Битва під Дитятином увійшла в історію як одна з польських Термопіл. У восьмигодинному бою загинула майже половина захисників висоти 385. Однак вони врятували основні сили дивізії від неминучого розгрому.
Вигравши битву на лінії Вісли, польська армія переслідуючи відступаючого ворога рушила на схід. На півдні 6-а армія генерала Станіслава Галлера рушила до Східної Галичини.
8-а піхотна дивізія, яка підпорядковувалася 6 - ій армії і якою командував полк. Станіслав Бурхардт-Букацький, отримала наказ наносити удари з позицій на Дністрі та Свіржі в напрямку Підгаєць. Перші два батальйони 13-го піхотного полку рушили в напрямку до міста.
3-й батальйон, технічна рота полку, телефонний взвод і взвод уланів рушили окремо, йдучи в бік Дитятина. Вранці 16 вересня 1920 р. стрільці капітана Яна Шевчика розбили ескадрон червоних козаків у Хохонівському лісі.
Водночас 9-та рота підпоручника Леона Єнджеяша взяла Дитятин і у бою з використанням багнетів, захопила пагорб 385. Туди прибули також батареї 1-го гірського артилерійського полку та 8-го польового артилерійського полків. Під пагорбом командир полку капітан Ян Габрись наказав відпочити.
На відстані близько кілометра від польських позицій, дорогою до Шумлян, рухалася колона піхоти з рухомим складом та батареєю гармат. Спочатку Габрись ідентифікував її як підрозділи 16-ї піхотної бригади, які мали йти на лівому крилі його полку. Потім, бачачи однострої вершників, він припустив, що це могли бути солдати отамана Петлюри. Щоб розвіяти сумніви, він вислав кінну розвідку. Вона принесла жахливі новини.

Ось ворог
Чотири стрілецькі полки та кавалерійська бригада 8-ї Червоної козацької кавалерійської дивізії марширували дорогою, що вела до Галича. Всього близько 1000 багнетів, 1200 шабель, п’ять гармат і 20 кулеметів, більшість із них - на тачанках.
Якщо б більшовицькі сили проскочили повз пагорб 385, вони могли відрізати 16-ю піхотну бригаду і розбити її ударом з крила. Габрись наказав артилерії негайно стріляти. Тоді ж він направив рапорт до штабу дивізії.
Як писав Станіслав Крашевський у "Нарисі військової історії 8-го польового артилерійського полку" (оригінальний правопис збережено):
"…Ефект пожежі був електризуючим. Перелякані від жаху коні перекинули запряги, перешкоджаючи руху; збиті групи росіян падали вражені пострілами. Плутанина була невимовна.
Мертвих і поранених вже було нагромаджено на дамбі; їх штовхали і топтали взаємно. Суєта дійшла до позиції батареї, тішачи артилеристів, які були задоволені своєю «роботою». З усієї колони лише російській артилерії вдалося зайняти позицію і відповісти вогнем".
Однак незабаром червоні оговтались і розпочали контратаку.
Атаки червоних кавалеристів
Гармати двох польських артилерійських батарей зайняли позиції на пагорбі. Піхота ховалася в окопах часів Першої світової війни. Назустріч їм набігли ескадри червоної козацької кінноти.
Казімєж Гох писав у своєму "Описі військової історії 13-го піхотного полку":
"…Польські війська розпочали бурхливий вогонь і за сприяння артилерії поширили великий хаос в рядах противника. Перший наступ ворожої кавалерії заламався; другий, третій, четвертий і п'ятий - останній у битві на багнети. Однак ворогів з’являлося все більше і більше. Незабаром жменька солдатів 13 – го полку була оточена з усіх боків.
Тепер був вибір: піти в полон або почесно загинути. Солдати вибрали останнє і вирішили захищатися до останнього подиху…".
Побачивши перевагу ворога та знаючи, що боєприпаси закінчуються, Габрись наказав відступати. Близько 16 - ої години технічна рота та ескадрон розвідки рушили назад.
Більшовики помітили відступ поляків. Червоні козаки знову пішли в наступ.

До останнього подиху
На вершині пагорба залишилися лише гармати та піхотинці 2-го взводу 9 роти під командуванням капітана Адама Заєца. У поляків закінчувались набої. Гуралі 1-го гірського артилерійського полку вистріляли останні набої в попередніх атаках.
Ян Левандовський писав у своєму "Описі військової історії 1-го гірського артилерійського полку": «…На відстані 300 кроків від батареї атакуюча кіннота, підкріплена піхотою, почала підходити все ближче і ближче до захисників, поки раптом за поданим сигналом вони не просунулись у щільному формуванні прямо до батареї.
Люди, виснажені кількагодинними боями, позбавлені боєприпасів, захищались люто, усіма своїми зусиллями. Командир батареї капітан Заєц та поручник Францішек Ватроба боролись стріляючи із пістолетів, обслуга захищалася прикладами, але всі загинули під ударами ворожих кавалерійських шабель.
На пагорбі загинуло понад 60 артилеристів. Усі, хто його захищав. 3-й батальйон втратив 97 загиблих та 86 поранених.
Габрись марно чекав повернення своїх підрозділів. Через кілька днів полковник Бурхардт-Букацький видав наказ, в якому написав:
"…16 вересня 1920 року під час маршу 8-ї піхотної дивізії до Підгайців 4-та батарея 1-го гірського артилерійського полку зненацька була атакована ворогом під Дитятином. Майже вся батарея, оточена більшовицькою піхотою і козаками, загинула в бою. Згідно з наказом їх командира, капітана Заєца, "захищатись до останньої краплі крові" - всі солдати та офіцери боролися мужньо на своїх позиціях, жертвуючи своїм життям, а не честю польського солдата.
Честь тим героям!
Нехай їхня хоробрість і безстрашна мужність запалять у нас цей великий вогонь Любові до Вітчизни, який може всіх нас вести по слідах таких героїв. На знак визнання цієї хоробрості та відданості батарея 4-го 1-го гірсько-артилерійського полку була представлена як "батарея смерті" до нагородження хрестом "Virtuti Militari".
Жертва артилеристів не пройшла даремно. Бурхардт-Букацькому вдалося перегрупувати свої сили і рухатися через Тарнополь та Збараж далі на схід, прикриваючи крило операції.
Сьогодні на Могилі Невідомого солдата у Варшаві серед 22 таблиць, що згадують найважливіші битви польських збройних сил, є також та, яка згадує мужність захисників пагорба біля Дитятина.

Славек Загурський
Адаптація тексту Андрій Чемеринський

Сьогодення. У Галицькому районі вшанували українських і польських вояків
У суботу, 19 вересня, на військовому цвинтарі в селі Дитятин Галицького району відбулися урочистості з нагоди 100-річчя битви під Дитятином. Щоб згадати сторінки спільної боротьби армії Української зібралися керівники обласної, районної та місцевої влади влади, польського уряду, сенату, Генерального консульства Республіки Польща у Львові, делегації польських товариств з України, священники Римо-католицької та Греко-католицької церков та жителі с.Дитятин.
Серед почесних гостей - генеральний консул Польщі у Львові Еліза Дзвонкєвіч, віце-маршалек Сенату РП Міхал Камінський, а також Мечислав Мокшицький – архієпископ митрополит Львівський Римсько-католицької Церкви.
Виступаючи на урочистостях, заступник голови облдержадміністрації Євген Фербей зазначив: «Ми стоїмо на місці, де сто років тому відбувся бій, у якому українські і польські воїни пліч-о-пліч протистояли навалі східного ворога. Ціною власного життя вони рятували своїх побратимів, обороняючи наступ на Тернопіль. Бій під Дитятином – наша спільна історія, наш спільний біль та наш спільний героїзм. Це приклад відстоювання інтересів своїх земель і народів. Дитятин став місцем українсько-польського братерства і сьогодні, як ніколи, ми повинні про це пам’ятати, боронячи східні рубежі України і всієї Європи».
У своїх виступах польські колеги наголошували, що без вільної України не може бути вільної Польщі та закликали берегти пам'ять про тих, хто тут загинув.
Після завершення урочистостей учасники делегацій віддали пошану полеглим героям та поклали квіти до пам’ятного знаку.