Як би сутужно не було і яка би влада не панувала за вікном, мешканці нашого міста завжди любили застілля. І навіть не їжа була головною в цих святкуваннях, а цікаве товариство, приємне спілкування, жарти та тости.
Спробуймо пригадати найвідоміші бенкети в історії старого Станиславова та деякі бенкетні звичаї, які були важливими для тодішніх містян, пише Західний кур’єр.
Бенкет століття
19 травня 1751 року в Залізцях (тепер село в Тернопільській обл.) помер Юзеф Потоцький – володар Станиславова та один із найбагатших магнатів Речі Посполитої. До Станиславова забальзамоване тіло Потоцького привезли аж 20 вересня. Після похорону з численними урочистими обрядами гостей запросили на поминальний обід. Для нього встановили величезний намет завдовжки у сто ліктів – понад 50 метрів. Посередині поставили два великі столи, ще десять столів стояли на подвір’ї, а найшановніших гостей частували у палаці. Гості пили за упокій померлого магната, в залпи гармат салютували для вшанування прибулих. Багато священників не помістилися у магнатській резиденції, тому їх розселили у монастирях – тринітарському та єзуїтському. До речі, розселили їх з комфортом і повним пансіоном, зокрема щедро пригощали різними наїдками та напоями.
За один обід гості споживали по 20 бочок угорського вина, 11 бочок бургундського, шампанського і рейнського. Хто яке вино бажав, тому таке й наливали. Сучасники відзначали, що стіл був багатий, з солодощами, приготованими в особливий спосіб. Для кращого вшанування гостей представників родини Потоцьких «закріпили» за окремими столами, де вони виконували функції господарів.
Не обійшлося без п’яних ексцесів. Микола-Базилій Потоцький, володар сусіднього Бучача, так напився, що затіяв стрільбу по голубах. Але першим же пострілом убив єврея, який проходив повз нього. Син померлого гетьмана нагримав на п’яного гостя, а той образився і залишив Станиславів. Поховальні богослужіння тривали ще три дні, і за весь цей період гармати вистріляли 14 тон пороху. Деякі гості залишились у Станиславові та пили за упокій Потоцького ще три місяці.
На честь високих гостей
ХІХ і ХХ століття теж відзначилися кількома бенкетами, про які учасники ще довго згадували і розповідали дітям та внукам. Так, 10 січня 1886 року в Станиславові відбувся великий єпископський бенкет, на якому подавали страви для справжніх гурманів. Так, у меню фігурували такі делікатеси: суп по-італійськи, філе сарни з трюфелями, паштет страсбурзький, щука під голландським соусом, пудинг з їстівних каштанів, запечені куріпки та римський пунш.
3 грудня 1894 року до Станиславова прибула легендарна в ті часи драматична актриса Гелена Моджеєвська. Зголоднілу з дороги театральну зірку, її чоловіка та кількох колег-акторів пригостили борщем у колійовій ресторації Станиславова, після чого гості відбули до готелю «Імперіал». Того ж дня Моджеєвська та її колеги зіграли у виставі «Мазепа» на підмостках місцевого театру. Після вистави у залі міського казино (тепер вул. Незалежності, 12) відбувся розкішний бенкет. Була присутня міська еліта, зокрема тогочасний староста Хондзинський, віцебургомістр Григорій Конкольняк, барон Ромашкан, інші високі чиновники та культурні діячі. Перший тост від імені міста виголосив віцебургомістр Конкольняк, у якому подякував театральній зірці за її візит.
9 грудня 1903 року проїздом зі Львова до Чернівців у Станиславові зупинився на три години видатний український композитор Микола Лисенко.
На станиславівському вокзалі гостя вітали тисячі мешканців міста, учасники українського спортивного товариства «Сокіл» та представники інших товариств і організацій. Незважаючи на таке коротке перебування у місті, композитор усе ж встиг трохи побенкетувати, адже у будівлі «Руської бесіди» (тепер вул. Січових Стрільців, 24) для нього влаштували розкішний урочистий обід.
У жовтні 1908 року місто вітало Леона Білінського – відомого політика, депутата австро-угорського парламенту, а згодом і міністра фінансів. На честь високого гостя бургомістр Станиславова Артур Німгін влаштував бенкет, на який завітали близько сорока осіб.
Гості смакували різноманітними канапками, борщем з вушками, судаком у желе, цесарками з салатом і спаржевою квасолею. Десертом було морозиво з фруктами. Святковий стіл прикрасили також гречані пироги зі сметаною – улюблена страва Білінського. Серед напоїв фігурувало знамените французьке шампанське «Луї Родерер», бургундське вино, а також вишукані лікери та коньяки. Бенкет відбувся у колійовій ресторації, яка тоді славилася своєю доброю кухнею. Цікаво, що частування проходило не за гроші міста, а коштом самого бургомістра Німгіна. Міський садівник пан Робінсон ошатно оздобив ресторанну залу квітами, розкішні букети також прикрашали стіл. Гостями бенкету були староста Юліуш Прокопчиць, голова Дирекції залізниць Ґустав Ґейер, греко-католицький священник отець Фацієвич та ксьондз Пяскевич, депутат до австрійського парламенту Павло Ствертня та інші поважні особи. Перший тост виголосив бургомістр Німгін на честь гостя, трохи посваривши його за те, що він так рідко відвідував Станиславів.
У липні 1911 року в Станиславові відбувся з’їзд пожежників, на який прибуло 260 вогнеборців з усієї Галичини. У залі польського «Сокола» (тепер площа Міцкевича, 2) відбувалися збори, лекції та вручення нагород. Під час заходу пожежники також демонстрували свої практичні вміння у гасінні пожеж. В останній день з’їзду в залі «Сокола» відбувся велелюдний бенкет, де був присутній віцебургомістр Кароль Фідлер та інші високі міські чиновники. Всього було більше трьохсот гостей.
15 серпня 1913 року цісарсько-королівський піхотний полк ерцгерцога Людвіга Сальватора № 58, один з батальйонів якого дислокувався у Станиславові, відзначив 150-річний ювілей. Урочистості почалися напередодні зі святкової ходи. Вранці 15 серпня гості зібралися в кафедральному храмі, де відбулося урочисте богослужіння, на якому були присутні й представники місцевої влади. Після богослужіння полк вишикувався на подвір’ї казарми, а на завершення відбувся парад перед генералами та запрошеними гостями. Опівдні в залі ресторану Гаубенштока влаштували бенкет на 170 осіб для офіцерів полку та запрошених гостей, тоді ж солдати сіли за столи на подвір’ї казарми для ювілейного застілля. У церемонії взяло участь багато цивільних осіб, зокрема представники влади і духовенства.
У жовтні 1924 року до Станиславова приїхав міністр військових справ Польщі Владислав Сікорський, на честь якого влаштували світський раут, у якому взяли участь близько ста осіб з міської цивільної та військової еліти. Міністр приїздив до Станиславова, щоб узяти участь в урочистостях освячення штандартів двох полків, дислокованих у місті – 48-го полку стрільців і 6-го полку уланів. Ще один знаковий бенкет відбувся у станиславівській ресторації Гаубенштока 4 червня 1934 року. Тоді ресторан Гаубенштока розміщався у кам’яниці Реґенштрайфа (нині розібрана будівля по вул. Січових Стільців, 18).Тут урочисто приймали міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Вже невдовзі після свого візиту до Станиславова, 15 червня Перацький був застрелений у Варшаві.
Бенкетний етикет
Газета «Кур’єр станиславівський» у грудні 1907 року опублікувала статтю про правила хорошого тону під час прийомів та бенкетів. Під час їжі вихована людина ніколи не критикувала страви, але й хвалити їх радили дуже обережно. Адже часом можна вигукнути «Яка чудова телятина!», коли подали індиче м’ясо, яке смаком буває схоже на телятину, і господиня сама почервоніє, неначе індик. Вихований пан мусив розважати свою сусідку за столом, розмовляти з нею, а не займатися лише закусками. Проте з компліментами дамам рекомендували бути делікатними. Не варто було говорити щось на кшталт: «Ви так гарно виглядаєте, я не дав би вам і сорока років!». Бо може виявитися, що співрозмовниця значно молодша сорока років, і ви, замість компліменту, зіпсуєте їй настрій.
Величезного значення надавали тостам. У червні 1904 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що відсутність тосту на бенкеті стала приводом… для депутатського запиту на засіданні міської ради. Депутат Пілецький подав запит бургомістру Артуру Німгіну, через те, що він не виголосив тост на бенкеті з нагоди богопосвячення єпископа Хомишина. З цього приводу містом поширювалися різноманітні чутки й версії. Бургомістр відповів, що єпископ виголосив цілий ряд тостів на честь окремих осіб, а також органів влади та окремих інституцій. Але тосту на честь міста не було, тому Німгін не мав можливості й нагоди виголосити тост зі свого боку. Депутати прийняли цю відповідь до відома, не вдаючись у подальші тонкощі взаємовідносин і бенкетного етикету.
До речі, тодішні тости могли би здивувати наших сучасників. Наприклад, популярним був такий: «Кожен випитий келих – то цвях до нашої труни. Тож пиймо так, аби труна нам не розпалася!». Або такий: «Вип’ємо за те, щоб ти жив сто років, а потім умер. І не просто вмер, а щоб тебе вбили. І не просто вбили, а через ревнощі. І не безпідставно, а заслужено!». Дуже популярним був тост «Кохаймося!», який люблять проголошувати і під час сучасних застіль.
Цікаво, що під час тодішніх бенкетів часто збирали пожертви на благодійні цілі. Так, у 1903 році під час бенкету випускників місцевої гімназії було зібрано майже 66 корон для бідних учнів цього навчального закладу. В 1911 році місцевий штабний лікар Михайло Мартинович влаштував прощальний бенкет з приводу свого переведення на посаду в іншому місті. Під час святкування було зібрано майже 33 корони для місцевого товариства опіки за знедоленими дітьми. Втім, деякі мешканці Станиславова вважали, що взагалі не варто витрачати великі гроші на святкування, коли в місті так багато знедолених людей. Так, директор гімназії Францішек Терліковський у 1905 році залишив свою посаду. Проте замість того, щоб влаштовувати прощальний бенкет, він пожертвував 50 корон на користь бурси, тобто гуртожитку, де проживали немісцеві студенти гімназії. До ініціативи директора приєдналися й деякі педагоги.
Збираючись на бенкет чи у гості, ми часом не знаємо, що вдягти. Газета «Кур’єр станиславівський» у таких випадках рекомендувала орієнтуватися за «шкалою нудьги». Все просто: що нуднішим мав бути захід, то більш офіційний і стриманий одяг належало вибрати. «Фрак означає нудьгу з позіханнями, смокінг – вам буде нудно, але до позіхань справа не дійде. Англійський костюм заохочує до свободи і гумору, а в простому піджаку ви можете почуватися цілком вільно й весело», – зазначала газета. Вказівкою для вибору костюму могло служити й меню бенкету: «до фаршированого індика, іспанського торта й морозива потрібен смокінг, до телятини чи гусей одягаємо англійський костюм, а до голубців чи вареників підійде й буденний піджак». Тобто що більш вишуканим було меню, то елегантнішим мав бути одяг.
Олена БУЧИК |
