Безробіття є неминучим і навіть необхідним складником ринкової системи господарювання. Відтак ефективність державної системи управління, серед іншого, полягає не тільки в спроможності долати безробіття, але й дбати при цьому про психологічне здоров'я людини, яка втратила роботу. Як почувається, наприклад, кваліфікований інженер, якого центр зайнятості направляє мести вулиці, чи 55-річна жінка, яка ще замолода, щоб померти, але вже застара, щоб знайти бодай якусь гідну працю? Схоже, сто років тому у безробітних було більше шансів... У 1924 році в Другій Речі Посполитій був створений Фонд безробіття, який 24 жовтня 1934 року реорганізували у Головне управління фонду праці при Міністерстві соціального забезпечення. У квітні 1935 року на території Станиславівського воєводства створили Бюро фонду праці, яке безпосередньо підпорядковувалося Головному управлінню. В компетенцію воєводського Бюро входило: відрахування із зарплат працюючих податку на випадок втрати роботи (у зв'язку з безробіттям); контроль за цими грошима та розпорядження ними; статистика безробіття; фінансування будівництва доріг, каналізацій, адміністративних будинків силами безробітних; надання грошової та натуральної допомоги тим, хто втратив роботу та ін. У повіті було створено 12 Комітетів фонду праці і 3 міські - у Станиславові, Стрию та Коломиї. Згідно із Циркуляром Головного управління фонду праці від 18 листопада 1935 року, безробітною визнавалася здатна до праці особа, єдиним доходом для якої була наймана праця, яку вона втратила. Зрозуміло, що ця особа мала звернутися до Бюро фонду праці. Непридатними до роботи вважалися діти до 15 років, люди старші 65 років та ті, що втратили 2/3 працездатності (мають книжку інваліда). Безробітні поділялися на тих, хто мав право на допомогу у зв'язку з безробіттям, та тих, хто такого права не мав. Не могли отримувати допомогу непридатні до праці; безробітні, які брали участь у страйках; ті, хто мав заборгованість при сплаті податків у зв'язку з безробіттям, а також ті безробітні, які пропрацювали менше 20 тижнів.
Основним видом допомоги були статутні виплати, буквально - «статутні переваги», які здійснювалися протягом 13 тижнів, але були досить скромними. Наприклад, у Станиславівському воєводстві в квітні 1935 року було зареєстровано 1060 безробітних, які отримали 21593 злотих 85 грош, тобто по 20 злотих кожен, а в квітні 1936 року кількість безробітних зменшилася до 583 чол., яким виплатили 17190 злотих 04 гроші, тобто - по 29 злотих. Спеціальна допомога залежала в основному від складу родини безробітного: чим більша родина, тим більший процент виплат. Так, безробітним працівникам розумової праці з 1927 року виплачували спеціальну допомогу, яка становила: для самотнього - 30%; з родиною в 1-2 особи - 35%; 3-5 осіб - 40%; більше 5 осіб - 50% від попередньої місячної заробітної плати. Однак при цьому встановлювалася найвища межа зарплати: для самотнього - 150 зл., для безробітного з родиною в 1-2 чол. - 185 зл., а якщо родина була більша - 200 злотих. Отже, безробітні розумової праці в середньому отримували від 70 до 100 зл. спеціальної допомоги, а це таки немала сума. Такої спеціальної допомоги на терені Станиславівського воєводства було виплачено у 1935/36 рр. (з квітня 1935 р. до квітня 1936 року) - 126844 зл., у 1936/37 рр. - 58492 зл., а у 1937/38 роках - 76372 зл. Виплачувалася безробітним також соціальна допомога, яка включала в себе допомогу «зимову» та допомогу на дітей. Наприклад, у Станиславівському повіті у 1937/38 роках допомоги «зимової» було виплачено 1433 зл. Для дітей безробітних влітку організовувалися табори відпочинку, також допомагали продуктами. Роздавали навіть цукор і кавову суміш («мішанку»). Каву та цукор протягом 1935/36 років отримало 4000 дітей віком від одного місяця від роду і до завершення шкільного навчання. Всього у Станиславівському повіті за вказаний період дітям безробітних було роздано 2100 кг цукру та 4500 кг кавової суміші. А в загалом у грошовому показнику соціальної допомоги було виплачено у 1935 році - 3247 зл., у 1936 році - 77000 зл., а у 1937 році - 33155 зл. Станиславівське воєводське Бюро фонду праці фінансувало організацію і проведення громадських робіт силами безробітних. Так, у 1935/36 роках на цю мету було витрачено 1559850 зл, у 1936/37 роках - 1576300 зл. Безробітних залучали на будову каналізації в Станіславові, Коломиї, Моршині, водостічних каналів у Стрию, Долині, водопроводу в Долині, Косові, Снятині, вулиць у Станиславові, Коломиї, Стрию, Яремчі, торгівельних приміщень в Стрию, Делятині, Городенці, Яремчі, Моршині, закладів охорони здоров'я у Ворохті, Надвірній тощо. У 1935/36 роках безробітні відпрацювали на громадських роботах 290000 трудоднів, а у 1936/37 роках - 580000 трудоднів. Для підприємств та організацій, які створювали нові робочі місця, надавалася низькопроцентна або й безпроцентна позика. Наприклад, фабрика кожухів «Века» у Тисмениці у 1937 році отримала позики 30000 зл. готівкою та 30000 зл. під гарантію Бюро фонду праці, майстерня «Гута-скло» отримала 8000 зл. на побудову нової печі, Спілці праці жінок в Коломиї було надано 2500 зл. для механізації праці. Надавалися дотації також підприємствам та організаціям, які не скорочували працівників. Для набуття безробітними нових професій за рахунок Бюро фонду праці організовувалися фахові курси. Наприклад, у 1937 році був організований 3-місячний курс готельної справи, який проходив у Яремчі, 3-місячні курси переносної торгівлі в Станіславові, 10-денні курси продавців та обліковців, приватний семінар охоронців та ін. Безробітних працівників розумової праці не залучали до фізичних робіт. Для них створювалися окремі робочі місця, хоч часто і тимчасові - від 1 до 9 місяців. Такі безробітні виконували офісну («бюрову») роботу, займалися підрахунками, інспекцією, були посередниками у пошуку надомної роботи. Наприклад, таку роботу в 1937/38 роках надали «Товариство рільниче» у Станиславові, яке прийняло 3-х безробітних на 3 місяці, Станиславівський «Зв'язок молоді» надав роботу безробітному на 2 місяці, ринок промисловий забезпечив роботою 2 працівників на 9 місяців, Товариство польських харцерів найняло інструктора на 8 місяців, Товариство опіки над дівчатами потребувало посередника на 6 місяців - список можна продовжувати. Робота хоч і була тимчасова, але все-таки давала безробітному заробіток, близький до середнього, який виплачувався з бюджету Бюро фонду праці. Наприклад, інструктор польських харцерів за 8 місяців заробив 800 зл., а «Зв'язок молоді» оплачував працівнику по 120 зл. щомісяця. І, що також важливо, людина отримувала роботу свого рівня кваліфікації і ніхто не направляв розумового працівника будувати каналізацію! Крім того, щоб безробітні могли якось забезпечити себе і родину продуктами харчування, їм виділялися городні ділянки. Цікаво, що ініціатором роздачі городів у Станиславові виступили громадські організації Зв'язок стрілецький та Товариство городніх ділянок, які звернулися до Магістрату з проханням надати земельні ділянки для безробітних членів товариств. Міська рада задовольнила їхнє клопотання, але вирішила наділяти городами усіх міських безробітних. В 1935/36 роках було виділено 77 ділянок по 400 м. кв. на Діброві (район парку) і над Бистрицею. У 1936/37 роках число ділянок зросло до 135 - на Діброві та на Гірці. Городи безробітним надавалися також у Калуші, Стрию, Коломиї. Призначався спеціальний інструктор, який навчав безробітних городньої справи. На обладнання городів Бюро фонду праці у 1937/38 роках загалом витратило 13179 зл., з них: на створення ділянок - 9779 зл., на роботу трактора - 2400 зл., на виїзди інструктора - 500 зл., на преміювання найкращих ділянок - 500 зл. Щоб безробітні зовсім не занепали духом, з 1936 року воєводське Бюро фонду праці виділяло гроші на акцію культурно-просвітню. До прикладу, у 1937 році Театру ім. С. Монюшки у Станиславові було виділено 3500 зл. для надання безробітним безкоштовних квитків на вистави. Кількість безробітних у різний період змінювалася, а у певні періоди мала тенденцію до зменшення. Наприклад, якщо у середині квітня 1938 року у Станиславівському повіті було зареєстровано 2190 безробітних, то у серпні цього ж року їх стало значно менше - 647 чоловік. Таки знаходили роботу! Проте раніше, в час світової економічної кризи 1928-1929 років, армія безробітних зростала. Працювати у воєводському Бюро фонду праці чи в його локальних комітетах було престижно. Недарма в Державному архіві Івано-Франківської області знаходимо численну переписку з охочими працювати у цій установі. Проте не всі вони могли потрапити туди на роботу, адже весь штат установи воєводського рівня, наприклад, у 1936 році нараховував лише 19 працівників: директора (інж. Груша Ігнацій), 16 урядників та 2 возних. Найбільшу зарплату отримував директор - 857 зл. щомісячно, урядники - від 445 до 170 зл., возні - від 170 до 130 зл. У Станиславові будинок Фонду безробітних, а пізніше - Бюро фонду праці був розташований по вул. Шайнохи, 4 (тепер - вул. Дмитра Донцова). Крім урядових організацій, пошуками роботи для безробітних займалися у Станиславові також приватні бюро посередництва праці Й. Бугайчука, А. Джігановського, М. Крушельницького і частково кооперативи, громадські та релігійні організації. Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент" |
