ХХ століття займає особливе місце в героїчній і водночас трагічній історії українського народу. За 40 років (1914-1954рр.) насильницькою смертю загинуло понад 200 мільйонів українців, а сотні тисяч були у фашистських і комуно-більшовицьких концтаборах, виселені з рідної землі, загнані в колгоспне рабство, позбавлені рідної церкви, історії, до краю обмежені спілкуванням рідною мовою, в наслідок чого і до сьогодні тисячі українців розмовляють чужою мовою. Різні окупанти протягом століть намагалися будь-якими методами фізично, ідеологічно, духовно знищити нашу націю. Здавалося, що український народ не витерпить усіх цих знущань і поневірянь і зламається. Але він не тільки не зламався, а спромігся один зі всіх народів тодішнього Радянського Союзу створити воістину народну Українську Повстанську Армію (УПА) і вступити в збройну боротьбу проти усіх на той час окупантів, які окупували нашу землю. УПА була структурована армія із своїми командирами, лікарями, службою безпеки, іншими службами. Головним командиром УПА майже сім років був легендарний генерал хорунжий Роман Шухевич. Початки формування УПА відбувалися на Валині, про що народ складав пісні. Створення УПА було рішенням Організації Українських Націоналістів з метою захистити мирне українське населення від польських шовіністів, які діяли на Волині. Як німецько-фашистське, так і комуно-більшовицьке командування намагалося за всяку ціну придушити цей супротив. Особливо запеклою була боротьба після закінчення Другої Світової війни. У 1947 році проти УПА на Західну Україну було направлено 40-тисячну армію червонопогонників із восьми генералами. Ця акція, або як її в народі назвали «Червона мітла», продовжувалася понад 40 днів. УПА зазнала великих втрат. Але боротьба тривала. Фортецями опору на Західній Україні було кожне місто, кожне село. Люди Галицького району вступили в цю нерівну боротьбу і дорого заплатили. 1650 патріотів з Галицького району віддали своє життя (імена відомі), із них 46 жінок, це переважно дівчата 17-25 років. Засуджено військовими трибуналами 880 патріотів, із них 250 жінок, дівчат, виселено 712 родин із Галицького району. Нам, працівникам музею і членам Братства ОУН-УПА, вдалося поки що відшукати 225 могил – на цвинтарях, в ярах, в болотах, де спочивають 542 учасники визвольної боротьби. А де решта?.. Земля досі зберігає цю таємницю... Воля, неволя – нерівні дві сили... Хто ж цих трагедій збагне глибину? Хай же нащадкам героїв могили Вкажуть правдиву свободи ціну. Відзначаючи 70-ту річницю створення УПА, згадаймо, наскільки можливо, поіменно усіх полеглих в боях, усіх замордованих в тюрмах, таборах учасників визвольної боротьби. Упорядкуймо їхні могили, пім’ятники, а також символічні могили. Відвідаймо і надаймо медичну та матеріальну допомогу важкохворим учасникам визвольної боротьби. Друзям і подругам по визвольній боротьбі бажаю здоров’я, злагоди в родині і в державі, дожити до такої України, за яку ми боролися і яка б визнала нас борцями за Незалежну Соборну Українську Державу. Слава Україні! Героям Слава! Микола Яцків, голова Галицької районної станиці Братства вояків ОУН-УПA | 
