Цього року, 24 липня 2017 р., припадає сторічний ювілей битви під Kрехівцями, особливо знаної в сусідній Польщі. Для широкого загалу мешканців Крихівців та сусіднього Івано-Франківська ці події, на жаль, і досі залишаються маловідомими.
При цій нагоді варто б згадати про події тих днів та роль, яку відіграв у них 1-й полк уланів польських, що згодом отримав почесну назву 1-го полку уланів Креховецьких.
Влітку 1917 року австро-угорські та німецькі війська перейшли у контрнаступ. «Офензива Керенського» провалилася. Через Станиславів спішно відходили на схід російські війська… Для прикриття відступу командування вислало вперед 1-й полк уланів польських полковника Болеслава Мосціцького…
24 липня 1917 р. під Крехівцями улани протягом п’яти годин героїчно стримували наступ німців.
…Раптовий відступ російських військ, що став наслідком більшовицької агітації у військових частинах Південно-Західного фронту, перервав дотепер успішну «офензиву Керенського». Відступаючі в паніці здеморалізовані відділи російської армії і дезертири чинили вбивства, грабежі, зґвалтування, крадіжки у містах і містечках Прикарпаття, що опинялися на їхньому шляху. З Калуша надходили вісті про масові вбивства цивільних осіб дезертирами, що піддалися більшовицькій пропаганді й чинили терор. Чим більше Станиславів наповнювався частинами відступаючих російських військ, тим більшою ставала тривога місцевих мешканців. Полк уланів польських разом з відділами II Кавказького кавалерійського корпусу спробував закрити загрожені ділянки, що утворилися на передній лінії фронту після того, як її покинули туркестанські підрозділи.
У ніч на 21 липня 1917 р. полк уланів польських, що перебував на позиціях у Kрихівцях під Станиславовом, був піднятий по тривозі. У сусідньому з Крехівцями Станиславові палали будинки і лунали постріли. Висланий до міста патруль приніс погані новини: деморалізовані банди солдатів розбивали магазини, грабували приватні помешкання, палили будинки, замордовували мешканців, які намагалися боронити своє майно.
Полковник Болеслав Мосціцький негайно доповів командиру ІІ Корпусу про необхідність переходу полку з Kрехівців до Станиславова, щоб втихомирити здеморалізовані російські відділи. Генерал Kaрніцкі, командувач кавалерійської бригади, до якої належав полковник, підтримав це рішення. Полк було переведено у підпорядкування 11-ї Дивізії піхоти, дислокованої у Станиславові. Наказ про переведення збігся у часі з проханням міського бурмістра Станиславова п. Стиґара про надання допомоги постраждалим мешканцям. Улани швидко опанували центр міста і очистили ринок від неприборканої солдатні, що ще донедавна були 2-м Tуркестанським полком піхоти, та козаків-мародерів. Один з підвідділів уланів охороняв склади боєприпасів, що були у місті. Улани патрулювали місто, утримуючи порядок аж до 24-го липня, коли банда солдатні, не маючи змоги чинити грабежі у місті, напала на військові склади, розташовані на залізничній станції. Другий ескадрон уланів, відісланий на допомогу, потрапив під кулеметний та гарматний вогонь одного з бронепоїздів, що стояли на станції. Проте згодом порядок знову був відновлений…
Бойові відділи Південно-Західного фронту зайняли лінію оборони на р. Бистриця Солотвинська. Так, полк уланів опинився на передовій, маючи у себе за спиною збунтовані банди ще донедавна російської армії, що готові були стріляти у спини своїм колишнім товаришам по зброї.
Бурмістр і вдячні мешканці Станиславова колективно звернулися до командування полку з пропозицією залишитися в місті й перейти на бік Австро-Угорщини. Полковник Болеслав Мосціцький рішуче відмовив, вважаючи такий вчинок негідним польського вояка, але через бурмістра вирішив направити листи до Ради Регентів у Варшаві, створеній німцями та австрійцями.
Австрійські війська наступали, і полк знову повернувся в село Крехівці, де зайняв оборонні позиції. Завданням полку була оборона переправ через р. Бистрицю і утримання мостів на річці до того часу, допоки відділи 11-ї Дивізії зможуть переправитися на інший бік. 2-й ескадрон зайняв мости на р. Бистриці Солотвинській. 4-й ескадрон мав охороняти крило відступаючої 11-ї дивізії з боку Драгомирчан, в той час як 1-й і 3-й ескадрони залишалися у Станиславові підтримувати порядок у місті.
Біля 3-ї год. дня надійшло повідомлення від підпоручика Бема –команданта патруля, що на лівому крилі, на відтинку 19-ї дивізії піхоти, супротивник прорвав фронт, і ціла дивізія безладно відступає, відкриваючи ліве крило позицій під Станиславовом. Патруль уланів був обстріляний на в’їзді в Крехівці. Полковник Мосціцький висилає 2-й ескадрон уланів на околицю міста, в напрямку на Крехівці, з наказом атакувати німців кавалерійськими відділами. Навздогін за 2-м ескадроном уланів він також відправляє 1-й і 3-й ескадрони як підмогу. Ескадрони, що вступали в бій, як згадує очевидець, майор Зигмунт Подгорскі, були обсипані квітами з рук мешканців Станиславова. Німці, побачивши над’їжджаючих уланів, розпочали артилерійський обстріл. Ескадрони уланів, просуваючись поміж ділянками, загородженими колючим дротом, не мали можливостей для маневру, і на додачу дріт калічив коней. Майор Подгорскі зупинив атаку, очікуючи прибуття інших ескадронів і появи ворожої артилерії.
Спостерігаючи за полем бою, полковник Мосціцький, побачивши стоячий ескадрон, під’їхав до нього й віддав наказ атакувати село Крехівці. З іншого боку дороги, з боку долини р. Бистриця Солотвинська, вже розгортався в бойову лаву 3-й ескадрон уланів, підтягнувши до атакуючих кулеметний відділ поручника Зборовського. Після вигнання німецьких полків (баварського й боснійського) об’єднаними зусиллями ескадронів улани дістатися до центру села, неподалік школи. Було прийнято рішення відступати в бік Станиславова. Прикриваючи один одного, ескадрони прибули на цегольню в околиці міста. Мосціцький вислав вісім розвідувально-бойових патрулів у напрямку Крехівців, які вони знову здобули, хоча й на короткий час. Просуваючись у напрямку Драгомирчан, патрулі наткнулися на обсаджену лінію німецьких окопів, з якої вівся сильний вогонь з гвинтівок. Незабаром надійшли на підмогу російські батальйони, давши полку уланів польських змогу відступити до невеликої долини на південь від Станиславова. Там полк мав забезпечити виведення відділів 11-ї піхотної дивізії в напрямку Tисмениці. В ході бойових дій 2-й і 3-й ескадрони, а також 4-й ескадрон на схід від Крехівців зіткнулися з двома німецькими ескадронами кавалерії, які після короткотривалої перестрілки відступили. Переслідуючи їх, ескадрони уланів потрапили під сильний вогонь піхоти з краю лісу. 4-й ескадрон відступив до Діброви, де звів ще один бій на колії під селом Oпришівці, де підтримав уланів з 1-го ескадрону. Німецький наступ було відбито.
Полк уланів, утримуючи колію, ще тричі був атакований німцями на терені між селами Крехівці та Oпришівці, що прагнули опанувати залізничну станцію і дорогу, що веде до Тисмениці. Піхота російська не встигла зайняти позиції, відвойовані 2-м і 3-м ескадронами уланів, а Дагестанський кінний полк, перебуваючи на лівому крилі, відмовився допомогти: дізнавшись про залишення Станиславова 11-ю дивізією, поспішно відійшов, не чекаючи навіть повернення 4-го ескадрону уланів польських, відкривши крило.
З настання темряви полк залишився поблизу фільварку «Надія». Патрулі, послані до Станиславова, підтвердили, що місто зайняли німці. Полк фактично перебував у котлі, оточений німцями, до часу повернення з Станиславова добровольця, який зобов’язався доставити листи полковника Мосціцького до Ради Регентів у Варшаві в руки мера Станіславова п. Стиґара. Після повернення улана Кржижановського зі Станиславова полк рушив, оминаючи головні дороги, проваджений одним із мешканців Станиславова. Під Хриплином улани перетнули залізничну колію. Після опівночі, полк прибув до Тисмениці, де перебував штаб 11-ї дивізії. Командувач 11-ї дивізії особисто подякував командиру полку за ефективне стримування ворога: отримавши наказ стримувати наступ німців одну-дві години, улани боронили переправи понад п’ять годин. Командир 11-ї дивізії визначив втомленим уланам нове місце постою – у селі Клубівці, де вони мали відпочити і підлікувати поранених коней. Вже через п’ять годин полк вирушив у дорогу як тилове забезпечення 11-ї дивізії. Для уланів це була вже четверта безсонна ніч поспіль…
Втрати полку уланів польських у цих боях: 1 офіцер і 31 улан були вбиті, 5 офіцерів та 46 уланів отримали поранення.
Мешканці Крехівців і Станиславова бачили мертвих уланів, полеглих на полі битви, вбитих і зранених колючим дротом коней…
Поранених уланів, що поверталися з поля бою, було поміщено в місцевий шпиталь. Бурмістр міста п. Стиґар звернувся з проханням до командувача німецьких військ, генерала Літмана про передання під опіку мешканцям Станиславова поранених уланів, описуючи події попередніх ночей, коли улани захищали місто від російських банд. Генерал Літман, знаючи звідомлення баварських відділів про героїзм і відвагу уланів польських на полі бою, погодився. Він дозволив також мешканцям міста поховати вбитих у бою уланів на місцевому цвинтарі й доглядати за уланами, які потрапили в полон.
У місті відбувся величавий похорон 19-річного улана Яна Ведлера, на якому бурмістр зачитав прощальний лист від полковника Мосціцького.
А полк уланів у цей час вже був під Товмачем…
Петро ГАНЦЮК, провідний науковий співробітник ІФОМВБ ім. Степана Бандери |
