали тоді під стінами міста на Бистрицях. Хоча, було чутно гарматні постріли, крики людей, Андрій Потоцький дуже нервував, а гарнізон «стояв на вухах».
Метушня пояснювалась просто – до Станиславова завітав король, і то не один, пише Репортер.
Перший візит
Польща була досить цікавою державою. Формально вона вважалася шляхетською республікою, де законодавча й більша частина судової влади належали парламенту – Сейму. При чому будь-який шляхтич-депутат мав право вето і одним своїм голосом міг заблокувати рішення абсолютної більшості. Усією тою демократією керував король. На відміну від більшості європейських країн, де монархи отримували владу у спадок від батька, в Польщі королів обирали.
Мимоволі напрошується аналогія з президентськими виборами – теоретично мали б обирати найкращих правителів, втім, траплялися різні. У тому числі й повні нікчеми. Але станом на 1686 рік країною правив Ян ІІІ Собеський, який і нині вважається одним із найславетніших польських королів. Між іншим, Собеський вже бував у Станиславові, щоправда, тоді він ще не був королем.
Біографія Яна ІІІ достатньо відома, тож переповідати її детально потреби нема. Походив з магнатської династії Собеських, тато володів містом Золочів, де збудував палац, що став родинною резиденцією. З 19 років Ян розпочинає військову кар’єру. Воює з козаками, москалями, шведами, татарами. У 1673, будучи великим гетьманом коронним (щось на кшталт міністра оборони), Собеський розгромив турецьку армію під Хотином. Коли ж повертався до Львова, його запросив у гості воєвода Київський Андрій Потоцький. Чоловіки добре знали один одного, разом воювали під Хотином. Припускаємо, що Собеському було цікаво оглянути новозбудовану фортецю, про яку він вже багато чув, але ще не бачив.
5 грудня 1673 року дозорець на ратуші зауважив гетьманський ескорт. На честь полководця фортеця салютувала сотнею гарматних пострілів. Потім відбувся урочистий обід у палаці. Кам’яною резиденцією Потоцький ще не розжився, відтак мешкав з родиною у великому дерев’яному будинку, що стояв на місці теперішньої катедри. Та й сам Станиславів тоді нагадував величезний будівельний майданчик, адже місту було лише 11 років. Собеський дуже поспішав, тому одразу після гостини вирушив до Калуша, де й заночував.
Незадовго перед тим помер король Міхал Вишневецький, тож мали відбутись вибори нового монарха. У квітні наступного року на хвилі військових успіхів Собеського обрали польським королем під іменем Ян ІІІ.
Його та її величності
Новий монарх показав себе здібним правителем і добрим полководцем. Він завершив війну з турками, зміцнив армію, приструнив свавільних магнатів, відродив козацькі полки, уклав союз з Австрійською імперією. Коли у 1683 році турки напали на Відень, Собеський поспішив на допомогу і розгромив османське військо. У тій битві загинув син Андрія Потоцького Станіслав. Незважаючи на блискучу перемогу, війна затягнулась.
У короля виник цікавий задум – завоювати Молдавське князівство, чим відрізати Туреччину від Кримського ханства. Підкорену Молдавію Собеський хотів передати сину Якубу, якого дуже любив. Перші дві спроби виявились невдалими, тож у 1686 король відправився у третій похід.
Влітку польська армія почала зосереджуватись на полях біля села Колінці, що між Тисменицею й Тлумачем. Туди ж із Львівщини мав прибути король. Їхав він помалу, разом з великим почтом, зупиняючись у замках, відволікаючись на полювання. 26 червня Собеський був у Стрию, бавився три дні, святкуючи день святих Петра і Павла. Потім проїздив попри Журавно і Галич, де зустрівся з великим гетьманом Яблоновським. Нарешті через Єзупіль королівський ескорт дістався Станиславова.
Тут його величність перебував з 4 по 6 липня 1686 року. Собеського супроводжувала його дружина Марія Казимира, яку історики називають Марисенькою. Король кохав її до безтями. Вони познайомились, коли Марія була заміжня за магнатом Замойським. Її чоловік помер від сифілісу, але Яна це не злякало й він одразу зробив пропозицію.
Марисенька народила чоловіку 13 дітей, з яких вижили тільки четверо. Численні пологи (додамо сюди чотирьох дітей від першого шлюбу) й не менш численні викидні ніяк не відобразились на фігурі королеви, що залишалась такою ж стрункою, як і в молодості. Собеський навіть не дивився у бік інших жінок, а під час походів ледь не щодня писав їй листи, що й нині змушують червоніти дослідників. Наприклад: «Мільйон разів цьомаю усі дивовижні куточки твого тіла, мою чудову піпуньку, яка з розкішшю вбирає мене».
Але сучасники не розділяли захоплення Собеського. Мемуаристи описували Марію Казимиру як жінку недалеку, жадібну, дріб’язкову, що пхалася у керівництво державою ще й торгувала придворними посадами.
Яков Людвік Собеський
Разом з татом і мамою до Станиславова приїхав 19-річний королевич Якуб Людвік. Приказка про те, що на дітях великих людей природа відпочиває, тут спрацювала на 100 %. Хлопчик народився горбатим, успіхами не блищав, перебував у тіні знаменитого батька. З усіх своїх дітей Марисенька люто ненавиділа первістка, який відповідав їй взаємністю.
З Молдавським князівством нічого не вийшло. Після смерті батька Якуб хотів стати королем, але вибори програв. Зі скандалом ділив з братами й мамою татусевий спадок, отримав менше, ніж хотів. Став останнім чоловічим представником родини Собеських, зі смертю якого у 1737 році династія обірвалась.
Шляхетне товариство
Колись було дуже популярне прислів’я, що столиця є там, де перебуває король. І з цим важко не погодитись, адже монарха завжди супроводжував чисельний почет з міністрами, єпископами, генералами й дипломатами. Уся ця братія прибула до Станиславова, відтак наше місто на два дні перетворилось на столицю Речі Посполитої.
Польський історик Чеслав Хованець писав, що ні до, ні після того у Станиславові не бачили такого пишного зібрання гостей, осяяного блиском королівського двору. За той час Андрій Потоцький став гетьманом польним коронним – заступником військового міністра, що керував прикордонними військами. Він розбудував Станиславів і тепер високих гостей приймали у мурованому палаці, збудованому на початку 1680-х. Це була чи не перша міська кам’яниця заввишки у три поверхи, але й вона ледь змогла вмістити усіх прибулих. Кілька днів тут тривали безкінечні гощення, прийоми, феєрверки та інші забави.
Окрім найвищих польських сановників, короля супроводжували іноземні дипломати. Серед них літописці відмічають князя Беамонта, сина французького військового міністра Летельє, який «шукав при богатирському королеві військових пригод і слави», французького амбасадора маркіза Франсуа Гастона де Бетюна, австрійського посланця Георга Шемунського, папського нунція Франциска Бонесану, венеційського посла Ієронімо Альбертіго де Конті.
Були тут і суверенні правителі. Наприклад, Христіан Людвиг І – правлячий герцог Мекленбург-Шверінський. Європа тоді була поділена на цілу купу карликових держав, володарі яких носили гучні титули. Компанію Христіану Людвигу становив спадкоємець курляндського герцогства Фердинанд Кетлер. Ця маленька балтійська країна не мала власної армії, через що тамтешня шляхта мусила найматися до іноземних володарів. Фердинанд був офіцером польського війська, багато років перебував при королівському дворі, аж раптом впав у немилість та перейшов на німецьку службу. Подейкували, що причиною опали став… його роман з королевою Марисенькою. Якщо згадати, що у липні Фердинанд ще був у фаворі, а на початку вересня вже їхав до Пруссії, то можна навіть припустити, що роги Собеському він пробував наставити у Станиславові.
Важко сказати, в яку суму обійшлось Потоцькому перебування у нього королівського двору, але магнат зітхнув з полегшенням, коли 6 липня високі гості вирушили до Тисмениці. Після королівського огляду армії розпочався Третій молдавський похід. Під час бойових дій Андрій Потоцький примудрився зірвати одну важливу операцію, за що король його ледь не розстріляв. Згодом Собеський заспокоївся, але на магната дуже образився, відсторонив від командуванням і в гості більше не приїздив.
Іван Бондарев |
