Історія знає чимало випадків успішного розвитку невеличких поселень до розмірів мегаполісів – так само, як і їх занепаду. Причинами деґрадації поселень могли бути війни, природні катаклізми або ж економічні чи політичні чинники. На теренах сучасної Галичини залишилось чимало міст і невеличких містечок, пік розвитку яких припав на XVI–XVII ст.ст., а в наступних століттях вони втратили свої міські права та перетворилися на цілком «совкові» селища міського типу.
Така доля спіткала Чернелицю, що лежить на правобережжі Дністра на східному Покутті. Містечко, перш за все, відоме руїнами (а як же?) замку та костелу, які приваблюють сюди допитливих мандрівників.
Звичайних туристів чи екскурсій тут не зустріти – а все через складне добирання. Довколишні дороги більше нагадують траси для ралі, тому доїзд сюди автівкою одного разу перетворився на невеличку пригоду, де серед безкрайніх полів вдалось зустріти неляканого зайця, а згодом натрапити на залишки старої брукованої, з колотого каменю, дороги, яка пам’ятає «бабцю Австрію» і перебуває в такому стані, що довелося об’їздити полем.
Існує й альтернативний варіант: сюди тричі на день їздить автобус із Городенки. Проте найцікавіше – добиратися до Чернелиці вплав, цьому сприяє Дністровський каньйон, що огинає Чернелицю з трьох боків, на відстані 3-5 км. Щоліта тут сплавляється чимало туристичних груп, то ж часто дорога до Чернелиці починається на березі Дністра.
Історично склалося, що історія Чернелиці зі середини XV до кінця XVIII ст. пов’язана з відомими магнатськими родинами Речі Посполитої. Перша згадка про сучасну Чернелицю походить з 1440 року. Того року 15-річний польський король (до речі, син руської княжни Софії Гольшанської) Владислав ІІІ зобов’язався передати 17 сіл, а між ними і Чернелицю, в обмін на чотири ткані золотом шуби та двох коней Теодорику з Бучача. Останній був засновником Язловецької гілки впливової родини Бучацьких, володарів величезних маєтків на теренах Руського і Подільського воєводств. У їхній власності Чернелиця перебувала понад дві сотні років і в цей час отримала міські права.
В середині XVII століття містечко переходить у власність Михайла Чарторийського, який разом зі своєю дружиною Ефросинією Станіславською добудовує замок і фундує костел. У 1690-х роках Чернелиця переходить до Потоцьких, які володіють нею до 1780-х рр. З того часу і до 1939 року містечком у різний час володіли Ценьські, Раціборські, Петровичі й інші. У 1940 році Чернелиця остаточно втратила міські права, натомість стала районним центром і залишалася ним до ліквідації району 1956 року.
Цікавим є походження назви містечка. Місцеві помилково асоціюють топонім «Чернелиця» з прикметником «чорнолиций» і пов’язують його з княгинею Ефросинією, дружиною Михайла Чарторийського, базуючи його на місцевих легендах. Проте широкого використання цей топонім набув у XVII–XVIII ст.ст., остаточно витіснивши давнішу назву села «Черлениця», вперше зафіксовану в документах XV ст. Все вказує на те, що давня назва містечка походить від давньоукраїнського слова «черлений» (червоний). Такого кольору тут ґрунт і пісковикові скелі, з якого складаються «стіни» Дністровського каньйону.
Саме на високому березі Дністра 2,5 км північніше сучасної Чернелиці у ХІ-ХІІІ століттях існувало й активно розвивалося давньоруське городище, назва якого, ймовірно, походила від слова «черлений». Поселення було трикутним в плані, з трьох сторін захищене крутими схилами, і лише з півдня існувала небезпека ворожої атаки. З цього боку збереглося три лінії валів, на яких у давнину були дерев’яні стіни; у кожному валу була дерев’яна брама. Додатково кожну лінію оборони підсилював рів. За третім валом, над Дністровою кручею був останній пункт оборони городища – дитинець.
У кінці 1980-х на території городища знайшли скарб срібних жіночих прикрас, згодом ще кілька предметів зі срібла. Через брак даних достеменно невідомо, за яких обставин занепало чернелицьке городище, проте, вірогідно, воно було зруйноване в часі монгольської навали. І хоча згодом люди повернулися сюди, але частина мешканців осіла на місці сучасної Чернелиці, на більш вигідному місці. Багато років обидві Черлениці існували паралельно. У документах з XV століття згадується Велика (нова) і Гнила Черлениці. Востаннє старе поселення на місці городища згадано під 1493 роком як предмет майнової суперечки, відтак мешканці остаточно покинули Гнилу Чернелицю.
Але повернімося до Чернелиці сучасної. Кожен, хто побував у центрі містечка, не міг не помітити великого мурованого костелу Св. Антонія. Він підноситься на горбочку над центральною вулицею, яка, своєю чергою, впирається в заховану від людського ока браму місцевого замку. Обидві пам’ятки справляють враження, ніби походять «з одного комплекту» - вони подібно декоровані, обидві прикрашені гербами Михайла Чарторийського та його дружини Ефросини Станіславської. Починаючи від середини XVII сторіччя, подружжя ініціювало добудову замку та спорудження костелу. В той час містечко активно розвивалося і досягло найбільшого розквіту, але через віддаленість від основних торгових шляхів, так і не стало містом. Замок і костел самі по собі дуже цікаві пам’ятки з багатою історією, тому детальніше розглянемо їх у наступних публікаціях.
Тим часом, роззирнувшись навколо, виявляється, що центральна вулиця Чернелиці між костелом і замком є нічим іншим як старою ринковою площею, яка внаслідок хаотичної забудови перетворилася на головну вулицю містечка з селищною радою, поштою, крамницями та лікарнею. В око впадають занедбані будинки, яких тут чимало, здебільшого це будівлі довоєнних часів. Один із них – досить великий (20х30 м) одноповерховий кам’яний будинок з переробленим на двері заїздом, який стоїть посеред давньої ринкової площі. В інвентарних описах міста з 1757 і 1798 років між замком і костелом згадано дерев’яні одноповерхові будинки з заїздом, причому в останньому описі його означено як ратушу, що на той момент перебувала в занедбаному стані. Можливо, протягом якогось часу цю будівлю справді використовували для потреб місцевого самоврядування. Ймовірно, сучасна будівля збудована на подобу давньої. Зважаючи на архітектуру, припускаємо, що перед нами заїзний двір, тобто, корчма з нічлігом.
За якусь сотню метрів від заїзду стоїть будівля колишнього райкому КПУ, яка «виросла» прямісінько перед замком наприкінці 1940-х – задля райкому навіть розібрали на будматеріали палац, що стояв на замковому подвір’ї. Тоді ж перед новою спорудою поставили п’єдестал з погруддям Сталіна, якого пізніше замінили на Леніна.
З цим погруддям пов’язана цікава легенда. Подейкують, що після ХХ з’їзду КПРС, за наказом місцевої влади, його вночі демонтували, перетягнули трактором на подвір’я замку і скинули в пивницю розібраного палацу. Наразі підтвердити або спростувати цю легенду нема змоги – як і віднайти вхід у згадану пивницю. Після ліквідації у 1956 році Чернелицького району, будівлю колишнього райкому пристосували для потреб лікарні, нині ж вона пустує, поруч зі своїм «донором» - замком.
Поруч стоїть греко-католицька церква Різдва Пресвятої Діви Марії, побудована у 1817 р. на місці давнішої дерев’яної, яка походила з 1712 р. Церква, відома передусім своїми парохами. У 1831-1835 рр. парохом був о. Григорій Шашкевич, відомий галицький громадсько-політичний і церковний діяч, посол до австрійської Державної ради та Галицького сейму, стрий (за іншою версією, двоюрідний брат) Маркіяна Шашкевича.
У 1887-1905-х рр. парафію перейняв Денис Нестайко, громадський діяч, один з засновників чернелицької «Просвіти» (1897), дід недавно спочилого відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка, автора славетних «Тореадорів з Васюківки».
На території містечка, крім християн, без сумніву жили і юдеї, а, отже, тут мала бути синагога. Краєзнавча література подає дуже скупі відомості про неї, а Всесвітня Мережа так взагалі мовчить. Знайти її вдалося випадково. Її спотворені до невпізнання руїни стоять поза селищною радою. Це зовсім невеличка, прямокутна в плані, мурована будівля. Про дату заснування говорити важко. Можливо, це сталося в ХІХ столітті, відомо лише, що 1941 року її зруйнували німці, а в 1959-му руїни перетворено на електростанцію.
Невеликі розміри будівлі свідчать, що євреїв у Чернелиці було небагато. І справді, у 1780 році серед 275 чернелицьких родин лише 45 належали до Мойсеєвого віросповідання. Попри нечисленність, юдейська громада була доволі успішною, у міжвоєнний період її представникам належали крамниці, ресторан, пивоварня, заїзд та інші «бізнеси» містечка.
Під час ІІ Світової війни єврейську громаду Чернелиці знищили нацисти. Ще раз про її колишнє існування у містечку нагадали кам’яні надгробки, які хтось переніс на замкове подвір’я наприкінці 2013 року. Без сумніву, вони походять із місцевого «окописька» (єврейського кладовища).
Не оминути й християнські цвинтарі. Раніше їх було три – біля кожного з храмів. Сучасне ж кладовище лежить на північно-західній околиці містечка. У його старій частині, у хащах між надгробків увагу привертають руїни (звісно ж!) каплиці-усипальниці. Її у 1837-му або 1864 роках побудували Раціборські, власники однієї з частин Чернелиці. В часі І Світової війни вона зазнала пошкоджень, пізніше її відбудували, але в радянські часи вона знову перетворилася на руїни.
Окрім руїн, Чернелиця відома своїми джерелами, яких чимало в долинах між горбками, на яких розкинулося містечко. Колись тут навіть виробляли мінеральну воду. Джерела перетворюються в потічки, впадають в річку Должок, яка до війни крутила жорна кількох млинів.
А нещодавно Чернелиця прославилася і… сміттям.
Безумовно, зараз Чернелиця переживає не найкращі часи. Проте, так було не завжди. Спробуємо уявити як вона виглядала в часи найбільшого розквіту, за Чарторийських.
Центральна частина містечка оточена валом із частоколом. Здалека над дерев’яною забудовою Чернелиці височів костел із монастирем домініканців. Поруч із ним на теперішній вулиці Незалежності стояла дерев’яна брама. В’їхавши крізь неї в місто, мандрівник опинявся на ринковій площі, посеред якої була ратуша. Площу оточувала дерев’яна житлова забудова, а в південно-східному куті площі стояла церква, десь тут була і синагога.
Але найбільше враження справляв замок князя Чарторийського, що замикав ринкову площу зі східного боку. Від міста замок відділяла широка фоса, до замкової брами провадив дерев’яний міст з підйомним механізмом, на брамі був великий герб «Погоня», який було видно ще, мабуть, від в’їзду в місто. Все це справляло неабияке враження на місцевих і гостей, і вказувало на те, що власником Чернелиці була не просто людина шляхетного стану, а сам князь Чарторийський.
У той час містечко було центром «ключа», а, отже, сюди стікалася людність з довколишніх сіл на ярмарки. Тут працювали кілька ремісничих цехів, найвідомішим і найчисельнішим з яких був «цех полотняний», себто ткачів. Окрім них, були мельники, шевці, різники, кушнірі, гончарі тощо. Тоді в місті, крім поляків і євреїв, мешкали й українці, які становили не менше 2/3 від загальної кількості населення (чималий відсоток як на ті часи). Такий етнічний склад населення зберігався до ІІ Світової війни.
У 1938 році в Чернелиці було понад 4 тисячі мешканців, нині ж – близько 1,7 тисяч. Причиною цьому стали війни, депортації, соціально-економічні чинники. Нині Чернелиця справляє неоднозначне враження ще поки що існуючими залишками своєї минулої слави. Слави міста, яке так і не відбулося.
Левко КВЯТКОВСЬКИЙ |
